ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.12.2024Справа № 910/8801/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання недійсним одностороннього правочину,
за участі представників:
позивача: Терехова М.С.;
відповідача: Яндульського Д.В.;
У липні 2024 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - Банк), у якому просила суд визнати недійсною відмову, правочин, вчинений відповідачем щодо розірвання договору банківського рахунку від 16 травня 2007 року № kg22jc. Також у позовній заяві було заявлено клопотання про письмове відповідача в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
30 липня 2024 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшла заява від 26 липня 2024 року з документами для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 серпня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/8801/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 5 вересня 2024 року.
30 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшов відзив на позовну заяву від цієї ж дати з клопотанням про поновлення строку на його подання та клопотанням про розгляд даної справи в закритому судовому засіданні. У вказаній заяві по суті справи відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив, що в силу норм чинного цивільного законодавства та вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон) банки наділені прямим обов'язком встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів, у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені вказаним Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією, шляхом розірвання договору банківського рахунка. Оскільки за результатом проведеного аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта - фізичну особу ОСОБА_1 , Банком було встановлено, що діяльність вказаного клієнта є підозрілою за ознаками, визначеними статтею 12 Закону, додатком № 6 "Посилені заходи належної перевірки клієнта" та додатком № 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 19 травня 2020 року № 65 (далі - Положення № 65), відповідач виконав встановлений чинним законодавством обов'язок суб'єкта фінансового моніторингу та встановив для ОСОБА_1 неприйнятно високий ризик ділових відносин, у зв'язку з чим, як наслідок, правомірно відмовився від підтримання ділових відносин з нею для уникнення ризиків використання коштів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У свою чергу, правовий статус фізичної особи - підприємця є виключно реалізацією додаткових прав та обов'язків, які накладаються цим статусом на фізичну особу, а тому відмова від підтримання ділових відносин Банком з позивачем є наслідком проведеної перевірки та виявлених ризикових "факторів" відносно фізичної особи ОСОБА_1 . Крім того, оскаржуване позивачем повідомлення Банку про відмову від підтримання ділових відносин та інше листування стосується виключно фізичної особи ОСОБА_1 . При цьому, рішення Банку від 7 вересня 2023 року Е.17.U.0.0/4-7671423 про розірвання ділових відносин з ОСОБА_1 позивачем не оскаржувалося. Відтак, на думку Банку, жодні права Підприємця спірним правочином не порушені, у зв'язку з чим позов останнього є необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.
2 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній навів свої аргументи на спростування доводів відповідача. Зокрема, позивач зазначив, що Банк не надав жодних доказів і не підтвердив виникнення підозри вчинення ОСОБА_1 дій, які суперечать Закону, а також не надав доказів офіційного доведення до позивача необхідності вчинення дій на спростування вказаної підозри. Відтак, на думку позивача, правові підстави для вчинення Банком спірного правочину відсутні.
4 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 5 вересня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 3 жовтня 2024 року.
6 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати про застосування до відповідача та його представника заходів процесуального примусу шляхом стягнення штрафу в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У цій же заяві позивач просив суд зобов'язати Банк виконати вимоги статті 90 ГПК України.
10 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про застосування до представника відповідача заходів процесуального примусу шляхом стягнення штрафу в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
23 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення від 19 вересня 2024 року на клопотання відповідача про розгляд справи в закритому судовому засіданні.
2 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення розгляду справи.
У підготовчому засіданні 3 жовтня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Банку про розгляд справи в закритому судовому засіданні у зв'язку з відсутністю обставин, за яких виникає необхідність у такому розгляді справи; про відмову в задоволенні клопотання позивача від 10 вересня 2024 року про застосування заходів процесуального примусу; про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 жовтня 2024 року підготовче засідання відкладено на 24 жовтня 2024 року, викликано у призначене засідання уповноваженого представника Банку з визнанням його явки обов'язковою, зобов'язано Банк подати до суду у формі заяви свідка відповідь на кожне питання, поставлене позивачем у його позовній заяві в порядку 90 ГПК України, а також роз'яснено відповідачу наслідки невиконання його процесуальних обов'язків, покладених судом даною ухвалою.
