Справа № 199/8559/24
(2/199/3745/24)
Іменем України
19.12.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
25 жовтня 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
В обґрунтування позову зазначено, що будівля гуртожитку літ. А1 за адресою АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №397162462 від 30.09.2024р. Відтак і кімната
АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_1 з 19.02.2013р.
Відповідно до довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР від 30.08.2024 відомо, що на ім'я ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 у КП «Жилсервіс-5» ДМР з 01.10.2020р. та дійсний на теперішній час. На 01.08.2024р. борг за особовим рахунком складає 26003,48 грн. Відповідач за даною адресою не проживає більш як шість місяців, кімната опечатана.
У зв'язку з наведеним, представник позивача просив визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_3 .
30 жовтня 2024 року ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач не надав заперечення щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та не скористався правом надання відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів по даній справі.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що в комунальній власності територіальної громади міста Дніпра перебуває будівля гуртожитку літ. А1, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на балансі Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради.
Як вбачається з матеріалів справи, у кімнаті АДРЕСА_4 вказаного гуртожитку з 01.0.2020 року зареєстрований відповідач ОСОБА_1 , що підтверджується карткою реєстрації особи та довідкою № 1241 від 30.08.2024 року.
Відповідно дост.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положення ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Частина 2 вказаної норми передбачає, що якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до ст. 72 цього Кодексу, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у житловому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою зберігається намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місяця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві.(Кривіцькі проти України, заява № 30856/03, рішення ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Верховний Суд у своїй постанові по справі № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло відтак визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв'язку з цим.
Згідно з долученими до позову актами від 20.02.2024 року, 21.05.2024 року, 26.08.2024 року ОСОБА_1 з 02.11.2020 року по теперішній час не проживає в кімнаті № 53, кімната опечатана.
Водночас, суд наголошує на тому, що з 24.02.2022 у відповідності до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено та неодноразово продовжено режим воєнного стану.
Порядком встановлення заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1450 передбачено, що запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб здійснюється військовим командуванням на підставі указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та полягає у забороні декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, крім зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб у разі одночасного декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій воєнний стан не введено.
Враховуючи вищенаведене, а також загальновідомого факту тимчасової міграції населення у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту відсутності відповідача у вищевказаній кімнаті протягом встановленого законодавством строку без поважних причин.
З урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідно судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, ст.ст.71,72 ЖК України, суд-
У позові Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-відмовити.
Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя В.В. Руденко