18 грудня 2024 року Справа № 915/1127/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи
за заявою боржника: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )
кредитор: Товариство з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр» (ел. пошта: info@collect-center.com.ua, 01133, місто Київ, вул.Мечнікова, будинок 3, офіс 306;
ЄДРПОУ 44276926
керуючий реструктуризацією: арбітражний керуючий Соловей Юрій Анатолійович
про неплатоспроможність,
за участі представників учасників справи:
від боржника: не з'явився;
від кредитора: не з'явився;
керуючий реструктуризацією: не з'явився,
встановив:
В провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа №915/1127/24 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Ухвалою від 09.10.2024 судом відкрито провадження у справі № 915/1127/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ); введено процедуру реструктуризації боргів боржника; призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Солов'я Юрія Анатолійовича (свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1895 від 29.12.2018); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено попереднє засідання у справі на 27 листопада 2024 року о 10:30 год.
07.11.2024 до господарського суду через систему “Електронний суд» надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр», якою кредитор просить суд визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр» до боржника ОСОБА_1 на суму 37114,76 грн та 4844,80 грн судового збору та внести їх до реєстру вимог кредиторів.
Заяву обґрунтовано посиланням на норми ст. 11, 514, 516, 512, 525, 526, 530, 611, 629, 1049 Цивільного кодексу України, ст. 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства та мотивовано тим, що 20.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2107907562797. 01.12.2021 між ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» та ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір відступлення права вимого № 1-12, відповідно до якого ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» відступило свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту №2107907562797. 10.01.2023 між ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», а ТОВ “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 2107907562797. Загальна сума кредиторських вимог становить 37 114,76 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2 200,00 грн та 34 914,66 грн заборгованості за нарахованими відсотками.
Ухвалою від 11.11.2024 суд постановив: прийняти до розгляду заяву кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр»; зобов'язати керуючого реструктуризацією не пізніше ніж за три дні до судового засідання надати суду письмове повідомлення та письмовий звіт про надіслання кредитору повідомлення про результати розгляду грошових вимог та його отримання кредитором разом з копією повідомлення про вручення поштового відправлення та опису вкладення у поштове відправлення або інших документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредитору.
27.11.2024 до суду через систему ЄСІТС надійшло повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду заяви про грошові вимоги ТОВ “Коллект Центр».
Керуючий реструктуризацією не визнає в повному обсязі вимоги ТОВ “Коллект Центр» до ОСОБА_1 , просить розглядати дане клопотання та проводити попереднє судове засідання 27.11.2024 року о 11 год. 30 хв. без його участі.
Заперечення керуючого реструктуризацією обґрунтовано посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2020 у справі 638/22396/14-ц та мотивовано тим, що заявлені грошові вимоги ТОВ “Коллект Центр» до ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимими доказами та не підлягають визнанню в повному обсязі з огляду на наступне:
- кредитором після закінчення строку дії кредитного договору безпідставно нараховані відсотки в розмірі, передбаченому у кредитному договорі, крім того, кредитором не надано ані суду, ані керуючому реструктуризацією розрахунку заборгованості;
- заявлені грошові вимоги ТОВ “Коллект Центр» виникли у останнього на підставі ряду укладених договорів факторингу, однак в додатках до заяви не міститься доказів того, що ТОВ “Коллект Центр» та інші сторони вказаних договорів факторингу є небанківськими фінансовими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
А також зазначено, що кредитори вправі були здійснити наступне відступлення прав вимоги, однак, таке відступлення права грошової вимоги, в силу прямих вказівок закону (статті 1083 Цивільного кодексу України) мало здійснюватися виключно у формі договору факторингу, а не у формі договору відступлення прав вимоги.
27.11.2024 керуючим реструктуризацією також подано до господарського суду клопотання про надання керуючому реструктуризацією додаткового часу для підготовки та подачі звіту про результати перевірки декларацій про майновий стан боржника та членів його сім'ї у справі №915/1127/24 про неплатоспроможність.