24 жовтня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від 23 жовтня 2024 року про застосування заходів процесуального примусу до відповідача в зв'язку з невиконанням останнім процесуального обов'язку.
Також 24 жовтня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Банку надійшло клопотання від 23 жовтня 2024 року про долучення доказів та письмових пояснень до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 24 жовтня 2024 року судом оголошено перерву в засіданні до 31 жовтня 2024 року.
30 жовтня 2024 року через систему "Електронний суд" та через загальний відділ діловодства суду від Банку надійшло клопотання від цієї ж дати з доданими до нього доказами направлення відзиву позивачу та заяви свідка, наданої відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 3 жовтня 2024 року.
31 жовтня 2024 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від 30 жовтня 2024 року, у якому останній просив суд зобов'язати відповідача виконати належним чином вимоги статті 90 ГПК України щодо поставлених питань 1, 2 та 6.
У підготовчому засіданні 31 жовтня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 30 серпня 2024 року; про залишення без розгляду клопотання позивача від 31 жовтня 2024 року.
У цей же день ухвалою Господарського суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 листопада 2024 року.
У судовому засіданні 14 листопада 2024 року оголошено перерву до 12 грудня 2024 року.
У судовому засіданні 12 грудня 2024 року представник позивача подав клопотання про доручення доказів від цієї ж дати.
У цьому ж судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16 травня 2017 року між Підприємцем та Банком укладено договір банківського рахунка № kg22jc, за умовами якого останній зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий та інші рахунки зі спеціальним режимом використання), здійснювати його розрахункове й касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів НБУ та умов цього правочину.
Даний договір підписаний уповноваженою особою Банку та Підприємцем, а також скріплений печатками вказаних суб'єктів господарювання.
За договором банківського рахунка Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження останнього про перерахування й видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють розрахункові правовідносини (пункти 1.2.- 1.4. вказаного правочину).
Відповідно до пунктів 2.1.1., 2.1.3., 2.1.6. договору Банк зобов'язався, зокрема: здійснювати обслуговування рахунків клієнта відповідно до умов цієї угоди та чинного законодавства; здійснювати для клієнта операції, які передбачені для рахунків цього виду законом, банківськими правилами та цим правочином; приймати та виконувати розрахункові документи відповідно до чинного законодавстві та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між Банком і клієнтом.
У свою чергу, відповідно до пунктів 2.2.1., 2.2.6. вказаного правочину Підприємець зобов'язався: виконувати вимоги чинних інструкцій, правил, інших нормативних актів НБУ з питань здійснення розрахункових, касових та інших передбачених чинним законодавством операцій; надавати Банку необхідні документи, відомості та інші дані з метою виконання вимог законодавства, що регулюють відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, для складання встановленої нормативними актами НБУ звітності Банку та для здійснення ним функцій агента валютного контролю.
Пунктами 3.2.2., 3.2.11.- 3.2.13. передбачено, що Банк має право: відмовити клієнту (мотивовано, з посиланням на підстави, передбачені чинним законодавством України) у здійсненні розрахункових і касових операцій у разі оформлення документів з порушенням вимог чинного законодавства та нормативних актів НБУ, або відмови клієнта в наданні документів та відомостей, необхідних для здійснення ідентифікації останнього згідно з чинним законодавством, визначення суті його діяльності та фінансового стану, або у разі встановлення, що ця фінансова операція може мати відношення або призначатися для фінансування терористичної діяльності, а також в інших випадках, встановлених законодавством; з метою перевірки наявної інформації про фінансову операцію клієнта, за рішенням відповідальної особи Банку, призупинити операції за рахунком (рахунками) клієнта у межах термінів, встановлених чинним законодавством України; здійснювати інший контроль, не передбаченими цим договором та додатками до нього, згідно з чинним законодавством; у разі невиконання або порушення клієнтом умов цього договору, а також в інших передбачених чинним законодавством випадках вимагати розірвання або відмовитися від договору банківського рахунка і закрити поточний та інші рахунки клієнта.
Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття всіх відкритих за ним рахунків або у випадках, передбачених законодавством або цією угодою. Банк має право в установленому законодавством порядку вимагати розірвання договору та закрити рахунок (рахунки) у випадках, визначених чинним законодавства. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі порушення цього правочину другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або чинним законодавством (пункти 6.2., 6.4. договору).
Цей договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і припиняє свою дію відповідно до умов цього договору та чинного законодавства (пункт 6.1. вказаного правочину).
Як зазначено в позовній заяві, у серпні 2023 року позивач у відділенні Банку отримав фотокопію листа відповідача від 7 серпня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230807/40922, за підписом керівника дирекції роздрібного бізнесу Банку Мусієнко Д.А., за змістом якого відповідач, з посиланням на приписи пунктів 4, 5 частини 2 статті 8, частини 6 статті 11 Закону та Положення № 65, просив ОСОБА_1 надати інформацію та документи, на підставі яких здійснювались операції за період з 30 червня 2023 року по рахунках/карткам відкритим на ім'я останньої, зокрема: "повні ідентифікаційні дані, ПІБ, дату народження, ІПН, та громадянство учасника за фінансовою операцією ОСОБА_2 ". Вищезазначені документи Банк просив надати протягом 10 робочих днів від дня надсилання цього повідомлення на визначеному в ньому адресу або до відділення відповідача. У цьому ж повідомленні проінформовано ОСОБА_1 про те, що ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливість здійснення ідентифікації та/або верифікації, встановлення клієнту неприйнятно високого ризику/подання клієнтом чи його представником недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману Банк є підставою для відмови в обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин відповідно до частини 1 статті 15 Закону. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.
У своєму позові Підприємець також зазначив, що в день ознайомлення з вказаним листом до відділення Банку була подана відповідь ОСОБА_1 щодо вказаного листа, у якій остання просила надати відповідача уточнення щодо підстав проведення передбаченої частиною 4 статті 11 Закону перевірки, а також конкретизувати, про яку саме банківську операцію йде мова у вищевказаному листі Банку. Однак, докази звернення позивача з вказаною відповіддю до Банку, а також сама відповідь, у матеріалах справи відсутня і позивачем надана не була.
У подальшому, повідомленням від 8 вересня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230908/239 (належна копія якого міститься в матеріалах справи) відповідач проінформував ОСОБА_1 про те, що: "Банк, керуючись вимогами частини 1 статті 15 Закону, Положенням № 65, внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 7 вересня 2023 року рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банку. Внаслідок прийнятого рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками".
З наявної в матеріалах справи копії листа Банку від 20 вересня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230907/26348, наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 7 вересня 2023 року № б/н, вбачається, що прийняте ним рішення про відмову в підтриманні ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору відповідач вважає правомірним на не вбачає правових підстав для його перегляду.
На думку Підприємця, повідомлення відповідача від 8 вересня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230908/239 не містить правових підстав для одностороннього розірвання договору банківського обслуговування, у зв'язку із встановленням клієнту неприйнятно високого ризику, а відтак позивач вважає, що даний правочин не відповідає положенням статтей 203, 215 ЦК України та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
Згідно з частиною 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Положеннями частин 1, 3 статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частин 1- 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Частиною 1 статті 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Предметом даного спору є односторонній правочин, вчинений Банком щодо розірвання укладеного з Підприємцем договору банківського рахунку.
Разом із цим, ні в тексті позовної заяви, ні в прохальній частині позову, Підприємець не конкретизував, який саме правочин він просить визнати недійсним, як і не конкретизував реквізитів такого правочину (його номер, дата вчинення).
