Справа № 199/8009/24
(2/199/3529/24)
Іменем України
17.12.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини,
Позивач звернулась до суду з даним позовом посилаючись на те, що в грудні 2013 року в м. Дніпрі вона познайомилася з ОСОБА_2 . Сторони на той момент не перебували у шлюбі та не мали жодних стосунків. Зважаючи на те, що у них майже одразу після знайомства виникла взаємна симпатія, то у них згодом зав'язалися романтичні відносини.
Відповідач на той момент проживав в м. Дніпро, вона - в селі Сурсько-Михайлівка Дніпровського району Дніпропетровської області. Враховуючи наявність романтичних відносин позивач декілька разів на тиждень приїжджала до м. Дніпро для зустрічей з відповідачем.
Приблизно з середини лютого 2014 року сторони почали проживати разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .
В квітні 2014 року позивач завагітніла від відповідача. З червня 2014 року у них поступово почали погіршуватися відносини. Основною причиною було негативне ставлення батьків відповідача до нашого спільного (сімейного) життя через різницю у віці. Крім того, у нас виникало непорозуміння на ґрунті побутових та життєвих стосунків, які були пов'язані з різними поглядами на сімейне життя та обов'язки чоловіка та жінки. В листопаді 2014 року сторонами було прийнято спільне рішення про окреме проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного проживання з відповідачем у них народилася дитина - хлопчик ОСОБА_5 . Після того, як відповідач в грудні 2014 року припинив будь-яке спілкування зі позивачкою та жодного разу не навідав її, а ні вдома, а ні в лікарні, позивач вирішила не вказувати в свідоцтві про народження дитини інформацію про відповідача як батька. У свідоцтві про народження ОСОБА_5 в графі «батько» з її слів зазначено інформацію про її батька « ОСОБА_6 ».
Станом на сьогоднішній день, відповідач юридично так і не оформив батьківство стосовно їх спільної дитини ОСОБА_5 . Крім того, відповідач жодної участі в утриманні їх спільної дитини не приймає. У зв'язку з чим позивач просила суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внести зміни до актового запису № 16 від 23.01.2015, складеного Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме в графі «Батько» виключити запис « ОСОБА_6 », зазначивши батьком дитини - « ОСОБА_2 », громадянин України. Прізвище дитини « ОСОБА_7 » змінити на « ОСОБА_8 », по батькові дитини « ОСОБА_9 » змінити на « ОСОБА_10 ». А також просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по даній справі.
У судове засідання позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили суд їх задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеним у позові.
Відповідач позовні вимоги визнав. При цьому пояснив суду, що має ще двох неповнолітніх дітей, а до органів РАГС разом з позивачем не звертався, бо вважав за можливе вирішення цього питання судом.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , де у графі батько дитини зазначено « ОСОБА_6 », у графі мати « ОСОБА_1 ». Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, відповіді про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановлену цим кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.
Відповідно до ст. 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.
Визнання батьківства за рішенням суду регулюється статтею 128 СК України.
Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні, у таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК приймаються до судового розгляду, якщо, зокрема дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до роз'яснень п. 9 вищевказаної Постанови, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18).
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч. 2 ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Так, на підтвердження батьківсьва ОСОБА_2 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , представником відповідача надано копію результату дослідження № 43679-46227 від 12.07.2024 року, згідно висновку якого ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ймовірність батьківства становить 99,9999997%.
Однак суд не приймає даний результат дослідження № 43679-46227, оскільки даний тест був виконаний тільки для особистого користування. Крім того у дослідженні зазначено, що результат не може бути використаний в суді або для юридичних цілей як доказ про наявність або відсутність родинного зв'язку, оскільки відбір біологічного матеріалу виконувався без ідентифікації учасників.
Крім того позивачем, як доказ, надано копію переписки у невідомій соцмережі з особою з надписом «Владик», проте суд не приймає вказаний доказ як належний, оскільки з переписки неможливо ідентифікувати ні час її здійснення, ні осіб, що її вели.
У судових засіданнях позивач та її представник відмовилися від проведення судово-генетичної експертизи, мотивуючи тим, що відповідач визнає, що є батьком дитини ОСОБА_5 .
У відповідності до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст. 77-79 ЦПК України.
Щодо предмету доказування у даній категорії справі, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
За загальним правилом, саме висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об'єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження №61-6030св18) зазначено, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Суд зазначає, що у даному випадку, у справі не призначалась судово-генетична або судово-імунологічна експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача відносно дитини, оскільки позивач та представник відмовилися від її проведення, не надано жодних належних та допустимих доказів кровного споріднення (батьківства) відповідача з дитиною.
Виходячи із змісту цієї норми закону, кровна спорідненість може бути доведена чи спростована лише в результаті проведення судово-генетичної експертизи.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61- 11709св19).
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року в справі «КАLАСНЕVА v. RUSSIА», заява №3451/05, §34, зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.
Таким чином, висновок судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте, його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, у даному випадку, для з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, необхідним є висновок судово молекулярно-генетичної експертизи, клопотання про проведення якої позивачем не заявлено.
Крім того, суд враховує, що згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Розглядаючи справу, судом не встановлено наявність спору між сторонами з огляду на відсутність доказів наявності спору між сторонами на час подачі позову та визнання позову відповідачем ще в стадії підготовчого судового розгляду, та неможливість встановлення батьківства за спільною заявою сторін згідно ст .126 СК України.
За таких обставин позовні вимоги щодо визнання відповідача батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також вимоги щодо внесення змін до актового запису № 16 від 23.01.2015, які є похідними, задоволенню не підлягають.
Вимоги щодо стягнення аліментів також задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За вимогами ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
В ході розгляду справи судом не встановлено факту батьківства відповідача відповідно до дитини, а отже судом не може бути покладено на відповідача обов'язок щодо матеріального утримання ОСОБА_11 .
Відповідно до статті 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок..
Керуючись ст.ст.10-13,81,109,263-265 ЦПК України, ст.ст.128,180,184 СК України, суд,
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини відмовити.
Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення повного рішення апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 20 грудня 2024 року.
Суддя: Руденко В.В.