Ухвалою від 27.11.2024 суд постановив: клопотання керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Солов'я Ю.А. від 27.11.2024 задовольнити; продовжити строк для підготовки та подачі звіту про результати перевірки декларацій про майновий стан боржника та членів його сім'ї у справі №915/1127/24, а також звіту за результатами проведення інвентаризації до 15.12.2024; продовжити строк проведення попереднього засідання у справі до 18.12.2024 включно; попереднє засідання у справі відкладено на 18 грудня 2024 року об 11:10 год. Судом запропоновано кредитору не пізніше ніж за три дні до дати судового засідання надати суду письмові пояснення щодо заявлених кредиторських вимог з урахуванням обставин, викладених у повідомлені керуючого реструктуризацією про результати розгляду грошових вимог.
17.12.2024 кредитором подано суду відзив на повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду заяви про грошові вимоги до боржника.
Кредитор просить суд:
1. Прийняти до розгляду відзив на повідомлення про результати розгляду заяви про грошові вимоги ТОВ “Коллект Центр»;
2. Визнати кредиторські вимоги ТОВ “Коллект Центр» до ОСОБА_1 в сумі 37 114,76 грн та 4 844,80 грн судового збору і включити їх до реєстру вимог кредиторів.
Кредитор не погоджується з позицією керуючого реструктуризацією та зазначає наступне.
01.12.2021 між ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» та ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір Факторингу № 1-12, відповідно до якого ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» відступило свої права вимоги за договорами кредиту, і в тому числі за договором кредиту № 2107907562797.
10.01.2023 між ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ “Коллект Центр» було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ “Коллект Центр», а ТОВ “Коллект Центр» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 2107907562797.
У відповідності до договору Факторингу № 1-12, на підставі якого ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Фактор) отримав право вимоги за договором № 2107907562797, а саме у відповідності до п. 2.5. Фактор має право здійснювати наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі. Відступлення між ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ “Коллект Центр» відбувалось на підставі договору відступлення (Купівлю-продаж) права вимоги, при цьому сторони не керувалися положеннями глави 73 “Факторинг» ЦК України, а договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги (цесією), а тому договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 не є договором факторингу, а тому відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для того, щоб вважати договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 нікчемним з огляду на порушення імперативної норми статті 1083 ЦК України, на які посилається арбітражний керуючий. Положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа. Висновок щодо розмежування договорів відступлення права вимоги (цесії) та договорів факторингу викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, в якій зазначено, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). При цьому відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються (п. 49 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18), а правова природа відповідного договору незалежно від його назви 2 визначається, виходячи зі змісту прав та обов'язків сторін договору (п. 9.5 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20).
18.12.2024 керуючим реструктуризацією подано до господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи згідно із додатком до даного клопотання, в тому числі звіту про перевірку декларацій ОСОБА_1 .
Клопотанням керуючий реструктуризацією також просить суд проводити судове засідання 18.12.2024 без його участі.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засіданні не скористались.
Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Явка представників учасників провадження у справі про банкрутство у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
На підставі ст. 233 ГПК України судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Ухвалою суду від 09.10.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ); введено процедуру реструктуризації боргів боржника; призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Солов'я Юрія Анатолійовича (свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1895 від 29.12.2018); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; встановлено керуючому реструктуризацією боржника строк до 29.11.2024 для проведення арбітражним керуючим інвентаризації майна боржника та визначення його вартості; зобов'язано керуючого реструктуризацією не пізніше ніж за 10 днів до дня попереднього засідання суду направити суду, кредиторам та боржнику звіт про результати перевірки декларацій боржника. Відповідні докази надати суду; попереднє засідання у справі призначено на 27 листопада 2024 року о 10:30 год.
На сайті судової влади України 10.10.2024 за № 74266 розміщено повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідно до статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно ч. 1-3 ст. 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб. Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Керуючий реструктуризацією не пізніше ніж за 10 днів до дня попереднього засідання суду зобов'язаний направити суду, кредиторам та боржнику звіт про результати перевірки декларації боржника.
