465/6053/24
2/465/2916/24
Іменем України
(заочне)
20.12.2024 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Баран О.І.,
з участю секретаря судового засідання Бровчук В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ),
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ),
предмет позову: збільшення розміру аліментів на утримання дитини,
Позивач через свого представника, адвоката Кінаша Дмитра Вадимовича, звернулася до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_2 , про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.
Предметом позову є збільшення розміру аліментів, визначених рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2009 у справі №2-1743/09 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 5000,00 грн., які підлягають індексації, щомісячно, починаючи з дня звернення з позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони з 25.11.2006 перебували у шлюбі, від якого у них народився син. Шлюб невдовзі розірвано. Після розірвання шлюбу син проживає з позивачем, а з відповідача, на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2009 у справі №2-1743/09 з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , починаючи з 20.02.2009 проводиться стягнення аліментів у сумі 300 грн. щомісячно на утримання сина, ОСОБА_4 , до досягнення ним повноліття. Указаних коштів недостатньо, відповідач дитини добровільно матеріально не забезпечує, при цьому, є здоровим та працездатним, інших дітей або непрацездатних осіб на матеріальному утриманні не має. Інформацією про місце роботи відповідача позивач не володіє, зазначаючи про наявність у нього мінливих доходів.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 22.08.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 24.09.2024, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
24 вересня 2024 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява (вх. № 27129/24) про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24.09.2024 судове засідання відкладено на 30.10.2024.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 30.10.2024 судове засідання відкладено на 20.12.2024.
9 грудня 2024 року на адресу суду надійшла заява про долучення доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 36076/24).
Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими на його зареєстроване місце проживання. Зокрема, судова повістка-повідомлення вручена відповідачу 14.11.2024, тобто завчасно.
Крім цього, станом на 20.12.2024, на адресу суду повернулися два попередні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, скеровані на зареєстроване місце проживання відповідача, одне із яких містило відмітку про отримання 03.10.2024, інше повернулося на адресу суду без вручення із відміткою установи зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Крім цього, виклик відповідача в судове засідання, призначене на 20.12.2024 здійснювався шляхом розміщення 06.11.2024 оголошення про виклик до суду на сайті Франківського районного суду м. Львова.
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
В судове засідання учасники справи не з'явились.
Від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його та позивача участі. Відповідно до указаної заяви, представник позивача не заперечив проти заочного розгляду справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явився. Заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінила прізвище на ОСОБА_6 , що вбачається із відповідного свідоцтва про зміну імені.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , народився син, ОСОБА_4 , про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції в Книзі реєстрації народжень 15.01.2008 зроблено відповідний актовий запис за №200 та видано свідоцтво про народження, серії НОМЕР_3 .
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20.10.2009 у справі №2-2729, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладений 25.11.2006 у Франківському відділі РАЦС Львівського міського управління юстиції, актовий запис №420.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2009 у справі №2-1743/09 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця смт. Великий Любінь, Городоцького району, Львівської області, на користь ОСОБА_1 аліменти в сумі 300 грн. щомісячно на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 20.02.2009 і до досягнення ним повноліття.
Відповідно до довідки акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААА, № 821943, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами огляду, проведеного 28.11.2018, безтерміново визнана особою з інвалідністю другої групи. У довідці зроблено висновок про умови праці в домашніх умовах.
Матір'ю позивача є ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 30.11.1977.
ОСОБА_7 є особою з інвалідністю другої групи з дитинства, що підтверджується копією висновку про час настання інвалідності від 29.04.2009.
Випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_7 від 28.03.2019 та результатом огляду від 31.10.2019 терапевтом ОСОБА_7 , вбачається встановлення їй діагнозів, які становить охоронювану законом таємницю та рекомендуванням певного лікуванням.
Інформація про місце роботи відповідача у справі відсутня, як і розмір його доходів.
Оцінка судом
Згідно із ч. ч. 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК України.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно із ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч. 3 ст. 182 СК України).
На підставі ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Окрім того, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Положеннями ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому СК України виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків.
У відповідності до вимог ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що з часу присудження аліментів, які були визначені в розмірі 300 грн. щомісячно, починаючи з 20.02.2009, через значні інфляційні процеси в Україні значно підвищилася вартість життя. У зв'язку з чим, вищевказаний розмір аліментів на утримання сина не може забезпечити належний рівень його матеріального утримання.
