Справа № 191/3568/24
Провадження № 2-з/191/54/24
іменем України
17 грудня 2024 року м. Синельникове
Суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області Порошина О.О. розглянувши заяву представника ОСОБА_1 , адвоката Коваленка С. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав інтелектуальної власності на торгівельну марку шляхом заборони використовування торгівельної марки та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав, -
В провадженні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав інтелектуальної власності на торгівельну марку шляхом заборони використовування торгівельної марки та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав.
Представник ОСОБА_1 , адвокат Коваленко С. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 громадянина України ОСОБА_3 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 49,3 кв.м., з якої житлова площа складає 27,4 кв.м., яка належить громадянину України ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, серія та номер р.№ 5284, виданий 29.11.2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Катериною Юрієвною, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2518714912020, шляхом заборони вчиняти дії спрямовані на відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб, без позбавлення права користування даним майном, - до розгляду справи по суті. Заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше. Виконання ухвали доручити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач послалася на те, що на рівні судів першої та апеляційної інстанцій вже приймалися судові рішення на користь позивача за позовом до ОСОБА_3 з того самого предмету позову та з тих самих підстава, обґрунтовує ймовірність задоволення позову й в цей раз, а отже вже на даній стадії позивач та його представник, цілком логічно непокояться за можливість реального виконання рішення суду та реального поновлення порушених прав в контексті реального отримання з ОСОБА_3 грошових коштів в якості компенсації за незаконне використання торгової марки ОСОБА_1 .
Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ризики невиконання рішення суду в частині стягнення компенсації за незаконне використання торгової марки обгрунтовується тим, що відповідач вже протягом тривалого часу не працює, що зазначається у відповідних судових рішеннях. При цьому дані судові рішення, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, це рішення, які говорять про те, що громадянин України ОСОБА_2 є особою, яка на регулярній основі вживає наркотичні засоби та при цьому здійснює керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння. Так, в період з 2021 року по дату подання даної заяви громадянин ОСОБА_2 тричі визнавався винним та притягувався до адміністративної відповідальності за ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортним засобом в стані наркотичного сп'яніння). (Постанова Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2021 року, постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.12.2021 року та 14.02.2022 року відповідно). Окрім цього, Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.03.2024 року було встановлено, що 01 лютого 2024 року, приблизно о 20 год. 50 хв., ОСОБА_2 , знаходячись біля будинку АДРЕСА_3 , реалізуючи раптово виниклий умисел на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, знайшов таким чином незаконно придбав, речовину, масою 0,6328 г, що містить у своєму складі психотропну речовину «метамфетамін», обіг якої обмежений, маса якої складає 0,4068 г, яку він став незаконно зберігати без мети збуту в салоні належного йому автомобіля «Mazda». Даним Вироком суду Відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на один рік із звільненням від відбування покарання на підставі ст.75 Кримінального кодексу України.
Всі вищевикладені факти свідчать про те, що громадянин України ОСОБА_2 є абсолютно незаконослухняною особою та зневажливо ставиться до встановленого порядку співіснування людей в суспільстві. При цьому застосовувані заходи правового впливу у вигляді санкцій, наприклад, за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, не дають жодного ефекту та жодним чином не виховують Відповідача у дусі поваги до права та законності, оскільки він й надалі продовжує систематично порушувати закон. Зважаючи на такий шлейф попередніх порушень закону зі сторони відповідача, є чітка й однозначна відповідь на питання що буде пріоритетніше для Відповідача у разі розуміння перспектив задоволення позовних вимог: добровільно та свідомо відшкодувати компенсацію за незаконне використання чужої торгової марки в повному обсязі чи здійснити відчуження свого майна для уникнення сплати компенсації та для підтримання свого подальшого паразитуючого способу життя, вживання наркотичних засобів тощо. Довожу до відома шановного суду, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Відповідачу, серед іншого, на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири, серія та номер 5284, виданий 29.11.2021, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2518714912020.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Сторони в судове засідання не з'явились, оскільки не повідомлялись про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України, що не є перешкодою для розгляду даної заяви.
Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, суддя дійшла висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частинами першою, третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Також підставою для вжиття заходів забезпечення позову є достатньо-обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених процесуальним законом, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 травня 2020 року (справа №759/3972/18), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Правова природа арешту майна, вчиненого у зв'язку із провадженням в цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, укладення інших правочинів), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання заявника на те, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити і унеможливити виконання рішення суду не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Зі змісту ст. 149 та 151 ЦПК України вбачається, що до предмету доказування під час розгляду заяви про забезпечення позову, зокрема входять обставини, які свідчать про те, що невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити у майбутньому виконання рішення суду.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд ураховує, що заявник належним чином не обґрунтував свого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист його прав, за захистом яких він звернувся до суду. У заяві належним чином не обґрунтовано, які існують обставини, що можуть свідчити про реальну можливість невиконання рішення суду у разі задоволення позову, крім того у зв'язку із відсутністю відомостей щодо вартості вказаного квартири, суд не має можливості визначити співмірність виду забезпечення позову із заявленими вимогами. Крім того, в обґрунтування вимог, заявником додано до заяви копії судових рішень роздрукованих з Єдиного державного реєстру судових рішень, з яких взагалі не вбачається, яке саме відношення вони мають до відповідача, оскільки стосуються Особа-1.
В заяві про забезпечення позову не наведено обставин, які б давали підстави вважати, що рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, може бути не виконане з боку відповідача.
Аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки доводів наданих заявником щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності і обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Коваленка С. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав інтелектуальної власності на торгівельну марку шляхом заборони використовування торгівельної марки та стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О. О. Порошина