вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/281/24
Господарський суд Київської області у складі головуючої судді Третьякової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №911/281/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411)
до Бабіч Світлани Леонідівни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 38656,84 грн
без повідомлення (виклику) сторін.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Бабіч Світлани Леонідівни (далі - відповідач) про стягнення 38656,84 грн, з яких 30211,93 грн заборгованості за кредитом та 8444,91 грн заборгованості за відсотками, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2024 відкрито провадження у справі №911/281/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у зв'язку з малозначністю справи в порядку п.1 ч.5 ст.12, ч.1 ст.247, ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив та ін.
В установлений процесуальним законодавством та судом в ухвалі від 09.02.2024 строк відзив на позовну заяву від відповідача не надійшов.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.02.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі та відповідає адресі, зазначеній позивачем у позовній заяві.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі повернувся до суду відділенням поштового зв'язку без вручення адресату.
Відповідно до ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вище перелічених норм Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Клопотання позивача про витребування в АТ КБ «Приватбанк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалась банківська карта № НОМЕР_1 на ім'я Бабіч Світлани Леонідівни; інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 29.01.2021 по 25.01.2024 включно суд залишає без задоволення, оскільки поданих позивачем доказів достатньо для вирішення спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, з'ясувавши всі фактичні обставин справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - кредитодавець) та Фізичною особою-підприємцем Бабіч Світланою Леонідівною (далі - позичальник) укладено в електронній формі договір про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001 (далі - договір), відповідно до умов якого кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 42000,00 грн (сорок дві тисячі грн) на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (п.1 договору)
Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до положень ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст.45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст.20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Як зазначено вище, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача - фізичної особи, заборгованість за кредитним договором про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001, який укладено між кредитодавцем та Фізичною особою - підприємцем Бабіч Світланою Леонідівною, яка станом на дату звернення позивача до суду припинила підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець.
Аналіз змісту та підстав позову свідчить про те, що даний спір виник між сторонами на підставі господарського договору та між сторонами існують господарські зобов'язання.
Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з ч.1 ст.128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Згідно з ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок виконання укладених нею договорів не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою - підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
Відтак, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.
За таких обставин позивач правомірно звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до п.2 договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом (надалі - проценти за користування кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Пунктом 3 договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
Пунктом 9 договору закріплено, що інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною договору. Усі неврегульовані договором правовідносини сторін регулюються законодавством України.
Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 2020 року (далі - правила) визначено загальні положення та терміни, що використовуються при укладанні договору про надання коштів у кредит та інші умови.
Відповідно до п.2.18 правил відмова в наданні кредиту можлива у випадках (зокрема, але не виключно): ненадання заявником відомостей про себе та свій фінансовий стан, що вимагаються законодавством або внутрішніми документами кредитодавця; негативна кредитна історія заявника; при заповненні заявки вказані недостовірні та/або помилкові дані.
Підпунктом 4.2.2.2 п.4.2 правил позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі передбачені договором про надання кредиту до закінчення терміну його дії.
Відповідно до п.5.1 правил обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахуванням умов договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту, станом на початок доби,з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення терміну дії договору про надання кредиту (включно).
Згідно з п.5.3 правил заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок кредитодавця у строк відповідно до графіку платежів, встановлений договором про надання кредиту. Датою повернення (погашення) кредиту так само як і датою сплати процентів за користування кредитом та інших платежів, передбачених умовами договору про надання кредиту при безготівкових розрахунках вважається - дата зарахування коштів на рахунок кредитодавця.
Відповідно до п.5.4 правил в разі надходження платежу від позичальника, що перевищує розмір періодичного платежу визначеного графіком платежів, кредитодавець зараховує кошти в наступний період згідно графіку платежів.