У свою чергу, у судовому засіданні представник Підприємця зазначив, що спірним правочином, який позивач просить визнати недійним у судовому порядку, є повідомлення відповідача від 8 вересня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230908/239.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 3, 5 статті 202 ЦК України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
За загальним правилом, визначеним статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини 2 статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, за частиною 4 статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі: відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку; наявності підстав, передбачених Законом. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту; наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Статтею 6 Закону (у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину), який спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, визначено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону верифікація - це заходи, що вживаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу з метою перевірки (підтвердження) належності відповідній особі отриманих суб'єктом первинного фінансового моніторингу ідентифікаційних даних та/або з метою підтвердження даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників чи їх відсутність; фінансовий моніторинг - це сукупність заходів, що вживаються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу; об'єкт фінансового моніторингу - це дії з активами, пов'язані з відповідними учасниками фінансових операцій, які їх проводять, за умови наявності ризиків використання таких активів з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, а також будь-яка інформація про такі дії чи події, активи та їх учасників; неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Частиною 1 статті 7 Закону визначено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
За приписами частини 6 статті 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до частини 2 статі 8 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (частина 7 статті 11 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
Частиною 1 статті 15 Закону встановлено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
Положенням № 65 визначено загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу.
У підпункті 13 пункту 5 Положення № 65 (у редакції, чинній на момент вчинення спірного одностороннього правочину) визначено, що де-рискінг - це явище, за якого суб'єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними.
Відповідно до пунктів 1, 2 додатку № 1 до Положення № 65 банк зобов'язаний здійснювати належну перевірку нових та наявних клієнтів у випадках, передбачених у статті 11 Закону. Заходи щодо ідентифікації та верифікації клієнта (представника клієнта) здійснюються банком у порядку, визначеному в додатку 2 до цього Положення.
Згідно з пунктами 11, 12 додатку № 1 до Положення № 65 банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, за потреби, про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до даного Положення. Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає відповідні заходи у разі присвоєння високого рівня ризику.
Відповідно до пункту 61 Положення № 65 банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною 6 статті 7 Закону, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними ризикових операцій, інших злочинів.
Банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною 1 статті 15 Закону (пункт 1 додатку № 12 до Положення).
Згідно з пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.2. Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті Банку https://privatbank.ua/terms, банк має право витребувати, а Клієнт - зобов'язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами Банку документи та відомості, які необхідні Банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення Клієнта, встановлюється Банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від Клієнта (представника Клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою). Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (Клієнту) в обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7. "Належна перевірка Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов'язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/проведення операцій" цих Умов та Правил.
Отже, нормами чинного законодавства України, Положенням № 65 та внутрішніми правилами Банку встановлено, що останній наділений обов'язком із встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів, у разі неможливості виконувати визначені Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у Банку є підозра про здійснення ними ризикових операцій, учинення інших злочинів, а також обов'язком відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції, про що, зокрема, і повідомлявся позивач в оспорюваному ним повідомленні.
Водночас, право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 29 квітня 2020 року в справі № 910/3245/19 та від 20 січня 2022 року в справі № 910/18504/20.
Як зазначав представник відповідача у відзиві та в судових засіданнях, за результатом проведеного аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта - фізичну особу ОСОБА_1 , Банком було встановлено, що діяльність останньої є підозрілою за ознаками, визначеними статтею 12 Закону та Положенням № 65, у зв'язку з вчиненням останньою 30 червня 2023 року фінансової операції - перерахування коштів у касі Банку по рахунках/карткам, відкритим на ім'я ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 .
Проте відповідно до Указу Президента України від 15 квітня 2023 року № 227/2023 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 квітня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" громадянин ОСОБА_2 є громадянином російської федерації, до якого застосовано санкції. У зв'язку з вищевикладеним представниками напрямку фінансового моніторингу Банку було створено та погоджено службову записку від 7 серпня 2023 року № Е.27.0.0.0/2 із запитом до фізичної особи ОСОБА_1 щодо надання додаткової інформації по вказаній операції (лист від 7 серпня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230807/40922).