Частиною 1 ст. 45 КУзПБ встановлено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Згідно усталеної практики Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 20.05.2021 у справі № 922/3369/19, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20, від 20.09.2022 від 911/2796/21).
Наведені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ (відповідно до пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (статті 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
Така позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.12.2021 у справі № 905/857/19, від 20.12.2021 у справі № 922/1775/19, від 09.06.2022 у справі № 910/14927/20.
Верховний Суд зауважує, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Стаття 1 Кодексу України з процедур банкрутства встановлює, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загально-обов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
В межах строку, визначеного ч. 1 ст. 45 ГПК України, до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр», якою кредитор просить суд визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Коллект Центр» до боржника ОСОБА_1 на суму 37114,76 грн та 4844,80 грн судового збору та внести їх до реєстру вимог кредиторів.
З матеріалів заяви кредитора судом встановлено, що 20.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2107907562797.
Відповідно п.1.1. Договору, Товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 2200 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього Договору, його додатків та правил.
Відповідно п.1.2. Договору, кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною.
Відповідно п.1.3. Договору, орієнтовний строк повернення кредиту 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 17 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
01.12.2021 між ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» (надалі - Клієнт) та ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (надалі - Фактор) було укладено Договір Факторингу № 1-12, за умовами якого Клієнт - первісний кредитор зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 60168947,00 грн, а Фактор зобов'язується здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, прийняти право грошової вимоги до Боржників, що належить Клієнту, і стає Новим Кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між Клієнтом та Боржниками.
Відповідно до умов даного Договору:
- з дати відступлення прав вимоги Фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів ( в тому числі за період користування коштами до моменту переходу прав за цим договором, якщо вони не були нараховані Клієнтом) за Договорами фінансових послуг за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржником грошових зобов'язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у Боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань, відповідно до законодавства та умов Договорів фінансових послуг (п. 2.3. Договору);
- Фактор має право здійснити наступне відступлення прав вимоги будь-якій третій особі (п. 2.5. Договору);
- Сторони домовились, що розмір фінансування за Реєстром Боржників складає 5535543,12 грн.
Відповідно до п. 14.6. зазначеного Договору всі Додатки та Додаткові угоди до Договору складають його невід'ємні частини.
Зокрема, сторонами Договору підписано:
- Додаток №2 - Акт приймання-передавання Реєстру Боржників в електронному вигляді за Договором Факторингу №1-12 від 01.12.2021;
- Додаток №3 - Реєстр Боржників до Договору Факторингу №1-12 від 01.12.2021;
- Додаток №4 - Акт приймання-передавання Реєстру Боржників за Договором Факторингу №1-12 від 01.12.2021.
Згідно витягу з Додатку №3 до Договору Факторингу №1-12 від 01.12.2021 - “Реєстр Боржників до Договору Факторингу №1-12 від 01.12.2021» ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» відступило ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за Договорами кредиту, у тому числі за Договором про надання фінансових послуг №2107907562797 від 20.03.2021, загальна сума заборгованості за кредитом становить 18722,00 грн, з яких: 2200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 16522,00 грн - заборгованість по процентам.
10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено Договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором про надання фінансових послуг № 2107907562797.
Посилаючись на перехід права вимоги до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі Договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до господарського суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника - ОСОБА_1 у розмірі 37114,76 грн.
Надаючи оцінку доводам арбітражного керуючого в частині недоведеності розміру кредиторських вимог, у зв'язку зі стверджуваною арбітражним керуючим неправомірністю нарахування кредитором процентів після настання строку повернення кредиту, господарський суд виходить з наступного.
За змістом положень статей 625, 1048, 1049, частини першої статті 1050, статей 1054 1056-1 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, застосування якої судами згідно з оскаржуваними рішеннями є релевантним у спірних правовідносинах.
Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу.
У цьому висновку суд звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
А тому очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Нарахування ж інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за "користування кредитом", розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Поряд з цим, щодо правил узгодження сторонами кредитного договору розміру процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, відмінного від встановленого цією статтею - 3 %, господарський суд зазначає, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Між тим за змістом статей 6, 627 ЦК України їх положення не допускають свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.
Аналогічну позицію висловлено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у cправі № 925/1248/21.
А тому важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги (1) формулювання умов про сплату процентів, (2) їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), (3) співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (висновок в пункті 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).
Відповідно до п.1.4. Договору про надання фінансових послуг №2107907562797 від 20.03.2021, проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі - «процентна ставка»), протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:
а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;
б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.a);
в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкові, зазначено у п. 1.4.б)
г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначено у п. 1.4.в)
д) тип процентної ставки фіксована.
Пунктом 1.4.1. зазначеного Договору встановлено, що нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 17 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати.
Згідно п. 1.4.2. Договору, в разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 17 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.
Враховуючи викладене вище та з огляду на умови кредитного договору між Кредитором та Боржником щодо нарахування процентів, які викладені в пункті в положеннях пунктів 1.4.-1.4.2. Договору, суд зазначає, що сторонами недвозначно визначено порядок сплати процентів як до так і після спливу строку, встановленого п. 1.3 договору.
Суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах між Кредитором та Боржником було чітко та недвозначно узгоджені умови щодо погодження розміру процентів, що нараховуються поза межами строку кредитування, як відповідальність за порушення зобов'язання, однак які при цьому не є процентами за "користування кредитом", а саме у розмірі, відмінному від визначеного в частині другій статті 625 ЦК України, тобто у тому розмірі процентів, що сплачувалися за користування кредитом.
Таким чином, заперечення арбітражного ґрунтуються на невірному тлумачення наслідків настання цього строку, а тому твердження заяви кредитора в цій частині є такими, що відповідають як обставинам справи так і положенням чинного законодавства.
В частині обставин, пов'язаних із правочином, на підставі якого, як стверджується Кредитором, ним набуто право вимоги до Боржника, суд виходить з такого.
У пункті 1 частини першої статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України вказано, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Відповідно до положень ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Статтею 1079 ЦК України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1083 Цивільного кодексу України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Тобто, правочин, за яким відбувається наступне відступлення фактором права вимоги до боржника, має відповідати саме договору факторингу відповідно до положень Глави 73 Цивільного кодексу України - "Факторинг".
Аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.
Зазначені правочини не є повністю подібними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб'єктним складом правочинів, за метою їх укладення.
Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).
При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України).
Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Відмінність зазначених договорів за суб'єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-які фізичні або юридичні особа.
Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
У розумінні пункту 11 частини першої статті 4 вказаного Закону факторинг є фінансовою послугою.
Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, тоді як метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.
З зазначеного вбачається, що обставина переходу права вимоги за договором, що був укладений як договір факторингу, згідно статті 1083 Цивільного кодексу України має бути підтверджена допустимим доказом - договором, укладеним відповідно до Глави 73 Цивільного кодексу України, що регулює відносини факторингу, що випливає з положень статті 1083 Цивільного кодексу України.
Як вже було зазначено, 20.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2107907562797, за умовами якого Товариство зобов'язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 2200 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього Договору, його додатків та правил.
01.12.2021 між ТОВ “СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» (надалі - Клієнт) та ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (надалі - Фактор) було укладено Договір Факторингу № 1-12, за умовами якого Клієнт - первісний кредитор зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 60168947,00 грн, а Фактор зобов'язується здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, прийняти право грошової вимоги до Боржників, що належить Клієнту, і стає Новим Кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між Клієнтом та Боржниками, в тому числі за Договором про надання фінансових послуг №2107907562797 від 20.03.2021.
