19 грудня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/22141/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/18277/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Плахотнюк К.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначала, що власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 174,6 кв.м., житловою площею 71,9 кв.м., а також господарчих та побутових будівель та споруд: гараж, зазначений в плані під літ. «Б», сараї під літ. «В», «Д», «Е», вбиральні під літ. «Г», «З», господарські споруди № 1-6, що розташований на земельній ділянці площею 0, 1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:095:0215, зокрема, є: ОСОБА_2 , яка володіє часткою у розмірі 15/20 частини житлового будинку на підставі договору дарування частини житлового будинку від 22.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 23, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27903158 від 22.01.2016 року; ОСОБА_4 , яка володіє часткою у розмірі 2/20 частини житлового будинку на підставі рішення Московського райнарсуду м. Києва від 04.12.1992 року; ОСОБА_3 , яка володіє часткою у розмірі 1/20 частини житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.02.2021 року, виданого державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Кравченко О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1-23; ОСОБА_1 , який володіє часткою у розмірі 2/20 житлового будинку на підставі договору дарування частини житлового будинку від 19.10.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г.
В свою чергу, ОСОБА_1 набув право власності на частку у розмірі 2/20 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 - на підставі договору дарування частини житлового будинку від 19.10.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г, за умовами якого право власності на частку у розмірі 2/20 частини житлового будинку, перейшло в дар ОСОБА_1 від ОСОБА_5 .
Крім того, власниками земельної ділянки площею 0, 1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:095:0215, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, зокрема, є: ОСОБА_2 , яка володіє часткою у розмірі 15/20 частини земельної ділянки на підставі договору дарування частини земельної ділянки від 22.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 25, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27903158 від 22.01.2016 року; ОСОБА_4 , яка володіє часткою у розмірі 2/20 частини земельної ділянки на підставі рішення Московського райнарсуду м. Києва від 04.12.1992 року; ОСОБА_3 , яка володіє часткою у розмірі 1/20 частини земельної ділянки, що стверджується заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Величко О.В. 26.05.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 379.
На підставі договору дарування частини земельної ділянки від 19.10.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г., право власності на частину земельної ділянки у розмірі 2/20 перейшло в дар ОСОБА_1 від ОСОБА_5 .
Після набуття права власності на 2/20 частини житлового будинку, відповідач чинить перешкоди в користуванні майном позивачці та вчиняє інші протиправні дії, зокрема: виніс з житлової будівлі меблі, що належать, зокрема, позивачці; вчиняє активні дії з метою умисного пошкодження житлового будинку (відклеює шпалери зі стін, пошкоджує шпаклівку, знято лінолеум з підлоги); зніс вбиральню (літера «З» на технічному паспорті), а з вбиральні, позначеною літ. «Г» знято двері, які разом з будівлею для зберігання садових інструментів спалено; умисно перешкоджає надходженню водопостачання до житлового будинку, в тому числі сусіднього будинку; жити у житловому будинку законні співвласники не мають змоги через постійні перешкоди з боку відповідача; змінив дверні замки будинку; повісив ланцюг на хвіртку, з огляду на що позивачка позбавлена можливості потрапити на подвір'я будинку та взагалі в будинок; заселив до частини житлового будинку, яка належить позивачці та третім особам сторонніх осіб; за весь час проживання відповідача в будинку, будинок став занедбаним, захламленим, знищені речі позивачки та інших співвласників будинку; відповідач чинить перешкоди позивачці та іншим законним співвласникам в користуванні будинком, не вкладає в нього кошти та привів його до руйнування, тобто умисно пошкодив майно.
За даними технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 виготовленого 07.12.2015 року ТОВ «БТІ ПЛЮС», житловий будинок має три окремі входи ( кім. № 1, кім. № 2, кім. № 3 ). В житловому будинку три окремі лічильники обліку електроенергії, три окремі системи опалення і комунікацій. Після отримання в дар від ОСОБА_5 частини житлового будинку та частини земельної ділянки у розмірі 2/20, ОСОБА_1 вчиняє ряд протиправних та провокаційних діянь, направлених на заволодіння усім будинком. В свою чергу, на той час фактично в будинку проживали: ОСОБА_6 1936 р.н., ОСОБА_2 1957 р. н., ОСОБА_7 1954 р.н., ОСОБА_8 1980 р., фактично перебували: ОСОБА_3 1983р. н., ОСОБА_9 2009 р.н. та ОСОБА_10 2013р.н., які зареєстровані за даною адресою. 30.10.2021 року без будь-якого погодження з іншими співвласниками житлового будинку, за вказівкою відповідача сторонні особи (5 осіб) почали проводити демонтажні роботи в середині будинку (цокольний поверх), які в подальшому призвели до пошкодження загального стану будинку. Крім того, сторонні особи в присутності відповідача зламали дерев'яні споруди у дворі та спалили їх. Ситуація склалася таким чином, що навіть для гасіння даного багаття, яке вже майже діставалося дротів лінії електропередачи, у дворі не було води, позивачка та треті особи були змушені викликати бригаду МНС та патруль поліції, про що складено та зареєстровано заяву до поліції від 02.11.2021 року. Згодом, після гасіння пожежі було виявлено, що колодязь центрального водопостачання, який знаходиться у дворі завалено дерев'яними колодами, після того, як його розчистили, стало зрозуміло, що центральний кран перекрито, що і було причиною відсутності водопостачання. В подальшому, кожного дня на подвір'ї в той чи інший час з'являлися сторонні люди для різноманітних провокацій.