Оскільки ОСОБА_1 не надала витребовуваних Банком інформації та документів, останній прийняв рішення від 7 вересня 2023 року № Е.17.U.0.0/4-7671423 про розірвання ділових відносин з вказаною особою. Копія відповідної службової записки та витяг з вказаного рішення Банку наявні в матеріалах справи.
Про прийняте Банком рішення ОСОБА_1 було проінформовано в оскаржуваному позивачем повідомленні.
Разом із цим, факт вчинення спірної фінансової операції ОСОБА_1 представником позивача в судових засіданнях заперечувався. Докази звернення вказаної фізичної особи до відділення (каси Банку) для вчинення спірної операції відсутні в матеріалах даної справ і відповідачем надані не були.
Однак, судом враховано, що наявні в матеріалах справи листи Банку: від 7 серпня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230807/40922, від 20 вересня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230907/26348, а також оскаржуване позивачем повідомлення, адресовані ОСОБА_1 саме як фізичній особі, а не суб'єкту підприємницької діяльності. Зазначене також підтверджується наявною в матеріалах справи заявою свідка, наданою представником Банку Яндульським Д.В. на вимогу позивача в порядку статтей 88, 90 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За частиною 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 березня 2018 року в справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року в справі № 522/7909/16-ц.
У свою чергу, ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 25 лютого 2020 року в справі № 916/385/19, від 13 лютого 2019 року в справі № 910/8729/18.
Відтак, обставини вчинення/невчинення фізичною особою ОСОБА_1 дій, спрямованих на здійснення спірної фінансової операції (звернення до каси Банку для перерахування коштів від імені ОСОБА_2 ), виконання цією фізичною особою вимог Банку, викладених в адресованому цій фізичній особі листі від 7 серпня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230807/40922, а також наявність правових підстав для відмови Банку в продовженні ділових відносин з фізичною особою ОСОБА_1 , - не підлягають дослідженню судом у даній справі, оскільки виходять за межі розгляду господарського спору, у зв'язку з тим, що стосуються прав і обов'язків фізичної особи, а не суб'єкта господарювання.
У свою чергу, підставою для розірвання з Підприємцем договору банківського рахунку є відмова Банку від подальшого підтримання ділових відносин з фізичною особою ОСОБА_1 , яка останньою, як фізичною особою, в установленому законом порядку не оскаржувалося. Доказів зворотнього матеріали справи не містять і сторонами надані не були.
Разом із цим, виходячи зі змісту позовних вимог, предметом дослідження даного спору є наявність правових підстав для визнання недійсним саме повідомлення відповідача від 8 вересня 2023 року № 20.1.0.0.0/7-230908/239, яким, на думку Підприємства, порушуються його права.
Відповідно до приписів частин 2- 4 статті 7 Закону застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб'єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб'єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб'єктами первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб'єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів). Критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: НБУ - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу. При визначенні критеріїв ризиків суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен враховувати типологічні дослідження у сфері запобігання та протидії, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, результати національної оцінки ризиків, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
Відповідно до пунктів 21, 23 Положення № 65 рада банку визначає та затверджує загальні принципи банку щодо дотримання вимог Закону в окремому внутрішньому документі у вигляді політики. Банк, дотримуючись визначеної радою банку політики, розробляє та затверджує внутрішні документи з метою виконання вимог Закону, які повинні містити дієві ризик-орієнтовані процедури, порядки, достатні для належної організації та функціонування внутрішньобанківської системи та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками.
За підпунктом 8 пункту 26 Положення № 65, порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом, визначається у внутрішніх документах банку.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що внутрішніми документами Банку, розробленими на виконання вимог Закону та Положенням № 65, є надані відповідачем: Політика у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, затверджена рішенням Наглядової ради, оформленого протоколом від 10 жовтня 2022 року № 55/22, якою визначено основні правила та стандарти Банку, яких зобов'язані дотримуватись всі його працівники, з метою неухильного виконання законодавства України, міжнародних вимог та стандартів; Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, затверджене рішенням Правління Банку, оформленого протоколом від 22 вересня 2022 року № 66 Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку, затверджений рішенням Правління Банку, оформленого протоколом від 18 травня 2021 року № 23.
