ЄУН: 336/12465/24
Провадження №: 1-кп/336/1665/2024
20 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю сторін: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024082080001723 від 11.11.2024відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Маріуполь, Донецької області, українця, громадянина України, одруженого, який не має на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей, який проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика радіорелейної станції польового вузла зв'язку, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК раніше не судимого, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, -
У Шевченківському районному суді м.Запоріжжя перебуває вище вказане кримінально провадження з обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор клопотав про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, наявні ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КК України. Окрім того, просив суд призначити справу до судового розгляду.
Захисник заперечив щодо клопотання прокурора, зазначивши, що обвинувачений раніше в силу ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, має міцні соціальні зв'язки, а саме: офіційно одружений. Окрім того зазначив, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення відсутні, підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутні, а тому просила суд застосувати більш м'який запобіжний захід до обвинуваченого, а саме домашній арешт. Не заперечувала щодо призначення справи до судового розгляду.
Обвинувачений підтримав позицію свого захисника, просив суд обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту, зазначивши, що мети приховуватися від суду у нього немає, вину визнає повністю, щиро розкаюється, з перших днів війни захищає Батьківщину, бажає продовжувати служити в лавах ЗСУ, що підтверджується письмовою згодою тво командира військової частини НОМЕР_2 . Не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду.
Вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд виходить з такого.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.11.2024 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 09.01.2025 включно.
Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Відповідно ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.
Перевіряючи обґрунтованість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, суд вважає, що наявні в матеріалах справи дані вказують на наявність обґрунтованої підозри вданому кримінальному провадженні, які навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, оскільки перевірялися судом під час обрання запобіжного заходу.
Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека визнаються в Україні найбільшою соціальною цінністю.
У судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, офіційно одружений, утриманців немає, має зареєстроване та постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки.
Вирішуючи питання про наявність підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суддя враховує вимоги п.п.3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1, 2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: п.3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
На момент розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою доказів про те, що, перебуваючи на волі ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчините інше кримінальне правопорушення, судді надано не було.
Наявність кожного ризику повинно носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
В матеріалах справи відсутні докази, які засвідчують факти нез'явлення обвинуваченого за викликом слідчого, прокурора, суду, що свідчить про факт добросовісного виконання ним процесуальних обов'язків при явці до органів досудового розслідування та явки в суд.
Доказів, які б свідчили про схильність обвинуваченого до ухилення від органу досудового розслідування, прокурором не надано.
Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадження та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, не доведені належними доказами.
Відтак, твердження сторони обвинувачення ґрунтується виключено на припущенні, і не підтверджується жодними об'єктивними доказами.
Тяжкість злочину та суворість можливого покарання, на думку суду, самі по собі не можуть бути свідченням того, що обвинувачений буде переховуватись від суду.
Також прокурором, окрім припущення, взагалі не наведено будь-яких доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що позбавляє суд можливості навести в ухвалі мотиви продовження строку запобіжного заходу.
Разом з тим, у справі «Биков проти росії» 4378/02 від 10 березня 2009 року Європейський суд зазначив, що «у судових рішеннях не наведено нічого більше, окрім переліку цих підстав, що обґрунтовувало б їх відповідними та достатніми мотивами… Що ж до твердження представників уряду про те, ніби обставини справи і особистість заявника є самоочевидним обґрунтуванням його попереднього ув'язнення, то Суд не вважає, що саме по собі це звільняє суддів від обов'язку викладати мотиви, з яких вони доходять такого висновку».
Твердження прокурора про тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, не є достатнім для обрання відносно підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
У справі «Мамедова проти росії» 7064/05 від 01 червня 2006 року щодо недостатності посилання на тяжкість злочину та ймовірне покарання Європейський суд зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Також у справі «В. проти Швейцарії» 14379/88 від 26 січня 1993 року Європейський суд зазначає, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Наведені дані в своїй сукупності дають підстави суду вважати, що продовження дії такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою є невиправдано суворим запобіжним заходом для обвинуваченого ОСОБА_4 .
На думку суду, стороною обвинувачення не підтверджено будь-якими доказами зазначені в клопотанні ризики: переховування від суду, впливання на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Частина 2 статті 194 КПК України передбачає обов'язок судді постановити ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, а саме: наявність обґрунтованої підозри, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Таким чином, оскільки стороною обвинувачення доведено обґрунтованість підозри стосовно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, однак не доведено наявність достатніх підстав вважати, що існують будь-які ризики, передбачені статтею 177 КПК України та не надано доказів про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, суд, враховуючи вимоги п.3 ч.2 ст.183 КПК України щодо неможливості застосування до обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, з огляду на дані про особу обвинуваченого, який має міцні соціальні зв'язки, має фактичне місце проживання, письмову згоду тво командира ВЧ НОМЕР_2 на проходження військової служби, запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання.
За вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що запобігання будь-яких ризиків, пов'язаних з прибуттям обвинуваченого на вимогу суду, можливе і при застосуванні запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту про який клопоче захисник.
На підставі викладеного, враховуючи, що оскільки обставин необхідності обмеження права особи на свободу, передбаченого кримінальним процесуальним законом України, ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини в контексті зазначеного кримінального провадження шляхом застосування виняткового запобіжного заходу немає, крім того при здійсненні вибору між залишенням під вартою та звільненням презумпція залишається за звільненням («Bykov v. Russia» п. 61), суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з вимогами ч.3 ст.194 КПК України, оскільки прокурором доведені обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведено обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті, суддя вважає за необхідне, відмовляючи у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або в певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту із забороною залишати місце свого проживання в достатній мірі забезпечить адекватне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Наведені обмеження обвинуваченого дозволять зберегти баланс дотримання стандарту якості щодо захисту державою суспільних відносин у сфері які, охороняються кримінальним законодавство та виконанням процесуальних обов'язків обвинуваченим та гарантованих державою прав та свобод громадянам, які закріплені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім того, як передбачено статтею 315 Кримінального процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини 3 статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду і з цією метою визначає дату та місце проведення судового розгляду, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд, з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, вчиняє інші дії, необхідні для підготовки судового розгляду.
У підготовчому судовому засіданні суд не встановив підстав, передбачених пунктами 1-4 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України, для прийняття рішення повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування, закриття провадження у справі, повернення обвинувального акта прокурору, направлення обвинувального акта до відповідного суду для визначення підсудності.
Ґрунтуючись на матеріалах кримінального провадження, необхідним є виклик учасників кримінального провадження, а саме прокурора, обвинуваченого та захисника.
Підстав для виклику в судове засідання свідків обвинувачення на даній стадії судового провадження у справі суд не вбачає.
Керуючись статтями 176-178, 193-194, 196, 314-316 КПК України, суддя -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - залишити без задоволення.
Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, заборонивши йому залишати житло за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та поклавши обов'язки:
1) не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без дозволу суду;
2) за першою вимогою з'являтись до суду;
3) утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
4) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання.
Обвинуваченого ОСОБА_4 негайно звільнити з-під варти в залі суду.
Строк дії ухвали судді про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту та покладання зазначених обов'язків становить два місяці, тобто до 17 лютого 2025 року включно.
Ухвала про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого.
Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, і повідомити про це суду.
Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань. В разі невиконання покладених обов'язків до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.
Копію ухвали суду вручити обвинуваченому та прокурору для контролю за її виконанням.
Виконання ухвали суду доручити ВП №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області.
Призначити судовий розгляд кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України на 27 грудня 2024 року на 10 годину 20 хвилин, який відбудеться у залі судових засідань № 24 Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, 117-а.
Справу розглядати суддею одноособово у відкритому судовому засіданні.
Дати розпорядження секретарю судового засідання про виклик учасників судового провадження в судове засідання в порядку, передбаченому статтями 135-139 Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду у п'ятиденний строк з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складений 20.12.2024.
Суддя: ОСОБА_1