Справа № 120/10338/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
19 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язати останнього нарахувати та виплатити такий заробіток за період з 20.10.2016 по 22.06.2023 виходячи із середньомісячного грошового забезпечення.
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 20.10.2016 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023;
- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 20.10.2016 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 в загальній сумі 77352,72 грн. (сімдесят сім тисяч триста п'ятдесят дві гривні 72 копійки). В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі №200/13942/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.10.2016, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року. На виконання вказаного рішення суду 23.06.2023 відповідачем на картковий рахунок позивача були перераховані грошові кошти в сумі 26321,96 грн.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 23.06.2023.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про недотримання військовою частиною НОМЕР_1 вимог ст. 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
При цьому, слід враховувати, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" N 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 викладено правовий висновок, згідно якого у спорах з подібними правовідносинами стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України (тобто до 19.07.2022) і після цього.
Тобто період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом N 2352-IX) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом N 2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Отже, застосовуючи до цієї справи окреслений Верховним Судом підхід до визначення періодів обрахунку розміру середнього заробітку, спірний період виплати середнього заробітку у цій справі суд умовно ділить на дві частини: з 20.10.2016 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 22.06.2023 (в межах 6 місяців).
Щодо періоду з 20.10.2016 по 18.07.2022, то кількість днів затримки розрахунку в цьому випадку становить 2098 календарних днів.
Відповідно до довідки про доходи позивача, яка була витребувана судом у відповідача та надана останнім до суду 15.04.2024, середньоденний заробіток позивача (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становив 277,64 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах періоду з 20.10.2016 по 18.07.2022 мав би становити 582488,72 грн. (277,64 грн. х 2098 кал. днів).
Однак, відповідальність в такому розмірі згідно ст. 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив належну виплату індексації грошового забезпечення (згідно рішення суду у справі №200/13942/21 ) всього в сумі 26321,96 грн.
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Застосовуючи саме такий підхід при вирішенні цієї справи суд зазначає, що сума невиплачених вчасно позивачу коштів становить 26321,96 грн. Відповідно, істотність частки невиплачених сум в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 4,51% (26321,96 : 582488,72 х 100).
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,51% розраховується наступним чином: 277,64 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 4,51% = 12,52 грн. - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 12,52 грн. х 2098 (днів затримки розрахунку) = 26266,96 грн.
Тому, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв, розмір відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 20.10.2016 по 18.07.2022 згідно ст. 117 КЗпП України (в редакції до набрання чинності Законом N 2352-IX) має становити 26266,96 грн.
Стосовно періоду з 19.07.2022 по 22.06.2023, то виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, то такий період має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 19.07.2022 по 19.01.2023, що складає 184 дні.
Зважаючи на те, що середньоденний заробіток позивача становив 277,64 грн., то розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 має становити 51085,76 грн. (277,64 х 184 к. д.).
Тобто, в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки судом до спірних правовідносин застосовано приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведене відповідає застосованому Верховним Судом у постанові від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 підходу щодо обрахунку розміру середнього заробітку.
За таких обставин, загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2016 по 22.06.2023, обрахованого окремо за період з 20.10.2016 по 18.07.2022 та за період з 19.07.2022 по 22.06.2023 (проте обмеженого шістьма місяцями з 19.07.2022 по 19.01.2023), становить 77352,72 грн. (26266,96 грн. + 51085,76 грн.).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2016 по 18.07.2022 в розмірі 26266,96 грн. та за період з 19.07.2022 по 01.11.2023 у розмірі грошового забезпечення за шість місяців (тобто за період з 19.07.2022 по 19.01.2023), що становить 51085,76 грн., а загалом в сумі 77352,72 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.