Справа №206/5286/24
2/206/1850/24
18.12.2024 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретареві Богатько Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації,
за участю: відповідача ОСОБА_2 , -
10 жовтня 2024 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про стягнення компенсації. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 20 червня 2014 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис №325. В період шлюбу був придбаний будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.02.2023 р. у справі №203/4139/22 шлюб між сторонами припинено. Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 30.01.2023 р. у справі №206/3681/22 в порядку поділу спільного майна подружжя суд визнав за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та визнав за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначає, що з вересня 2022 року шлюбні відносини та спільне проживання між позивачем та відповідачем припинилося, спільне господарство не велося. Тобто з цього моменту, з вересня 2022 року, позивач самостійно утримував спільний будинок, тобто ніс витрати по сплаті комунальних послуг. Так, за період з вересня 2022 року і станом на вересень 2024 року позивач сплатив: КП «Дніпроводоканал» ДМР - 5282,71 грн.; ГК ТОВ «Нафтогаз України» - 9749,58 грн.; ТОВ «Газорозподільчі мережі України» - 1247,43 грн.; ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» - 2737,36 грн.; АТ «Дніпрогаз» - 583,98 грн.; Дніпровські електричні послуги (електроенергія) - 9861,28 грн.; ТОВ «Екологія -Д» - 1319,85 грн., а всього - 30782,46 грн. Позивач не однократно намагався домовитись з відповідачем про добровільну компенсацію половини витрат на сплату комунальних послуг, однак відповідач ігнорувала такі прохання позивача. Відтак, відповідач повинен компенсувати позивачу половину сплачених витрат на комунальні послуги, а саме - 15391,23 грн. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15391,23 грн. компенсації вартості сплачених комунальних послуг, а також витрати зі сплати судового збору.
11 жовтня 2024 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
28 жовтня 2024 року від представника відповідача Смірнова А.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що сторони не заперечують того факту, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з вересня 2022 року, а фактично проживає разом із спільною із позивачем дитиною у матері за адресою: АДРЕСА_2 . Житлово-комунальними послугами за вказаною адресою не користується. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази стосовно того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про відшкодування частини витрат на житлово-комунальні послуги, отже, наявний спір про право. Більше того, як вбачається із наданих позивачем квитанцій платником відповідних комунальних послуг була саме відповідач, при цьому в деяких квитанціях вона вказана як фактичний платник, а в деяких як просто платник. З наданих позивачем квитанцій не вбачається за можливим ідентифікувати, що комунальні платежі вносились позивачем, а не відповідачем, або позивачем за дорученням, за кошти та в рахунок погашення заборгованості саме відповідача. При цьому позивач не був позбавлений можливості вказати при здійсненні оплат, що саме він є як платником, так і фактичним платником комунальних послуг в будинку АДРЕСА_1 . Звертає увагу суду на те, що будинок АДРЕСА_1 обладнаний лічильниками обліку води, електроенергії та природного газу, а отже вартість послуг КП «Дніпроводоканал», ГК «Нафтогаз України», ТОВ «Газорозподільчі мережі України», ТОВ «Дніпропетровськгаззбут», АТ «Дніпрогаз», ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» залежить не від площі квартири, а від показів лічильників та від кількості проживаючих осіб (як з ТОВ «Екологія Д»). Відповідач в спірній квартирі не проживає, тому не користується послугами з газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також постачання електричної енергії. Разом з тим, послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання, утримання будинку і прибудинкової території, які не є предметом позову. Зазначає, що споживання електроенергії, води, газу в будинку не є участю в утриманні будинку, оскільки користування або не користування відповідними комунальними послугами жодним чином не впливає на утримання будинку. Позивачем не було надано жодних доказів, які підтверджують дійсний обсяг та вартість спожитих комунальних послуг за період стягнення з вересня 2022 року по вересень 2024 року. Згідно наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав вбачається, що право власності у позивача та відповідача на частку будинку кожному виникло з дати державної реєстрації відповідних часток в реєстрі, а саме - з 17.04.2023 року, разом із тим, позивач заявляє позовні вимоги про стягнення заборгованості в період з вересня 2022 року.
21 листопада 2024 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшли заперечення на відзив на позовну заяву, в яких вона просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначила, позивач не однократно звертався в усному порядку з проханням відшкодувати частину витрат, але відповідач категорично відмовлялася їх відшкодувати. Відповідач зверталась із заявою до поліції про начебто викрадення позивачем її майна, в якій вона зазначила, що довгий час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Це говорить про те, що вона свідомо ввела в оману правоохоронні органи та повідомила завідомо неправдиві відомості про вчинення злочину, за що передбачена кримінальна відповідальність. Позивач пропонував відповідачу продати спільний дім, щоб не нести тягар утримання нерухомого майна, але відповідач не йде на компроміс. В кожній платіжній інструкції, яка підтверджує факт сплати комунальних послуг, які є в матеріалах справи, в лівому нижньому куті є підпис платника/ініціатора, де зазначений саме ОСОБА_1 . Більш того, в кожній платіжній інструкції зазначений рахунок платника - НОМЕР_1 , який належить позивачеві. Тобто кошти за житлово-комунальні послуги сплачувались з рахунку позивача. Крім цього вказує, що для того, щоб будинок не втратив свої експлуатаційні цінності, його необхідно опалювати, щоб його опалювати потрібен газ та електропостачання. Так як опалення неможливе без води, то використання води також необхідне.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі.
Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти позову та просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вислухавши відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступні підстави.
Судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 червня 2014 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 325 - розірвано (а.с. 12-14).
Вищевказаним рішенням суду встановлено, що шлюбні відносини сторони припинили з вересня 2022 року. Рішення суду набрало законної сили 11.03.2023 року.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2023 року визнано житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 422732712101), об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного майна подружжя: визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; припинено право спільної сумісної власності майна подружжя, що зареєстроване за ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 15-18). Рішення набрало законної сили 02.03.2023 року.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що власність зобов'язує.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (стаття 360 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17 (провадження № 61-26462св18).
В постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №703/2200/15-ц вказано, що оскільки між сторонами відсутні договірні відносини щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, відповідач житлово-комунальними послугами не користувалась, то відсутні підстави для стягнення з неї витрат за вказані послуги.
В постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №638/5001/17 зазначено, що судами встановлено, що сторони є співвласниками спірної квартири і відповідно до закону зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. При цьому судами враховано, що ОСОБА_2 з 2012 року у спірній квартирі не проживає, тому не користується послугами з газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також постачання електричної енергії. Разом з тим, оскільки послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири, є послуги з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини вартості лише цих послуг.
Позивачем надано квитанції за сплату комунальних послуг за період з вересня 2022 року по вересень 2024 року, а саме:
-КП «Дніпроводоканал» ДМР - 5282,71 грн.;
-ГК ТОВ «Нафтогаз України» - 9749,58 грн.;
-ТОВ «Газорозподільчі мережі України» - 1247,43 грн.;
-ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» - 2737,36 грн.;
-АТ «Дніпрогаз» - 583,98 грн.;
-Дніпровські електричні послуги (електроенергія) - 9861,28 грн.;
-ТОВ «Екологія-Д» - 1319,85 грн. (а.с. 20-63).
Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З огляду на положення ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, що відповідач з вересня 2022 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 та не користувався комунальними послугами, вартості яких просить стягнути відповідач, а послуги, вартість яких залежить від площі будинку не є предметом позову, у зв'язку з чим позовні вимоги суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 317, 319, 322, 360 ЦК України, ст.ст. 6-13, 33, 34, 76-81, 89, 133, 134, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 20 грудня 2024 року.
Суддя О.П.Румянцев