Справа № 357/12448/24 Суддя (судді) першої інстанції: Орєхов О.І.
18 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,
при секретарі судового засідання Харечко Ю.В.,
за участі представника позивача - Шевченко А.М.,
представника відповідача - Мельничук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, старшого державного інспектора відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов'янчик Світлани Іванівни про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, старшого державного інспектора відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов'янчик Світлани Іванівни, в якому просить суд постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № 00021289 від 08.08.2024, якою застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500 грн на підставі частини другої 2 статті 132-1 КУпАП скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перевезення вантажу здійснювалось за допомогою спеціалізованого напівпричепа контейнеровоза, гранична маса якого становить 44 т, а не 40 т, як вказано в оскаржуваній постанові. На переконання ОСОБА_1 відповідач неправомірно, не дослідивши тип призначення напівпричепу, провів розрахунки перевищення дозволених параметрів та виніс оскаржувану постанову. Позивач вважає, що ні оскаржувана постанова, ні матеріали фотозвіту не містять належним чином зафіксованих фактів, яким саме транспортним засобом (напівпричепом) було вчинено правопорушення. Фотозвіт не містить фіксації державного номерного знака напівпричепа, яким було здійснено перевищення граничного параметру фактичної маси.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АА № № 00021289, складену 08.08.2024 старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду ( контролю ) за безпекою на наземному транспорті Солов'янчик Світланою Іванівною, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 132-1 КУпАП, - скасовано, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрито.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В апеляційній скарзі Державна служба України з безпеки на транспорті посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, апелянт зазначає, що перевезення вантажу у час та місці, які вказані у постанові здійснювалось не за допомогою контейнера, а тягачем з напівпричепом і доказів того, що на платформі знаходився контейнер, матеріали позову не містять. Зокрема, на транспортному засобі відсутнє відповідне маркування; при перевезенні допущено порушення вагових норм, які зафіксовані технічним приладом та винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у повній мірі відповідає вимогам закону.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 та від 09.12.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Від ОСОБА_1 02.12.2024 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому остання зазначає, що перевезення контейнеру здійснювалося саме спеціалізованим напівпричепом контейнеровозом марки TURBO'S HOET модель OPL-ЗАТ-38-03BSRM, ДНЗ НОМЕР_1 , даний транспортний засіб призначений для перевезення тільки контейнерів, а з наданих відповідачем фото вбачається, що на контейнеровозі знаходився контейнер типу Open Top. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1. підтримує позицію суду першої інстанції.
В судовому засіданні 11.12.2024 представник позивача та відповідача надали свої пояснення по суті спору, обмінялися запитаннями.
Від представника Державної служби України з безпеки на транспорті 12.12.2024 надійшли письмові пояснення.
У судовому засіданні 18.12.2024 представник позивача - адвокат Шевченко А.М. надала суду усні пояснення у справі.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті, Солов'янчик С. І. складено постанову серії АА № 00021289 від 08.08.2024.
У вказаній постанові зазначається, що 25.07.2024 о 16 год 50 хв., за адресою М-05, км 36+303, Київська обл., відповідальна особа - ОСОБА_1 , допустила рух транспортного засобу «VOLVO FH 400», ДНЗ НОМЕР_2 із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5.188% (2.075 тон), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тон, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі технічним засобом WIM 5, 5: свідоцтво про повірку технічного засобу 32-02/ 1812…1815; 23-№21/000198,199,201,306, строк дії 12.09.2024 року.
Виміряні з урахуванням похибки вагові або габаритні параметри транспортного засобу загальна маса - 42075 кг. Фактичні зафіксовані параметри ТЗ: кількість вісей 6 шт., спарені колеса - 3 вісь; відстань між вісями 1-2: 2760 мм., 2-3: 1290 мм., 3-4: 5560 мм; 4-5: 1300 мм; 5-6: 1400 мм; навантаження на вісь 1- 6600 кг, 2 - 5200 кг, 3 - 8450 кг, 4 - 8450 кг, 5 - 8550 кг; 6 - 8250 кг; загальна маса - 46 750 кг.
Даною постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500 грн.
Оскаржувана постанова містить посилання на веб-сайт з ідентифікатором доступу, на якому відображені фотографії транспортного засобу в момент вчинення правопорушення - https://wim.dsbt.gov.ua/r/AA00021289/.
