про відмову у відкритті касаційного провадження
18 грудня 2024 року
м. Київ
справа №520/2192/24
адміністративне провадження № К/990/45972/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Бевзенка В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 (колегія у складі: судді-доповідача Мельнікової Л.В., суддів Русанової В.Б., Бегунца А.О.)
у справі № 520/2192/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФ України в Харківській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФ України в Запорізькій області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності від 25.08.2023 № 204850007297;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ України в Харківській області від 21.10.2020 № 5438;
- зобов'язати ГУ ПФ України в Харківській області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії по інвалідності, починаючи з моменту першої відмови управління пенсійного фонду 21.10.2020, зарахувавши до загального стажу роботи періоди працевлаштування з 01.09.1996 по березень 1998 року на підставі архівної довідки від 28.02.2023 № Б-9 та з 15.12.1991 по 31.08.1996 на підставі довідки з підприємства «Джерело» від 31.08.1996 № 89;
- стягнути на користь позивача з ГУ ПФ України в Харківській області та ГУ ПФ України в Запорізькій області моральну шкоду у вигляді 10 465 грн.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 01.04.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2024, відмовив у задоволенні позову.
Надалі Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.10.2024, задовольнивши заяву ОСОБА_1 про виправлення описки, виправив описку в абз. 67 мотивувальної частини постанови від 06.09.2024, а саме: замість «Таким чином, страховий стаж позивача станом на 19.10.2020 року складає 10 років 08 місяців 28 днів (4 роки 05 місяців 26 днів + 6 років 3 місяці 2 дні), страховий стаж позивача станом на 18.18.2023 року складає 11 років 03 місяці 27 днів (5 років 25 днів + 6 років 3 місяці 2 дні), що є недостатнім для набуття права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV.» зазначив «Таким чином, страховий стаж позивача станом на 19.10.2020 року складає 10 років 08 місяців 28 днів (4 роки 05 місяців 26 днів + 6 років 3 місяці 2 дні), страховий стаж позивача станом на 18.08.2023 року складає 11 років 03 місяці 27 днів (5 років 25 днів + 6 років 3 місяці 2 дні), що є недостатнім для набуття права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV.».
25.09.2024 представник позивача - адвокат Багмет К.Е. подав до Другого апеляційного адміністративного суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 520/2192/24, в якій просив у резолютивній частині рішення зазначити про зарахування ОСОБА_1 на підставі довідки з підприємства «Джерело» від 31.08.1996 № 89 та архівної довідки від 28.02.2023 № Б-9, період роботи з 15.12.1991 по 31.08.1996 (4 роки 8 місяців 17 днів) та з 01.09.1996 по березень 1998 року (1 рік 6 місяців 15 днів) до страхового стажу 6 років 3 місяці 2 дні, що станом на 18.08.2023 у сукупності становить 11 років 3 місяці 27 днів, та зобов'язати ГУ ПФ України в Харківській області внести відповідні зміни до офіційного реєстру щодо зарахування відповідного страхового стажу.
Розглянувши зазначену заяву, Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.11.2024 відмовив у її задоволенні та відповідно в ухваленні додаткового рішення.
Постановляючи вказану ухвалу від 05.11.2024 суд апеляційної інстанції виходив з того, що додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки протилежні, прийнятому судовому рішенню, а суд не наділений повноваженнями змінювати суть прийнятої раніше постанови шляхом прийняття додаткової постанови. У цьому випадку представник позивача у заяві про прийняття додатково рішення зазначив, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2024 фактично було підтверджено, що ОСОБА_1 мали бути зараховані періоди роботи з 15.12.1991 по 31.08.1996 (4 роки 8 місяців 17 днів) та з 01.09.1996 по березень 1998 року (1 рік 6 місяців 15 днів) до страхового стажу 6 років 3 місяці 2 дні, що станом на 18.08.2023 у сукупності становить 11 років 3 місяці 27 днів. Однак у резолютивній частині постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2024 суд відмітив, що залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 року без змін. З огляду на наведене вважав, що фактично існує розбіжність між мотивувальною та резолютивною частиною рішення.
Надавши оцінку таким доводам позивача суд апеляційної інстанції зауважив, що при прийнятті постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2024 суд вирішив питання правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, тим часом питання щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області внести відповідні зміни до офіційного реєстру щодо зарахування відповідного страхового стажу ОСОБА_1 не було предметом спору у справі № 520/2192/24.
Апеляційний суд також зазначив, що у силу приписів ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Додаткове ж судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки протилежні, прийнятому судовому рішенню, а суд не наділений повноваженнями змінювати суть прийнятої раніше постанови шляхом прийняття додаткової постанови. Крім того, перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення, визначений ст. 252 КАС України є вичерпним, проте доводи заявника не свідчать про існування жодної з них для можливості ухвалення судом додаткового судового рішення.
29.11.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 у справі № 520/2192/24.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Частиною 3 ст. 328 КАС України встановлено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, про відмову ухвалити додаткове рішення.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до ч. 2 ст. 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду апеляційної інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення, не відноситься до ухвал, якими закінчено розгляд справи.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, які не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови (ухвали) можуть прийматися (постановлятися) у випадку, зокрема, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання.
Процесуальний інститут додаткового судового рішення дає можливість виправити помилки суду, спричинені недотриманням вимог судового рішення, зокрема, щодо наявності в ньому відповіді на всі заявлені вимоги позивача (скаржника в адміністративному процесі), наявності суджень суду щодо способу виконання судового рішення у випадку, коли такі судження є необхідними, вирішення питання про судові витрати.
Таким чином, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Також, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Суд звернув увагу, що додаткове судове рішення може бути ухвалене на підставі лише тих доказів, які досліджувалися під час судового розгляду справи і лише за тими обставинами, які були предметом встановлення та оцінки судом.
Додаткове рішення не може виходити за межі спірних правовідносин, встановлювати нові юридичні факти та вирішувати питання, які не входили до предмету спору, а так само, які вирішені не так, як вважає за потрібне сторона по справі.
Водночас, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки протилежні, прийнятому судовому рішенню, а суд не наділений повноваженнями змінювати суть прийнятої раніше постанови шляхом прийняття додаткової постанови.
З огляду на зазначене, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, правильно застосував положення ч. 4 ст. 252 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
За правилами ч. 1 ст. 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом ч. 2 ст. 333 КАС України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 у справі № 520/2192/24.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя В.М. Бевзенко
Суддя О.П. Стародуб