Справа № 227/2768/24
(1-кп/199/931/24)
іменем України
20 грудня 2024 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження № 12024053230000188, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 серпня 2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця ст. Луковська Моздокського району Північно-Осетинської республіки Російської Федерації, громадянина України, не одруженого, не працюючого,проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого відповідно до ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Суд уважає доведеним, що ОСОБА_3 , на початку серпня 2024 року в лісосмузі, розташованої поблизу села Світле, Покровського району, Донецької області виявив дикорослий кущ рослини роду конопель, з якого зірвав верхівкові частини, тим самим незаконно придбав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який почав незаконно зберігати без мети збуту, потім переніс до місця свого мешкання, де висушив та подрібнив шляхом перетирання, тим самим незаконно виготовив та зберігав наркотичний засіб без мети збуту, для власного вживання.
15 серпня 2024 року в період часу з 12-55 год. по 13-56 год., на підставі ухвали слідчого судді від 13.08.2024 року, за місцем мешкання ОСОБА_3 було проведено обшук домоволодіння, розташованогоза адресою: АДРЕСА_2 .
Під час обшуку вказаного домоволодіння було виявлено та вилучено речовини рослинного походження:
- масою 28,60 г. є канабісом, який відноситься до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено. Маса канабісу в перерахунку на суху речовину, складає 25,74 г.;
- масою 2,86 г. є канабісом, який відноситься до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено. Маса канабісу в перерахунку на суху речовину, складає 2,49 г, які ОСОБА_3 , наркотичний засіб, незаконно придбав, виготовив та зберігав без мети збуту, для особистого вживання.
Відповідно, суд розглянув цей обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, установивши таке.
Із долучених до обвинувального акту матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України, у зв'язку з чим, прокурором був скерований до суду обвинувальний акт, в якому зазначено клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 302 КПК України.
Як наслідок обставини щодо учинення кримінального проступку, установлені органом досудового розслідування, сприймаються судом як дійсні.
До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:
- письмова заява підозрюваногоОСОБА_3 , складена в присутності його захисника ОСОБА_4 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
- розписки підозрюваногоОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,
- розписки підозрюваногоОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 про отримання копій матеріалів дізнання;
- протокол роз'яснення права ОСОБА_3 , який складений в присутності його захисника ОСОБА_4 , про можливість розгляду обвинувального акту в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч. 2 ст. 302 КПК України);
За результатами дослідження змісту вказаних відповідних клопотань, заяв, протоколів, розписок та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені клопотання та заяви обвинуваченогоОСОБА_3 є не усвідомленими ним, не відповідають його внутрішній волі, а його процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на нього або тиску.
Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання , виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
При цьому, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання ОСОБА_3 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, з середньою освітою, неодружений, не має на утриманні дітей або непрацездатних осіб, не працює, характеризується задовільно, має реєстрацію та місце проживання, перебуває на військовому обліку, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра.не судимий в силу ст. 89 КК України,
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставини, які обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлені та на такі обставини прокурор не посилається в обвинувальному акті.
Кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень, оскільки на думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
Суд вважає, що покарання у вигляді мінімального розміру штрафу у межах санкції частини 1 статті 309 КК України, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
За даним кримінальним провадженням запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не застосовувався.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у розмірі 2271 гривні 84 копійки.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 302, 368, 374, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у розмірі 2271 гривні 84 копійки
На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили:
- мікро-флешь (як додаток до протоколу обшуку від 15.08.2024 року), - зберігати в матеріалах кримінального провадження;
- наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - канабіс, вилучений у ОСОБА_3 , - знищити.
Роз'яснити засудженому ОСОБА_3 , що у відповідності до ч. 5 ст. 53 КК України, у разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок в іншій частині може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня наступного за днем його ухвалення надіслати учасникам судового провадження.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
20.12.2024