Позивачка, вважаючи постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має місце проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України від 08.08.2024 серії АА № 00021289 протиправною, звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що при здійсненні відповідачем розрахунку перевищення вагових параметрів не було враховано обставину щодо типу напівпричепу, який використовувався при перевезенні вантажу, зокрема напівпричіпу-контейнеровозу та кількість вісей зафіксованого транспортного засобу (використано тривісний тягач та тривісний напівпричеп), для якого, відповідно до п. 22.5 ПДР, встановлено обмеження фактичної маси 44 тони. Відповідач не надав доказів про наявність у власності позивача, або використання ним у зв'язці з автомобілем «VOLVO FH 400», д.н.з. НОМЕР_2 08.08.2024 іншого напівпричепу.
Таким чином, нормативне навантаження для транспортного засобу у цій справі повинно було визначатись як для контейнеровозу, оскільки матеріалами справи, а саме свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджено, що дана модель є спеціалізованим напівпричепом-контейнеровозом.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За приписами частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Відповідно до частини другої статті 132-1 КУпАП, перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно.
Відповідно до п. 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Так, наявність події адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищезазначене, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення повинні ґрунтуватися на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи та наданих доказів.
Відповідно до приписів статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваній постанові зазначено, що посадовою особою відповідача зафіксований транспортний засіб сідловий тягач-Е VOLVO FH400, д.н.з. НОМЕР_2 , загальною масою 42 075,00 кг.
З наданих суду письмових доказів встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 транспортний засіб VOLVO FH400, д.н.з. НОМЕР_2 , є спеціалізованим вантажним сідловим тягачем.
Із наявних у справі фотосвітлинв бачається, що сідловий тягач на платформі для контейнерів перевозив не контейнер, який за визначенням є контейнерним судном, спеціалізованим суховантажним судном, призначеним для перевезення вантажів у контейнеровозах - стандартних резервуарах багаторазового використання, для яких чітко встановлені габаритно-вагові одиниці вимірювання.
Колегія суддів зазначає, що якщо в реєстраційних документах транспортного засобу вказано «контейнеровоз», то він відповідає типу причепа або напівпричепа для перевезення контейнерів по автомобільних дорогах, тому лише при використанні такого транспортного засобу як засобу спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій - контейнерів, допускається навантаження, передбачене п. 22.5 ПДР.
Колегія суддів зауважує, що наявність прогалин в пункті 22.5 ПДР щодо встановлення параметрів, за яких допускається рух контейнеровозів, що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів, призводить до зловживань перевізниками та до значного перевищення вагових норм під час руху великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, що фіксується в автоматичному режимі.
У цій справі позивачем не надано належних та достатніх доказів використання спеціального колісного транспортного засобу контейнеровоза для перевезення контейнера із відповідним маркуванням. Відсутність контейнеру підтверджується й фотосвітлиною, здійсненою під час фіксації порушення.
Відповідно до вимог законодавства заборонено перевезення вантажів у контейнерах, які завантажені з порушеннями Міжнародної конвенції щодо безпечних контейнерів.
Також, у разі, якщо в реєстраційних документах транспортний засіб вказано як «контейнеровоз», тобто як колісний транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій контейнерів, то і його експлуатація повинна відповідати як його конструкції, так і його призначенню.
Так, перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження на вісі транспортного засобу.
Завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.
Наголошуючи на протиправності оскаржуваної постанови, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А.М. посилається на те, що посадовими особами Укртрансбезпеки не враховано належність напівпричепу до контейнеровозів, що свідчить про неправильність обчислення максимально допустимої загальної маси транспортного засобу 40 тон.
Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-III визначено, що причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Правила № 363), визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Отже, напівпричеп - це транспортний засіб без джерела енергії, який самостійно пересуватись і перевозити вантажі по дорогах не може, а рушійною силою для нього є саме тягач, який є основним транспортним засобом, котрий здійснює перевезення вантажів.
Напівпричеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій, а саме: контейнерів.
Згідно з пунктом 17.6. Правил № 363, для перевезення контейнерів перевізник повинен надавати автомобілі (автопоїзди) із бортовими платформами або спеціалізований рухомий склад (низькорамні напівпричепи - контейнеровози, автомобілі із вантажопіднімальними пристроями тощо).
Відповідно до пункту 17.2-17.5 Правил № 363 забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб.м).