З метою захисту свого життя та життя малолітніх дітей позивачка та треті особи, вимушені були покинути житловий будинок. Крім того, приїхавши 12.08.2021 року до будинку АДРЕСА_1 власники, які володіють часткою у розмірі 18/20, виявивши зміну вхідних замків у дверях до приміщень, якими вони володіють, візуально оглянули через вікна житлове приміщення та виявили, що в середині перебувають невідомі їм особи, які відмовилися відчиняти їм двері і на вимогу звільнити приміщення, в категоричній формі відмовилися пояснюючи, що вони сплачують орендну плату ОСОБА_1 , який їх туди і заселив. Також під час візуального огляду приміщення було видно, що в приміщенні пошкоджено стіни, підлогу та інші деталі інтер'єру приміщення. При зовнішньому огляді приміщення, виявлено відсутність металевого даху на перекритті ванної кімнати. Відповідно відсутність належної покрівлі призводить до руйнації стін, оздоблення та меблів ванної кімнати. Такі пошкодження потребують негайного проведення ремонтних робіт, що тягне за собою затрату значних грошових коштів. Також, відповідач самовільно демонтував садовий паркан, яким було огороджена та визначено межі частин земельної ділянки таким чином став самовільно використовувати усю земельну ділянку у власних потребах без відому та погодження з власниками, облаштувавши на ній на власний розсуд так звану «зону відпочинку» з мангалом. Крім цього, ОСОБА_1 , з метою, не допуску власників майна до будинку та земельної ділянки, використовуючи металевий ланцюг, який намотав на хвіртку, а на кінці ланцюга навішав навісний замок, таким чином самовільно обмежив доступ власників до належного їм майна та самовільно в такий спосіб зайняв повністю усю земельну ділянку. Наразі, позивачка позбавлена можливості навіть потрапити на подвір'я будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, відповідач здійснює порушення майнових прав позивачки на володіння і користування житловим будинком.
Враховуючи викладене, просила: визнати протиправними дії ОСОБА_1 , які полягають у пошкодженні спільного часткового майна, а саме житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 66333080000), вбиральні позначених літерами «З» і «Г», споруд для зберігання дров та садових інструментів; зобов'язати ОСОБА_1 утриматися від будь-яких дій, які призводять до пошкодження житлового будинку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 66333080000), вбиральнь позначених літерами «З» і «Г», споруд для зберігання дров та садових інструментів та стягнути з відповідача судові витрати (т. 1 а.с. 3-8).
01.07.2021 року до суду надійшов відзив на позов від ОСОБА_1 , в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (т. 1 а.с. 94-97).
На обґрунтування відзиву зазначав, що він дійсно є власником 2/20 частини житлового будинку № 120-А та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:095:0215, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Після отримання в дар від ОСОБА_5 часток у праві власності відповідач через деяких час приїхав до будинку з метою познайомитись з іншими власниками та вирішити питання щодо користування будинком. Відповідач мав намір домовитись з іншими співвласниками про доступ до будинку. Проте, під час спілкування з іншими співвласниками відповідачу повідомлено, що він ніколи не зайде на ділянку і в будинок і в грубій формі позивач порадив забиратись і забути дорогу до будинку. З того часу відповідач не має жодного доступу до будинку та земельної ділянки. Через сімейні обставини відповідач змушений був часто бувати за кордоном і тому не мав часу займатись вирішенням конфліктної ситуації.