10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено Договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором про надання фінансових послуг № 2107907562797.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 489/6398/20 (провадження № 61-18279св21) із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що "договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Договір факторингу має наступні ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов'язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" умови. З наведеного слідує, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому".
Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі здійснюється відповідно до положень Глави 73 ЦК України - "Факторинг", яка встановлює спеціальні вимоги до даного виду договорів, його предмет, який визначений статтею 1078 ЦК України, суб'єктний склад (клієнт та фактор, яким може бути банк або інша фінансова установа в силу частини третьої статті 1079 ЦК України) та регулює взаємовідносини між боржником, клієнтом і фактором. Отже, правочин, за яким відбувається наступне відступлення фактором права вимоги до боржника має відповідати правовій конструкції саме договору факторингу, яка визначена положеннями статті 1077 України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 березня 2018 року у справі № 904/6226/17).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19жовтня 2021 року у справі № 916/596/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зазначено, що "8.4. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від висновку в якій має намір відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. 8.5. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й на користь фізичних осіб лише за умови, що первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників. Отже, частково відступ від висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), уже відбувся. 8.6. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що: "в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі; внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину". 8.7. Однак Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, не вважає таке твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє повністю відступити від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду та сталої практики судів із цього питання. 8.8. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, від яких просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду".
Крім того, господарським судом враховуються правові позиції, викладені Верховним Судом у справах з подібними правовідносинами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) вказано, що укладений між сторонами оспорюваний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи. З укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу. За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) зазначено, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14 (провадження № 14-16цс20), у якій предмет позову ставила вимога про визнання договору про відступлення прав недійсним,вказано, що з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги. Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оспорюваний договір відступлення прав укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а відтак правильно визнаний судом першої інстанції недійсним.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі 906/1174/18, у якій предмет позову ставили вимоги про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень, зазначено, що характерними ознаками договору факторингу є те, що: йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).
Таким чином, вищенаведена правова позиція щодо застосування положень ч. 2 ст. 1083 ЦК України є загальновизнаною та не підлягає сумніву.
Суд відзначає, що при вирішенні питання обґрунтованості заявлених кредитором вимог у справі про банкрутство слід мати на увазі, що згідно з статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства, серед іншого, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Оцінюючи повноту і всебічність судового розгляду у цій справі, суд виходить з наведених норм КУзПБ у сукупності з положеннями процесуального закону щодо диспозитивності у господарському процесі, прав та обов'язків сторін у справі про банкрутство, доведення стороною відомостей, вказаних в обґрунтування своїх вимог і заперечень, порядку надання доказів, та вважає за необхідне звернутися до усталених правових висновків Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, за якими:
- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- обов'язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);
- у попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які мають підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).
Суд зазначає, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.05.2021 у справі № 924/556/20, від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18, від 23.09.2021 у справі № 910/866/20.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що укладений 10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Договір відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 не є договором факторингу, а тому суд вважає, що кредитором - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не доведено перехід до нього права вимоги до ОСОБА_1 допустимими доказами.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, суд констатує, що враховуючи положення наведених вище спеціальних норм, Кредитором при поданні зави з грошовими вимогами до Боржника не дотримано наведеного принципу, зокрема, підстави виникнення в нього грошових вимог до боржника з кредитного договору №2107907562797 не доведено доказами (правочином, укладеним у відповідності до закону), з безсумнівністю яких Закон пов'язує належне відступлення права вимоги в цих правовідносинах, а відтак і можливість визнання кредиторських вимог.
Внаслідок наведеного господарським судом кредиторські вимоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» в розмірі 37114,76 грн до Боржника - ОСОБА_1 відхиляються у повному обсязі.
Керуючись ст. 45-47, 122, 133, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Грошові вимоги ТОВ “Коллект Центр» до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в сумі 37114,76 грн відхилити.
2. Ухвалу направити кредитору, боржнику, керуючому реструктуризацією.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття.
4. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складений та підписаний 20.12.2024.
Суддя В.О.Ржепецький