Після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил, навісити бирку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача (пункт 17.15. Правил № 363).
Відповідно до пункту 17.9 Правил № 363 приймання вантажів для перевезення в контейнерах здійснюється при наявності Договору на підставі заявки, а при відсутності Договору - разового договору.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до фотофіксації транспортного засобу, перевезення здійснювалось напівпричепом з високими бортами, які вкриті тентом, а не напівпричепом-контейнеровозом, який перевозить саме контейнер.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що самого напівпричепу-контейнеровозу недостатньо для того, щоб застосовувати норму пункту 22.5 ПДР України - максимально допустимої ваги перевезення для контейнеровозів як 44 000 кг, оскільки норма передбачає, що перевезення повинно здійснюватися саме контейнером, а з матеріалів фотофіксації встановлено, що використовувався спеціалізований напівпричіп і не перевозив вантаж у контейнері.
За таких обставин, у спірному випадку позивачкою не спростовано доводи відповідача про те, що контейнеровоз здійснював саме контейнерні перевезення.
Факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР України, доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що пов'язано із правомірністю порядку проведення габаритно-вагового контролю, а також використання при проведенні останнього належного технічного приладу.
Відтак, наявні дані про те, що транспортний засіб рухався з порушенням вагових норм, адже в підпункті «б» пункту 22.5 ПДР України чітко вказано, що максимальне значення фактичної маси автомобіля 40 тон передбачене саме для перевезення трьохвісним автомобілем (тягачем) з трьохвісним напівпричепом.
Виходячи із наведених обставин справи та положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, відповідачем правильно встановлено максимальну допустиму вагу транспортного засобу позивача, враховані під час накладення стягнення показники вагового обладнання підтверджені належними доказами, тобто факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, доведений належними, допустимими та достовірними доказами, а тому оскаржуване рішення відповідає вимогам КУпАП, а наведені у позові доводи не спростовують наявність події адміністративного правопорушення за частиною другою статті 132-1 КУпАП.
Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено всіх даних, які мають значення для розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 17 Порядку № 1174 у постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги.
Згідно статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, остання містить всю необхідну інформацію, передбачену КУпАП та Порядком № 1174. Крім того, постанова містить відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації.
Таким чином, доводи позивачки про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено всіх даних, які мають значення для розгляду справи, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на вищезазначене.
Доводи позивачки про те, що в оспорюваній постанові містяться лише відомості про транспортний засіб, проте відсутні відомості про спеціалізований напівпричіп TURBO'S HOET, д.н.з. НОМЕР_4 ., у якому знаходився вантаж, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідальність за правопорушення передбачена за рух транспортних засобів та їх составів, а рух напівпричіпа здійснюється лише за допомогою тягача.
Вимоги пункту 22.5 ПДР України стосуються обмежень по загальній масі та/або по окремій масі кожної осі транспортного засобу та не ставляться у залежність від наявності чи відсутності причепу/напівпричепу, оскільки останній приводиться у рух за допомогою тягача.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копія якого наявна в матеріалах справи СХЕ 087281, максимальна маса спеціалізованого напівпричепа Н/ПР-КОНТЕЙНЕРОВОЗ-Е - 39 000 кг, маса без навантаження 4500 кг (а.с.30).
Отже, позивач здійснював перевезення транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм та не використовувався в момент зафіксованого порушення як такий, а тому маса для такого транспортного засобу, встановлена законодавцем - не більше 40 тон.
Разом з тим, транспортний засіб VOLVO FH 400, д.н.з. НОМЕР_2 , здійснював рух з загальною масою - 46750 кг, чим порушено вимоги чинного законодавства України, а саме: п. 22.5 ПДР України, що зафіксовано контролюючим органом.
Отже, факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених п. 22.5 ПДР, доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що пов'язані із правомірністю порядку проведення габаритно-вагового контролю, а також використання при проведенні останнього належного технічного приладу.
Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі №357/10612/23, від 06.02.2024 у справі №701/1264/23, від 08.08.2023 у справі №704/392/23, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, дані судові рішення, відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, їх висновки не є обов'язковими для врахування
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Згідно з приписами частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Частиною першою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року в справі №357/12448/24 скасувати, прийняти нову постанову у справі, відповідно до якої у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, старшого державного інспектора відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Солов'янчик Світлани Іванівни про скасування постанови відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді І.О.Грибан
О.В.Карпушова