Відповідно до пункту 2.1. Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції: відповідальний працівник Банку - працівник Банку, відповідальний за проведення фінансового моніторингу в Банку, функції якого покладено на Головного комплаєнс менеджера (ССО); ГО Банку - Головний офіс Банку; ВДФМ - внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу; ЄКБ - Єдина клієнтська база даних Банку; НФМ - структурний підрозділ Банку, до компетенції якого належать питання у сфері запобігання та протидії ВК/ФТ; СУО - спеціально уповноважений орган; РП - регіональні підрозділи: філії, інші підрозділи Банку, що розташовані не за місцезнаходженням Банку, які надають послуги клієнтам від імені Банку.
За змістом підпункту 4.4.2 Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції, у разі виявлення уповноваженим працівником (визначеним підпунктом 4.4.1 цього Положення про відмову) підстав для відмови, визначених пунктом 4.1 цього Положення про відмову (крім випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта, документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта), такий працівник у порядку, визначеному Технологічною картою/описом процесу ініціює за допомогою автоматизованої системи (далі - АС) Банку відповідне повідомлення відповідальному працівнику Банку (особі, уповноваженій відповідальним працівником/уповноваженому працівнику компетентного структурного підрозділу. У випадках, не пов'язаних із використанням АС Банку таке повідомлення надається гілкою "Ризикова діяльність", службовими записками в "ПриватДок" або іншим способом, визначеним внутрішніми документами Банку. Надання будь-якого повідомлення (ескалації) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього у реєстр відмов та подальше надання повідомлення із зазначенням всіх даних, визначених законодавством. Уповноважені працівники, які визначені підпунктом 4.4.1 цього Положення про відмову, складають обґрунтовані висновки про відмову у формі службових записок у "ПриватДок" (згідно спеціально затверджених шаблонів), адресатом яких є відповідальний працівник Банку (або особа яка тимчасово виконує його обов'язки). У кожному випадку висновок складається з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом/обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. У разі наявності випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта, документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта, відмова від підтримання ділових відносин/обслуговування клієнта здійснюється на підставі розпорядження відповідального працівника Банку, яким встановлюються загальні підходи до процесу відмови у підтриманні ділових відносин неактуалізованим клієнтам. При цьому окремі службові записки по кожному неактуалізованому клієнту не складаються.
Пунктом 3.8. Положення визначено, що відповідальний працівник Банку: на підставі пропозицій, сформованих підрозділами, визначеними пунктами 3.1, 3.2, 3.3, 3.10, 3.11 цього Положення про відмову, приймає рішення щодо відмови у встановленні (підтриманні) ділових відносин І відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закритті рахунку, встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику; на підставі пропозицій, сформованих НФМ, приймає рішення щодо відмови від проведення фінансової операції. Відповідальний працівник Банку має право доручити прийняття таких рішень іншій уповноваженій особі - працівнику НФМ у разі, якщо така особа виконує обов'язки відповідального працівника Банку за його тимчасової відсутності або у інших випадках, визначених ВДФМ.
Відповідно до пункту 4.4.3 вказаного Положення після прийняття рішення відповідальним працівником Банку (або особою яка тимчасово виконує його обов'язки) про відмову, ініціатор службової записки у порядку, визначеному внутрішніми процедурами, інформує (у разі необхідності) уповноваженого працівника РП/бізнес підрозділу ГО про факт відмови; контролює здійснення Управлінням вхідної та вихідної кореспонденції надсилання клієнту письмового повідомлення про прийняте рішення про відмову; контролює встановлення відповідного кодифікатора на рахунки клієнта/дані клієнта в ЄКБ та інформує про факт відмови СУО у порядку, визначеному ВДФМ.