Вказував, що до позовної заяви не додано жодного доказу на підтвердження заняття відповідачем якоїсь частини будинку, відсутні докази, що підтверджують навіть факт існування меблів, які нібито виніс відповідач. Доданий до позову талон-повідомлення від 02.11.2020 року взагалі стосується будинку № 122 , а не спірного будинку. До позову не додано жодного доказу щодо здійснення відповідачем ремонту. Додані до позову фотографії не є належними доказами, оскільки не містять в собі відомостей і підтвердження про час їх здійснення, місце їх здійснення, особу, яка їх здійснила.
Звертав увагу, що жодного договору про порядок користування спірним будинком не укладалось, крім того, відсутні і рішення суду про порядок користування. Відтак, навіть якщо припустити, що відповідач здійснює ремонт в будинку, то це жодним чином не суперечить положенням чинного законодавства та не порушує прав інших співвласників.
Позивач не довела існування будівель, які нібито нищить відповідач. Якщо припустити існування цих будівель, то вони є самочинними і жодних прав на них позивач не має (т. 1 а.с. 94-97).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково.Визнано протиправними дії ОСОБА_1 щодо пошкодження вбиральнь позначених літерами «З» і «Г» садиби за адресою - АДРЕСА_1 . Зобов'язано ОСОБА_1 не вчиняти дій, які зможуть призвести до пошкодження житлового будинку за адресою - АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові по сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок (т. 1 а.с. 235-246).
Не погодившись з рішенням районного суду, 06 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бутирін Я.Я. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 2 а.с. 1-4).
Апеляційну скаргу мотивував тим, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеністю обставин, невідповідністю висновків обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції не навів мотивів відхилення наступним доводам відповідача, що були викладені у відзиві.
Відповідач з моменту набуття у власність 2/10 частки будинку взагалі не має жодного доступу до будинку і земельної ділянки. Більше того, регулярно перебуває за кордоном, зокрема, і під час описаних в позові обставин. На час набуття відповідачем у власність будинковолодіння його фактично займали позивач і треті особи, порядку користування будинком і земельною ділянку не встановлювалося. Вказаним доводам в оскаржуваному рішення оцінки не надано, що є порушенням правових висновків Верховного Суду та норм процесуального права.
Суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив виключно з показів свідків, які підтвердили факт знесення відповідачем вбиралень позначених літерами «З» і «Г». Разом з тим, в даному випадку має місце недопустимість та недостатність доказів, на підставі яких ухвалено оскаржуване рішення, оскільки факт наявності чи відсутності певних споруд не може доводитися виключно показами свідків. Підтвердженнями наявності чи відсутності споруд і будівель на земельній ділянці міг би бути новий технічний паспорт, в якому не було б позначені відсутні споруди, або технічний звіт про обстеження та встановлення технічного стану будівельних конструкцій, що виконується атестованими будівельними експертами або акт обстеження. Всупереч цьому таких доказів позивачем надано не було (т. 2 а.с. 1-4).
12 грудня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Ленської Т.І., в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення (т. 2 а.с. 38-40).
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бутирін Я.Я. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - адвокат Ленська Т.І. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи, які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними поштові адреси, до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, про що у справі є докази. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Проте факт належного повідомленняОСОБА_1 підтвердив його представник - адвокат Бутирін Я.Я. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Представник ОСОБА_2 - адвокат Ленська Т.І. підтвердила належне повідомлення позивачки в суді. Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були сповіщені завчасно про розгляд справи судом про що є відмітки працівників пошти (трекінг-код) (т. 2 а.с.21-23, 28-37, 45).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130,ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 174,6 кв.м., житловою площею 71,9 кв.м., а також господарчих та побутових будівель та споруд: гараж, зазначений в плані під літ. «Б», сараї під літ. «В», «Д», «Е», вбиральні під літ. «Г», «З», господарські споруди № 1-6, що розташований на земельній ділянці площею 0, 1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:095:0215, зокрема, є: ОСОБА_2 , яка володіє часткою у розмірі 15/20 частини житлового будинку на підставі договору дарування частини житлового будинку від 22.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 23, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27903158 від 22.01.2016 року; ОСОБА_4 , яка володіє часткою у розмірі 2/20 частини житлового будинку на підставі рішення Московського райнарсуду м. Києва від 04.12.1992 року; ОСОБА_3 , яка володіє часткою у розмірі 1/20 частини житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.02.2021 року, виданого державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Кравченко О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1-23; ОСОБА_1 , який володіє часткою у розмірі 2/20 житлового будинку на підставі договору дарування частини житлового будинку від 19.10.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г. за умовами якого право власності на частку у розмірі 2/20 частини житлового будинку, перейшло в дар ОСОБА_1 від ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 16-18, 19-20, 21-24, 31, 39-42).
