Справа № 947/14373/24
Провадження № 2/947/3535/24
09.12.2024 року
Київський районний суд м.Одеси в складі:
головуючого судді - Луняченка В.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Макаренко Г.В.,
представника позивача адвоката Слободяник І.С.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) за участі третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування (код ЄДРПОУ 26303241) про позбавлення батьківських прав,
З позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду звернувся ОСОБА_1 .
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О..
Ухвалою суду від 06.05.2024 року, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 18.06.24 року зобов'язано Київську районну адміністрацію Одеської міської ради як орган опіки та піклування надати суду висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також на час отримання відповідного висновку зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 11.11.2024 поновлено провадження у справі у зв'язку з наданням висновку органу опіки та піклування №1725/01-11 від 14.10.24.
у судовому засідання у присутності батька ОСОБА_1 та адвоката Слободянюк І.С. неповнолітня ОСОБА_3 , 2008 р.н. та малолітня ОСОБА_4 , 2014 р.н. пояснили суду, що з матір'ю спілкуються дуже рідко спілкуються. В неї наразі друга сім'я. проти позбавлення матері батьківських прав щодо них не заперечують.
Надалі позивач ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, в якій позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.
З боку заінтересованої особи органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради надано заяву, в якій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 у відношенні неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.10.24 №1725/01-11 підтримують та просять справу розглядати за відсутністю представника органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради.
19.09.24 року відповідачем надіслано на адресу суду заяву про визнання позову.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки відповідач на стадії підготовчого провадження звернувся до суду із заявою, в якій зазначав про визнання позовних вимог, тому суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв'язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення по справі.
Так суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено. Що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.04.2008 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м.Одеси від 25.10.2016 року №520/10036/16-ц.
Від даного шлюбу сторони мають двох спільних дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Наразі діти проживають разом із батьком, оскільки матір самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, не бере участі в їх житті, проживає за кордоном. Більш того, надала нотаріально посвідчену заяву надала згоду на проживання дітей разом з батьком, який несе повну відповідальність за життя і здоров'я неповнолітньої ОСОБА_3 .
Батько - ОСОБА_1 самостійно утримує та виховує дочок, займається їх духовним та фізичним розвитком. Діти разом з ним проживають у трикімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, а саме висновку органу опіки та піклування від 14.10.24 №1725/01-11, відповідач ОСОБА_2 під час розгляду питання щодо виконання нею батьківських обов'язків та доцільності позбавлення її надала нотаріально посвідчену заяву від 27.08.2024 завірену 28.08.2024 ( реєстраційний номер UVZN № W 2265/2024 ) нотаріусом Везер у м.Нюрнберг та засвідчену 05.09.24 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І.І., зі змісту якої вбачається, що вона позовні вимоги щодо позбавлення її батьківських прав відносно дочок визнає та просить позов задовольнити.
Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та по відношенню до малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідним висновком 14.10.24 №1725/01-11 року, затвердженим рішенням Київської рай адміністрації ОМР.
Згідно з ч.1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі-Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону ( ч.ч.1,2,6 ст. 12 Закону).
Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У відповідності до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ст. 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття (ч.2 ст. 51 Конституції України).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до положень СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків передбачено застосування правових санкцій, які можуть вважатися юридичною відповідальністю, і, зокрема, це позбавлення батьківських прав.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (ст. 165 СК України).
Згідно п.2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Пунктом 16 Постанови передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негайно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017 року по справі № 211/559/16-ц зазначено, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
При вирішенні судом вимог позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батьків до дітей, бажання спілкуватися і брати участь у їх вихованні.
11.07.2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні доньок , проживає окремо, не цікавиться їх життям та здоров'ям, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, матеріально не забезпечує, фактичноне спілкується з ними, не проявляє належної любові та турботи до доньок, не створює умов для отримання ними освіти.
Вказані факти як кожен окремо, так і в сукупності, свідчать про свідоме нехтування відповідачем виконанням батьківських обов'язків по догляду та вихованню дітей, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Хант проти України» зазначив, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Сукупність досліджених доказів, які суд визнає належними та допустимими, свідчить про винну поведінку відповідача, навмисне ухилення від виконання батьківського обов'язку щодо виховання та розвитку доньок, піклування про їх здоров'я, фізичний, духовний розвиток, зайняття підготовкою до самостійного життя, підтримки їх матеріально. Будь-які об'єктивні причини ухилення ОСОБА_2 від виконання обов'язків по вихованню, утриманню доньки доньок , відсутні.
В свою чергу, відповідач не навів суду жодної обставини, яка б спростовувала надані позивачем докази та позовні вимоги взагалі.
Відповідно до ч.5, ч. 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
За положеннями ч. 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1, 2 ст. 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов'язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.
Приймаючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, з метою забезпечення належного захисту дитини, суд приймає до уваги визнання відповідачем позовних вимог, висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, а також бере до уваги свідоме нехтування відповідачем батьківськими обов'язками та ухилення від їх виконання, тому з урахуванням усіх обставин справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.164-166 Сімейного Кодексу України, ст.ст.3, 10-13, 76, 89, 200, 258, 259, 263-265, 273,354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) за участі третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування (код ЄДРПОУ 26303241) про позбавлення батьківських прав- задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ) батьківських прав відносно доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено 19.12.24.
Суддя В. О. Луняченко