Розділом 4 Порядку відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку визначено, що уповноважені працівники підрозділів Банку І та II лінії захисту, задіяних у процедурах відмови (у межах відповідних компетенцій, функціональних обов'язків) у випадках, визначених статтею 15 Закону, Політикою з питань ПВК/ФТ, Положенням про відмову, здійснюють заходи щодо відмови від підтримання ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у порядку зазначеному нижче, а саме: у разі, якщо уповноваженим працівником підрозділу І лінії захисту під час виконання заходів/процедур контролю НПК/ПЗПН клієнта, моніторингу ділових відносин клієнтів та фінансових операцій клієнтів (їх сукупності), що здійснюються в процесі таких відносин, виявлено обставини/індикатори/критерії/підозри, що можуть бути підставою для відмови, такий працівник надсилає повідомлення (ескалацію) відповідальному працівнику Банку (особі, уповноваженій відповідальним працівником) про такі обставини. Повідомлення (ескалація) надається гілкою "НеlpDesk "Ризикова діяльність" або службовою запискою в ПК "ПриватДок" (шаблон 8540), або засобами електронної корпоративної пошти на Департамент поглибленого аналізу операцій клієнтів. Повідомлення (ескалація) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього в Реєстр відмов та подальше надання повідомлення СУО (ДСФМУ) із зазначенням всіх даних, визначених законодавством, що можуть бути підставою для відмови/Уповноважені працівники НФМ складають обґрунтовані висновки із пропозиціями стосовно доцільності/недоцільності відмови у підтриманні ділових відносин/обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку(ів). Висновок стосовно доцільності відмови може самостійно складатися уповноваженими працівниками підрозділів І лінії захисту. Висновок складається у вигляді службової записки в "ПриватДок" (шаблон 100101, 100202 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт ПІБ, ІПН 0000000000") та має містити всебічне викладення обставин, фактів, подій, що призвели до виникнення підозри, аргументований аналіз проведеного фінансового розслідування та чітке зазначення підстав для відмови від підтримання ділових відносин із клієнтом/ обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. Висновок з пропозиціями стосовно доцільності відмови направляється відповідальному працівнику Банку для розгляду та прийняття рішення, який оформлюється службовою запискою в "ПриватДок" використовуючи шаблон 100101, 100202, адресат - відповідальний працівник Банку. До погодження висновку долучаються керівник РП, профільний керівник бізнесу ГО, спеціалісти (за банківськими продуктами, якими користується клієнт). Висновок затверджується керівником напрямку "Фінансовий моніторинг"/уповноваженою ним особою або керівником ДПАОК/особою, яка виконує його обов'язки. Висновки про відмову зберігаються в програмному комплексі "ПриватДок" протягом терміну встановленого законодавством для зберігання документів з питань фінансового моніторингу. Відповідальний працівник Банку/особа, уповноважена відповідальним працівником Банку за результатами розгляду висновку приймає остаточне рішення щодо наявності/відсутності підозр, про відмову від підтримання ділових відносин /встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку. Надання/проставлення адресатом резолюції "Дозволяю" на висновку у вигляді службової записки в "ПриватДок" є датою прийняття рішення про відмову в підтриманні ділових відносин із клієнтом. Внаслідок прийняття рішення про відмову: достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування, зокрема, поточних рахунків, депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків. Рішення щодо необхідності/доцільності дострокового розірвання кредитного договору з клієнтом, відносно якого прийнято рішення про відмову, дострокового повернення кредиту, приймається уповноваженим органом Банку за поданням бізнес підрозділу ГО; закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками; здійснюється обмеження в обслуговуванні клієнта та відмова в наданні банківських послуг, зокрема, нові договори/рахунки не укладаються/не відкриваються, видача нових траншів/встановлення кредитних лімітів не здійснюється; вживаються заходи щодо завершення ділових відносин по укладених договорах/послугах, у тому числі гарантіях/акредитивах/інкасо/авалям у порядку, визначеному продуктовою документацією/умовами послуги та умовами відповідного договору. Уповноважений працівник НФМ не пізніше 1 робочого дня, наступного за днем прийняття відповідальним працівником Банку/особою, уповноваженою відповідальним працівником Банку рішення про відмову, у порядку, визначеному внутрішніми процедурами ініціює/реалізує виконання завдань, що затверджені службовою запискою в "ПриватДок" (шаблон 100101, 100202): про встановлення клієнту неприйнятно високого рівня ризику; про встановлення кодифікатору 1.40 (джерело 51) на рахунки клієнта/банківські продукти, якими користується клієнт/ дані клієнта в ЄКБ; про встановлення обмеження в обслуговуванні щодо розпорядження грошовими коштами на рахунку (блокування видаткових операцій по рахунках клієнта) та користування банківськими послугами; про надсилання клієнту письмового повідомлення про прийняте рішення про відмову.