Власниками земельної ділянки площею 0, 1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:095:0215, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, зокрема, є: ОСОБА_2 , яка володіє часткою у розмірі 15/20 частини земельної ділянки на підставі договору дарування частини земельної ділянки від 22.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 25, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27903158 від 22.01.2016 року; ОСОБА_4 , яка володіє часткою у розмірі 2/20 частини земельної ділянки на підставі рішення Московського райнарсуду м. Києва від 04.12.1992 року; ОСОБА_3 , яка володіє часткою у розмірі 1/20 частини земельної ділянки, що стверджується заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Величко О.В. 26.05.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 379. На підставі договору дарування частини земельної ділянки від 19.10.2020 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г., право власності на частину земельної ділянки у розмірі 2/20 перейшло в дар ОСОБА_1 від ОСОБА_5 .
За доданим позивачкою та наявним у матеріалах справи технічним паспортом ТОВ «БТІ ПЛЮС» від 07 грудня 2015 року, садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , має загальну площу 174,6 кв.м., житлову площу 71,9 кв.м., а також господарчі та побутові будівлі та споруди: гараж, зазначений в плані під літ. «Б», сараї під літ. «В», «Д», «Е», вбиральні під літ. «Г», «З», господарські споруди № 1-6(т. 1 а.с. 9-15).
За наявними у матеріалах справи копіями звернень, 30 жовтня 2020 року та 02 листопада 2020 року позивачка ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 звертались до поліції з заявами про вчинення ОСОБА_1 та невідомими заявникам особами робіт які демонтують та палять (знищують) прибудинкові споруди на подвірї будинку, за витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 вересня 2021 року підрозділом дізнання Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві про водиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження за фактом проникнення та протизаконних дій за адерсою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.45-59, 156-159)
Сторони по справі не заперечували відсутності виделення часток співвласників в натурі та або встановлення порядку користування садибою за вищевказаною адресою (за судовим рішенням або за нотаріально посвідченим договором), що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання в суді апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 45).
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 1, 2 ст. 356 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).
Відповідно до наданого суду першої інстанції договору дарування частини житлового будинку від 22 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 23, ОСОБА_2 є власником 15/20 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 174,6 кв.м., житловою площею 71,9 кв.м., а також господарчих та побутових будівель та споруд: гараж, зазначений в плані під літ. «Б», сараї під літ. «В», «Д», «Е», вбиральні під літ. «Г», «З», господарські споруди № 1-6, що розташований на земельній ділянці площею 0, 1000 га, кадастровий номер 8000000000:79:095:0215. Право власності ОСОБА_2 зареєстровано встановленим порядком, що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27903158 від 22.01.2016 року (т. 1 а.с. 16-18, 21-24).
Отже законність господарчих та побутових будівель та споруд, зокрема: гараж, зазначений в плані під літ. «Б», сараї під літ. «В», «Д», «Е», вбиральні під літ. «Г» і «З», господарськіх споруд № 1-6, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та їх належність на праві спільної часткової власності позивачці ОСОБА_2 , відповідачу ОСОБА_1 та третім особам по справі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , підтверджується правовстановлючими документами.
Фактичне існування цих господарських та побутових будівель і споруд, зокрема вбиралень під літ. «Г» і «З», до їх пошкодження (демонтажу та спалення) підтверджуєтьсянаявним у матеріалах справи технічним паспортом ТОВ «БТІ ПЛЮС» від 07 грудня 2015 року (т. 1 а.с. 9-15).
З цих підстав колегія суддів відхилила доводи апелянта, що незаконності існування господарських будівель і споруд, які були демонтовані.
Допитані районним судом свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 надали покази суду як щодо знищення вищезазначених господарських та побутових будівель і споруд, зокрема вбиралень під літ. «Г» і «З», спалення сараю, так і, відповідно, щодо неправомірних дій відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом судового засідання (т. 1 а.с. 222-230).
Доводи представника апелянта в суді апеляційної інстанції, що відповідач виїздив за межі України та з осени 2022 року проживає у ФРН будь-якими об'єктивними доказами по справі не підтверджені. Твердження апелянта, що на час зазначених позивачкою подій 02 листопада 2020 року, коли відбулось знищення (спалення) господарських будівель та споруд, відповідач не перебував на подвір'ї за вищевказаною адресою будинку АДРЕСА_1 і не брав участі в їх демонтажу та знищенні (спаленні), спростовуються показаннями вищевказаних свідків, яким районним судом дана належна оцінка.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зважаючи на вищевказане, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не було оскаржено, а відтак в неоскаржуваній частині не було предметом перевірки апеляційного суду.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені апелянтом судові витрати мають бути віднесені на його рахунок.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 грудня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова