336/8388/24
1-кп/336/1221 /2024
Іменем України
20 грудня 2024 року
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,за участю прокурора ОСОБА_3 ,обвинуваченого ОСОБА_4 ,захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця м.Запоріжжя,освіта середня спеціальна,неодруженого,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,який проходив військову службу на посаді розвідника-радіотелефоніста 3 розвідувального відділення 3 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти в/ч НОМЕР_1 у військовому званні «солдат» ,раніше не судимого,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.407 ч.5 Кримінального кодексу України, -
встановив:
07.10.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) № 291 ОСОБА_4 призначено на посаду розвідника-радіотелефоніста 3 розвідувального відділення 3 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат».
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного етану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Згідно з вимогами ет. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний етан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ет. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби, солдат ОСОБА_4 , згідно з вимогами ст. ст. 9, 11, 16, 28, 30, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно тау встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
20 листопада 2023 р.солдат ОСОБА_4 ,реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , в порушення статутних вимог, в умовах воєнного стану без поважних причин, самовільно залишив місце служби, а саме місця тимчасової дислокації 2 розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 розташованого в районі АДРЕСА_2 .
Так, в період з 20 листопада 2023 по 26 лютого 2024 солдат ОСОБА_4 без поважних причин обов'язки військової служби не виконував, час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину для подальшого проходження військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього. В подальшому, 26 лютого 2024 солдат ОСОБА_4 самостійно прибув до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Мелітополі.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого злочину.
Пояснив,що з 2022 р.з початком війни став до військової служби,яку з 07.10.2023 р.проходив на посаді розвідника-радіотелефоніста.У листопаді 2023 р.обвинувачений захворів,був направлений на лікування,після виписки 20.11.2023 р.,будучи обізнаним про обов'язок продовжувати військову службу, залишив місце дислокації в/ч НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 та поїхав додому в м.Запоріжжя, мешкав у батька. Вчинив інкриміновані йому протиправні дії з особистих причин,оскільки був психологічно виснажений.26.02.2024 р.він самостійно прибув до територіальне управління ДБР,розташоване у м.Запоріжжі,повідомив про себе та про бажання продовжити військову службу,однак на час розгляду кримінального провадження згоди на це в порядку ч.5 ст.401 КК України не отримав. У скоєному розкаявся,фактичних обставин справи та доказів,що їх підтверджують,не оспорював.
Відповідно до ч.3,4 ст.349,351 КПК України суд,з урахуванням повного визнання винуватості обвинуваченим,за згодою учасників судового провадження,визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо фактичних обставин,що підтверджують винуватість обвинуваченого,які ніким не оспорюються.При цьому суд роз'яснив наслідки,передбачені ч.3 ст.349 КПК України,переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів,що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази суд встановив, що винуватість обвинуваченого у вчинені інкримінованого йому злочину знайшла своє підтвердження,що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема,у рішенні у справі «Коробов проти України.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує як кримінальне правопорушення,передбачене ч. 5 ст. 407 КК України ,а саме: самовільне залишення місця служби, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до статей 50,65 КК України особі,яка вчинила злочин, має бути призначено покарання,необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.
При призначенні обвинуваченому покарання,суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та враховує відомості про особу обвинуваченого.
Так, ОСОБА_4 раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем військової служби охарактеризований задовільно,бажає продовжити військову службу.
Обставиною,яка пом'якшує покарання обвинуваченого,суд відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнає активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у скоєному.
Такі висновки суду ґрунтуються на тому,що обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям,послідовно визнає винуватість у скоєнні злочину,добровільно припинив злочин,з'явившись до орнанів військового правопорядку.
Обставин,що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст.67 КК України ,судом не встановлено.
Обвинувачений за віком та станом здоров'я є суспільно корисним,адаптований у суспільстві, враховуючи конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема тривалість вчиненого злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, його добровільне з'явлення до органу досудового розслідування, суд вважає, що покарання в максимальному розмірі буде несправедливим через надмірну суворість.
З урахуванням всіх цих обставин у сукупності з відомостями про особу обвинуваченого,його ставлення до скоєного, суд прийшов до висновку, що з метою захисту інтересів суспільства, запобігання вчиненню нових правопорушень,обвинуваченому необхідно призначити покарання в межах мінімальної санкції статті ч.5 ст.407 КК України,оскільки обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям, що вказує на свідоме бажання стати на шлях виправлення,таке покарання є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства.
Призначене покарання відповідає позиції ЄСПЛ ,викладеній у рішеннях по справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2015 р. та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2015 р.,в яких ЄСПЛ зазначив,що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значним,якщо встановлено,що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
У рішенні по справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 р.ЄСПЛ вказав,що для того,щоб втручання вважалося пропорційним,воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи.
На переконання суду,призначення обвинуваченому такого покарання справедливим,співмірним і достатнім для його виправлення,кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим,так і іншими особами,а також буде відповідати таким принципам Конвенції,як пропорційність обмеження прав людини,легітимна мета і невідворотність покарання.
Так,у розумінні ЄСПЛ ,покарання повинне встановлювати новий додатковий обов'язок для особи,який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає,що покарання переслідує подвійну мету:покарання і стримування від вчинення нових злочинів,а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтир для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність,оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що частина 1 статті 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
Водночас, обвинувачений може скористатись правом,яке надає йому стаття 81-1 КК України ,яка передбачає,що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Цивільний позов не заявлено.
Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
До обвинуваченого обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою,строк якого судом продовжений до 26.12.2024 р.включно, підстави для зміни запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.100, 349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд-
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_4 обчислювати від дня його фактичного затримання з 15.08.2024 р.
Зарахувати у строк відбування покарання обвинуваченим ОСОБА_4 строк попереднього ув'язнення з 15.08.2024 р.по день ухвалення вироку з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили залишити без змін.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення,обвинуваченим,який тримається під вартою,у той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.
Суддя ОСОБА_1