Справа № 489/7950/24
Провадження № 3/489/2824/24
Ленінський районний суд міста Миколаєва
Постанова
іменем України
20 грудня 2024 року місто Миколаїв
Суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Гриненко Михайло Вікторович, розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно з протоколом проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124 та 130 ч. 1 КУпАП,
встановив:
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №144305 від 06.10.2024, 06.10.2024 о 14.00 год. в м. Миколаєві по вул. 2-а Набережна, 2-А, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "TOYOTA COROLLA", д.н.з. НОМЕР_2 , в порушення пунктів 2.3 "б", 13.1 ПДР України, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не зреагував на її зміну, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення із задньою частиною транспортного засобу "BMW 530D" д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Крім того, протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №144278 від 06.10.2024 ОСОБА_1 інкримінується, що 06.10.2024 о 14.10 год. в м. Миколаєві по вул. 2-а Набережна, 2-А, він, керуючи транспортним засобом "TOYOTA COROLLA", д.н.з. НОМЕР_4 , з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, тремтіння пальців рук), в порушення п. 2.5 ПДР України відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі.
Відповідно до положень ст. 36 КУпАП, при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Оскільки особа притягається до адміністративної відповідальності за кілька адміністративних правопорушень, справи про які перебувають на розгляді одного судді, тому з метою своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин правопорушень є доцільним провести одночасний розгляд вказаних справ, об'єднавши їх в одне провадження.
ОСОБА_1 в судові засідання 12.11.2024, 02.12.2024 та 20.12.2024 жодного разу не з'явився, при прочини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав. Про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином. Для захисту своїх прав уклав договір із двома захисниками.
Захисник Долгова Л.В. при розгляді справи в суді зазначила про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Однак, заперечила проти наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки матеріалами справи не було доведено факту перебування ОСОБА_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, йому не було запропоновано пройти огляд в закладі охорони здоров'я, при висловленій відмові від огляду на місці, а також не роз'яснено право скористатися правовою допомогою захисника під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.
Вислухавши захисника, дослідивши матеріали, що знаходяться у справі (протоколи про адміністративне правопорушення; схему місця ДТП від 06.10.2024; письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , переглянувши відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів поліцейських; довідку УПП в Миколаївській області; письмові пояснення захисника), суддя дійшов таких висновків.
Диспозиція ст. 124 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Відповідно до п. 2.3.«б» ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно з п. 13.1 ПДР України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
З письмових доказів (пояснень водіїв-учасників ДТП, схеми місця ДТП та відеозаписів з нагрудних відео реєстраторів поліцейських) встановлено, що ОСОБА_1 в даній дорожній обстановці, керуючи транспортним засобом, був не уважним та допустив зіткнення з іншим автомобілем, що рухався попереду нього та зменшив швидкість руху для здійснення маневру повороту ліворуч на перехресті.
Оцінивши сукупність досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя дійшов висновку, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності дійсно порушила правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.
Таким чином, встановлені суддею обставини вказують на наявність вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні інкримінованого їй діяння та своїми діями вона вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, у зв'язку з чим підлягає адміністративній відповідальності за вчинене правопорушення.
Враховуючи особу, яка притягується до адміністративної відповідальності (вперше притягується), обставини вчинення адміністративного правопорушення, яке не має характеру умисного, вважаю за доцільне накласти на неї адміністративне стягнення в межах санкції ст. 124 КУпАП у виді штрафу.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП та п.5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з особи, на яку накладено стягнення, підлягає стягненню судовий збір в дохід держави.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя доходить таких висновків.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає настання відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Системний аналіз положень ст. 130 КУпАП України, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням.
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, що визначено ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Згідно з п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Згідно з пунктами 6, 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок), водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Відповідно до п. 7 Р. І Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України N 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція), у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, відповідно до наведених вище норм огляд водія на стан алкогольного сп'яніння є складною юридичною сукупністю та має складатись з такої послідовності: виявлення у водія ознак сп'яніння; проведення огляду на місці зупинки та в разі незгоди водія з результатами такого огляду чи відмови від такого огляду на місці зупинки - пропозиція на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я; у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
При цьому, відмова водія, в контексті положень диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, від проходження огляду за своєю природою є вольовою дією та свідчить на свідоме умисне ухилення особи від проходження огляду на стан сп'яніння за наявності прямо встановлених для цього законом підстав.
Згідно з протоколом, підставою для висловлення поліцейським особі вимоги пройти огляд на стан сп'яніння став факт наявності у неї ознак алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, тремтіння пальців рук).