Згідно з п.5.5 правил у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про надання кредиту у повному обсязі, ця сума погашає вимоги кредитодавця у такій черговості: 1) у першу чергу - відшкодовуються витрати кредитодавця, пов'язані з поверненням виданого кредиту (судові витрати, витрати на державного/приватного виконавця, нотаріуса тощо); 2) у другу чергу - нараховані кредитодавцем неустойка (штраф), інші платежі відповідно до договору про надання кредиту - у разі їх нарахування; 3) у третю чергу - прострочені проценти за користування кредитом та прострочена сума кредиту; 4) у четверту чергу - проценти за користування кредитом; 5) у п'яту чергу - сума кредиту.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував на рахунок відповідача кредитні кошти в сумі 42000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29.01.2021 №24149 з призначенням платежу «№5168742235006404 ІПН 2562011409 Перерах. Коштів Бабіч С.Л. ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного дог. №220119-КС-001 від 29.01.2021 Без ПДВ», що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав. Позивач зазначив, що станом на момент звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 38656,94, яка складається з 30211,93 грн заборгованості за отриманим, але не повернутим кредитом, 8444,91 грн заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч.1 ст.179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч.7 ст.193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Поряд з цим, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором. Вказаний кредитний договір укладений в електронній формі. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно ч.1 та 3 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора електронного документа. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно зі ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частинах першій та другій статті 639 Цивільного кодексу України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (частина перша статті 642 ЦК України).
Суд встановив, що договір про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001 підписано Фізичною особою-підприємцем Бабіч С.Л. у відповідності до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» та підтверджується наданою позивачем візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001 в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.
Відтак суд дійшов висновку що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір з відповідними умовами в електронній формі.
Згідно з ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, позивачем належним чином виконано умови договору про надання кредиту від 29.01.2021 №220119-КС-001 та перераховано відповідачу 42000,00 грн кредитних коштів.
Враховуючи наведене та встановлені судом обставини, а саме: факт наявності у позивача персональних даних відповідача, зокрема, даних платіжної картки; факт перерахування грошових коштів на банківську платіжну картку відповідача, що узгоджується з доказами, наданими позивачем, суд вважає, що докази, надані до матеріалів справи, свідчать про неналежне виконання відповідачем умов укладеного з позивачем договору в частині повернення в повному обсязі отриманих кредитних коштів. Водночас, кредитний договір відповідач у судовому порядку не оспорив, натомість отримав кредитні кошти, користувався ними та частково погашав заборгованість за кредитним договором.
Таким чином, сума основного боргу відповідача за отриманим та неповернутим кредитом на день розгляду справи складає 30211,93 грн, а тому позовна вимога в цій частині є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не запереченою та належним чином не спростованою, а отже такою що підлягає задоволенню.
Також, окрім суми неповернутого кредиту, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування кредитом в розмірі 8444,91 грн. Вказані проценти відповідно до наданого позивачем розрахунку нараховано станом на 16.07.2021.
Частиною 1 ст.1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст.1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з ч.2 ст.1056-1 Цивільного кодексу України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до п.1 укладеного між сторонами договору, проценти за користування кредитом за цим договором є фіксованими та становлять 0,68875650 процентів за кожен день користування кредитом.
Протягом строку кредитування, визначеного у цьому договорі, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно Графіку платежів.
Як слідує з матеріалів справи, відсотки позивачем нараховані за загальний період з 27.03.2021 по 16.07.2021 (з врахуванням часткових оплат відповідача) та складають заявлену до стягнення суму 8444,91 грн.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру відсотків за користуванням кредитом та включаючи фіксований розмір процентної ставки в день - 0,68875650, суд зазначає що здійснений позивачем розрахунок процентів відповідає умовам укладеного між сторонами договору, вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).
Належними у розумінні ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 30211,93 грн заборгованості за кредитом та 8444,91 грн процентів за користування кредитом є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не спростованими, отже такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Інших судових витрат для їх покладення на відповідача позивач не заявив.
Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до Бабіч Світлани Леонідівни про стягнення 38656,84 грн, з яких 30211,93 грн заборгованості за кредитом та 8444,91 грн процентів за користування кредитом задовольнити повністю.
2. Стягнути з Бабіч Світлани Леонідівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Білоцерківським РВ ГУ МВС України у Київській області) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (01133, м. Київ, бульв. Л. Українки, 26, оф. 411, ідентифікаційний код 41084239) 30211 (тридцять тисяч двісті одинадцять) грн 93 коп. заборгованості за кредитом, 8444 (вісім тисяч чотириста сорок чотири) грн 91 коп. процентів за користування кредитом та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 19.12.2024.
Суддя О.О. Третьякова