Крім цього, сину, якому відповідачем тривалий час виплачувалися аліменти лише у розмірі 300,00 грн. щомісячно, вісімнадцять років виповниться уже у 2025 році.
За таких обставин, враховуючи збільшення прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, те що обов'язок утримувати дитину законом покладено на обох батьків, а також з урахуванням фактичних обставин справи, беручи до уваги той факт, що відповідачем не подано суду жодних доказів для спростування позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині заявленого до стягнення розміру аліментів.
Також суд враховує роз'яснення, викладені у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», з яких вбачається, що у випадку зміни розміру аліментів, аліменти у новому розмірі стягуються від дня набрання чинності рішенням суду, а не від дня пред'явлення позову.
Враховуючи наведені роз'яснення, суд вважає за необхідне стягувати аліменти у збільшеному розмірі з дня набрання рішенням суду законної сили.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо сплати судового збору, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, то суд враховує приписи ч. 6 ст. 141 ЦПК, відповідно до якої, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1'211,20 грн.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу.
Пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат у розмірі 10000,00 грн. позивач подав до суду копію Договору про надання правничої допомоги №23/24 від 31.07.2024, відповідно до якого гонорар та порядок проведення розрахунків встановлюється додатковими угодами до указаного договору (п. 4 Договору).
Пунктом 1 Додаткової угоди №1 визначено порядок оплати та розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги щодо збільшення розміру аліментів, визначеного рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2009 по справі №2-1743/09.
Додатковою угодою №1 до Договору встановлено фіксовану вартість правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн., що включає представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції, підготовку і подання позовної заяви, відповіді на відзив, заяв та клопотань, участь у судових засіданнях (п. 2).
Сторони погодили, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі визначається, виходячи з вартості правничої допомоги, визначеної в п. 2 цієї додаткової угоди, розраховується адвокатом і фіксується у виставлених адвокатом рахунках та /або в Акті прийняття правничої допомоги та оплачується клієнтом в межах розміру, який визначений судовим рішенням по справі клієнта і після стягнення таких грошових коштів з відповідача (п. 3 Додаткової угоди №1).
Гонорар підлягає оплаті клієнтом у строк, передбачений виставленим адвокатом рахунком, шляхом перерахування клієнтом грошових коштів на розрахунковий рахунок (п. 4 Додаткової угоди №1).
Актом №1 приймання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 06.12.2024 встановлено, що адвокатом, під час представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції: вивчено надані клієнтом документи, копії яких надано до позовної заяви; погоджено з клієнтом порядок та спосіб захисту, правову позицію; опрацьовано чинне законодавство, досліджено релевантну судову практику в контексті спірних правовідносин; підготовлено та подано до суду позовну заяву з додатками; здійснено підготовку до судових засідань та взято участь у судових засіданнях. Всього адвокатом витрачено 6 годин на суму 10000,00 грн.
На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги, серії ВС №1300591 від 02.08.2024, виписаний на підставі договору №23/24 від 31.07.2024 та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002607 від 28.07.2023.
Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.
Суд при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.202 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як уже зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У справі, яка розглядається, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Суд констатує, що справ не є складною, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, відповідач правом на подання відзиву не скористався, відтак адвокат відповіді на відзив не готував інших заяв та клопотань не подавав, додаткових доказів не витребував, судове засідання проведено без участі учасників справи та представника позивача. При цьому, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною, позовна заява містить виклад законодавства та судової практики, який є загальним для будь-якого позову із таким предметом.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження в електронному вигляді, звернення з адвокатським запитом до прийняття адвокатом на себе обов'язку представництва та роботи у певній справі клієнта, до погодження сторонами умов договору, зокрема в частині оплати, звісно вони вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.
Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід'ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.
Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.
Здійснивши аналіз та оцінку наданих представником позивача доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у справі, ураховуючи висновки вищеуказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, суд вважає доцільним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача з 10000,00 грн. до 4000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу.
Керуючись ст. 180, 181, 182, 183, 185, 193, 198, 199 СК України, 12, 13, 89, 221, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Збільшити розмір аліментів, визначений рішенням Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2009 у справі №2-1743/09 та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розмір аліментів, стягуваний у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Припинити нарахування і стягнення аліментів за виконавчим листом, виданим Франківським районним судом м. Львова на підставі рішення від 27.07.2009 у справі №2-1743/09, та відкликати такий з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 20.12.2024.
Суддя: Баран О.І.