Однак, зазначена поліцейським у протоколі та наявна, на його думку, в особи ознака алкогольного сп'яніння (тремтіння пальців рук) не належать до переліку вичерпних ознак алкогольного сп'яніння, вказаних у п. 1 Р. 1 Інструкції, до яких відносяться: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці, оскільки тремтіння пальців рук не є ознакою стану сп'яніння в контексті положень вищевказаної інструкції у зв'язку з тим, що не будь-яке тремтіння пальців рук є ознакою сп'яніння, а лише виражене тремтіння пальців рук, яке свідчить про те, що особа може перебувати в стані алкогольного сп'яніння.
Також переглядом відеозапису з камери нагрудного відеореєстратора поліцейського встановлено, що під час спілкування з ОСОБА_1 поліцейський зазначав про наявність у нього тремтіння пальців рук та млявої мови, на що особа категорично заперечувала, після чого поліцейський вимовив фразу «тоді у вас ще є запах алкоголю з порожнини рота», що вказує на те, що зазначення поліцейським на відеозаписі ознак алкогольного сп'яніння, наявність яких є обов'язковою для вимоги пройти огляд на стан сп'яніння, відбувалося формально лише з метою дотримання належної процедури проведення огляду особи, однак без фактичного виявлення та фіксування в неї дійсно будь-яких ознак алкогольного сп'яніння, зокрема вказаних у протоколі.
Також, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення сп'яніння ознаки (запах алкоголю з порожнини рота та млява мова) не підтверджуються жодним чином та безпосередньо відеозаписом не зафіксована їхня наявність в особи, яка пояснила, що алкогольні напої вживала минулої доби за довго до керування транспортним засобом, та на даний час не має будь-яких ознак алкогольного сп'яніння.
Вказане, у свою чергу, свідчить про те, що висловлюючи особі вимогу пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння, поліцейський діяв всупереч вимогам п. 2 Р. 1 Інструкції, оскільки не виявив та не зафіксував наявність в особи ознак алкогольного сп'яніння, наявність яких є обов'язковою підставою для вимоги пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я.
При цьому, на відеозаписі зафіксовано, що ОСОБА_1 категорично заперечував факт наявності в нього будь-яких ознак алкогольного сп'яніння. Також його мова порушена не була та пальці рук не мали вираженого тремтіння.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що особа, відносно якої складено протокол, дійсно виявляла передбачені вищевказаними нормативними актами ознаки алкогольного сп'яніння (що остання категорично заперечувала) та вчиняла дії, які б вказували на її ухилення від проходження законного огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров'я, для пропозиції проходження якого були відсутні підстави через відсутність в особи будь-яких передбачених законом ознак алкогольного сп'яніння, тому у посадової особи органу національної поліції були відсутні передбачені законом підстави для складення відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, вимога про проходження якого була висловлена особі з порушенням вимог вищевказаних нормативних актів.
Вказані висновки судді узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Миколаївського апеляційного суду від 20.07.2023 у справі № 489/1555/23, відповідно до яких недоведеність наявності в особи ознак наркотичного сп'яніння не є підставою для обов'язку проходження нею огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я та складення протоколу про адміністративне правопорушення за відмову від такого огляду.
При цьому, висновки апеляційного суду, зроблені при розгляді справ про адміністративні правопорушення, на переконання судді, є обов'язковими для суду першої інстанції при розгляді аналогічних справ, оскільки згідно з п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», апеляційний суд надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства.
Таким чином, при складенні протоколу відносно особи працівниками поліції не було дотримано вимог пунктів 2, 3, 4 розділу І та п. 12 розділу ІІ Інструкції та Порядку.
Проаналізувавши зазначені обставини та наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суддя встановив, що працівники поліції порушили процедуру огляду водія на стан наркотичного сп'яніння, оскільки відсутні належні докази наявності у водія ознак алкогольного сп'яніння, які, нібито, були виявлені поліцейськими перед пропозицією особі пройти огляд на стан сп'яніння.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 року по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".
Пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282) також визначено, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Окрім цього, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
Зазначене вище обставини є істотним порушенням встановленої законом (ч. 3 ст. 266 КУпАП) процедури огляду водія на стан сп'яніння, що має наслідком її недійсність (ч. 5 ст. 266 КУпАП).
Натомість суддя не має права за своєю ініціативою збирати додаткові докази винуватості особи, зокрема встановлювати факт наявності у неї передбачених законом ознак наркотичного сп'яніння, які в протоколі не вказані, оскільки в такому разі матиме місце факт підтримання у справі про адміністративне правопорушення обвинувачення судом, що жодним чином не допускається, виходячи із практики ЄСПЛ, яка є обов'язковою для суду при розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також буде .