З наявної у матеріалах справи копії службової записки напрямку "Фінансовий моніторинг" Банку від 7 вересня 2023 року № Е.17.U.0.0/4-7671423 "Розірвання ділових відносин з особами, відповідно до вимог внутрішніх нормативних документів банку (Управління КСВ)" вбачається, що відповідальною особою Банку (членом Правління Банку з питань комплаєнсу) ОСОБА_4 встановлена відмітка "Дозволяю".
Отже, в результаті перевірки, проведеної Банком у межах своїх повноважень саме як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, відповідач дійшов висновку про те, що фінансові операції позивача є такими, які можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, у зв'язку з чим відповідачем (відповідальною особою Банку) прийнято рішення від 7 вересня 2023 року № Е.17.U.0.0/4-7671423 про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин з фізичною особою шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини 1 статті 15 Закону.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Проте, оскаржуване позивачем повідомлення Банку не є правочином в розумінні статті 202 ЦК України, оскільки не спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а носить інформаційний характер щодо прийняття Банком рішення про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин і закриття рахунків на підставі частини 1 статті 15 Закону.
Подібна правова позиція щодо правової природи повідомлень про прийняте контрагентом рішення викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 11 січня 2023 року в справі № 758/2990/17.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 ЦК України. Під порушенням розуміється такий стан суб'єктивного права, за яким воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).
Оскільки в даному випадку відмова Банку від підтримання ділових відносин з позивачем шляхом розірвання договору банківського вкладу і закриття рахунків була реалізована шляхом прийняття відповідачем рішення від 7 вересня 2023 року № Е.17.U.0.0/4-7671423, і це рішення не оскаржувалося у встановленому законом порядку позивачем, доводи останнього про незаконність дій Банку є необґрунтованими.
Враховуючи те, що позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами порушення його прав чи законних інтересів спірним повідомленням Банку, і останнє не є правочином у розумінні приписів чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що позов Підприємця є необґрунтованим, а відтак, не підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позову.
При цьому, з аналізу приписів Закону та Положення № 65 вбачається, що вчинення Банком дій з проведення фінансового моніторингу та вжиття заходів з протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, здійснюється останнім саме як учасником публічно-правових відносин, з урахуванням виникнення відносин підпорядкування між ним та клієнтом (контрагентом).
Однак, у постановах Верховного Суду, на які позивач посилався у своєму позові, не досліджувалося, чи наділений Банк правом на відмову від договірних відносин саме як суб'єкт господарювання у відносинах приватноправового характеру, чи покладено на Банк, як учасника публічно-правових відносин, обов'язок припинити договірні відносини в імперативному порядку, що має важливе значення для вирішення питання про те, за правилами якої юрисдикції належить вирішення спору про визнання недійсним відповідного рішення Банку.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Підприємця слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного тексту рішення: 20 грудня 2024 року.
СуддяЄ.В. Павленко