Також, згідно з усталеною судовою практикою ЄСПЛ (рішення від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії»(Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, «коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
За такого, до зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення відомостей, як до доказу в розумінні ст. 251 КУпАП, з урахуванням зазначених вище обставин, суддя відноситься критично, оскільки будь-які інші належні та допустимі докази у справі не підтверджують того факту, що особа керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, які є підставою для пропозиції проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Крім того, з відеозаписів з нагрудного реєстратора поліцейського встановлено, що поліцейський запропонував особі пройти огляд на стан сп'яніння лише на місці зупинки транспортного засобу з допомогою спеціальних технічних засобів, на що особа відмовилася.
У зв'язку з цим, поліцейський, враховуючи вказану відмову особи пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки, повинен був запропонувати їй пройти такий огляд в закладі охорони здоров'я та у випадку відмови останньої, вказане мало б наслідком притягнення до адміністративної відповідальності за порушення п. 2.5 ПДР України за відмову від огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Натомість протокол про адміністративне правопорушення та матеріали відеозапису не містять фактичних даних щодо того, що особі після відмови пройти огляд на стан сп'яніння з допомогою спеціального технічного засобу на місці, поліцейський запропонував пройти огляд на стан сп'яніння саме в закладі охорони здоров'я, на що вона відмовилася від його проходження.
Також на підтвердження того факту, що поліцейські не пропонували особі пройти огляд в закладі охорони здоров'я є те, що в матеріалах справи відсутнє відповідне направлення особи в заклад охорони здоров'я для огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також в тексті протоколу при викладенні суті інкримінованого особі правопорушення поліцейським не вказано про те, що особа відмовилася від огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, що є обов'язковою умовою для притягнення до відповідності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з ч. 5 ст. 266 КУпАП, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та поліцейський, всупереч вимогам ч. 3 ст. 266 КУпАП та пунктів 6, 8 Порядку, не забезпечив проведення огляду особи на стан алкогольного сп'яніння в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП, тому в даному випадку були відсутні підстави для складення відносно особи протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову від огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Крім того, з відеозапису з нагрудного реєстратора поліцейського встановлено, що працівниками патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно особи останній не були роз'яснені передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема право надати пояснення та заперечення проти інкримінованого правопорушення та скористатися правовою допомогою адвоката або іншого фахівця у галузі права, щоб мати змогу відстоювати свої інтереси, що свідчить про те, що особа не була обізнана про свої права та обов'язки, щоб мати змогу скористатись ними, внаслідок чого було порушено її право на захист.
Натомість, виходячи з практики ЄСПЛ, яку суди мають застосовувати, зокрема при розгляді справ про адміністративні правопорушення, імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України).
Відтак, у такому випадку простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
У зв'язку з цим, оскільки при висловленні особі вимоги пройти огляд на стан сп'яніння та під час складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 останньому не були роз'яснені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та не забезпечено можливість скористатися правовою допомогою захисника, тому вказане свідчить про те, що здобуті внаслідок таких порушень докази не можуть бути враховані судом як допустимі в даній справі, оскільки вони отримані з порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу).
В силу принципу презумпції невинуватості, закріпленого в ст. 62 Конституції України, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
При цьому, суддя звертає увагу, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиним достатнім доказом винуватості особи в інкримінованому порушенні, оскільки викладені у ньому обставини вчинення особою діяння мають підтверджуватися сукупністю інших належних та допустимих доказів, які підтверджують винуватість особи в інкримінованому порушенні поза розумним сумнівом, що в даній справі не доведено.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, події та складу інкримінованого адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого діяння не підтверджені достатніми належними та допустимими доказами, а навпаки спростовуються дослідженими судом доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, оскільки протокол складений з порушенням вимог статей 254, 256 КУпАП та до нього не додано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 36, 247, 252, 266, 280, 283, 284, 285 КУпАП, суддя
постановив:
Справи про адміністративні правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтями 130 ч. 1 та 124 КУпАП згідно з протоколами про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №144278 від 06.10.2024 (справа №489/7950/24, провадження №3/489/2824/24), серії ЕПР1 №144305 від 06.10.2024 (справа №489/7951/24, провадження №3/489/2825/24), - об'єднати в одне провадження, присвоївши єдиний №489/7950/24 (провадження №3/489/2824/24).
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн (який підлягає сплаті та перерахуванню за такими реквізитами: отримувач коштів: Миколаївське ГУК/Микол. обл./21081300, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37992030, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код класифікації доходів бюджету: 21081300, рахунок отримувача: UA438999980313010149000014001).
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок (який підлягає сплаті та перерахуванню за такими реквізитами: отримувач: ГУК у м. Києві /м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030106, рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001).
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу вказаного адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно зі ст. 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Миколаєва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя М.В. Гриненко