Справа № 320/21578/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Панова Г.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
18 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років навчання у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі як періоду проходження строкової військової служби; половини строку навчання (з 1 вересня 1996 року по 21 червня 1999 року) у Військовому університеті; трьох років роботи в галузі права на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років навчання у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі як періоду проходження строкової військової служби; половини строку навчання (з 1 вересня 1996 року по 21 червня 1999 року) у Військовому університеті; трьох років роботи в галузі права на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу, а також здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 64 відсотків суддівської винагороди з 16 жовтня 2023 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року значений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, починаючи з 04.08.1984 по 24.06.1989, ОСОБА_1 був курсантом Харківського вищого військового авіаційного інженерного Червонопрапорного училища (диплом НОМЕР_1 ), з 1996 року по 1999 рік навчався у Військовому університеті (місто Москва) на денній формі навчання, та отримав повну вищу юридичну освіту за спеціальністю «Юриспруденція» (диплом НОМЕР_2).
У період з 12.07.1999 по 13.08.2002 ОСОБА_1 обіймав посаду члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу.
Починаючи з 09.09.2002 по 04.08.2003 ОСОБА_1 обіймав посаду судді військового місцевого суду Черкаського гарнізону. Указом Президента України від 04.08.2003 № 802/2003 позивач призначений на посаду судді військового місцевого суду Черкаського гарнізону строком на п'ять років, Постановою Верховної Ради України від 15.01.2009 № 887-VІ обраний на посаду судді цього суду безстроково, а Указом Президента України від 13.05.2009 № 314/2009 переведений на посаду судді військового місцевого суду Київського гарнізону.
Постановою Верховної Ради України від 02.12.2010 № 2757-VІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду, а Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 переведено на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 950/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку, а наказом Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023 № 51 к/гс відраховано зі штату суду.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 950/0/15-23 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку, становить 27 років 5 місяців 19 днів.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві, та починаючи з 16.10.2023 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.
Розмір призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання, згідно з рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 16.11.2023 року № 262640006265, становить 52 % суддівської винагороди, а спеціальний стаж, що дає право на щомісячне грошове утримання становить 24 роки 1 місяць 29 днів.
Як зазначає позивач, при ознайомленні з матеріалами пенсійної справи, останнім виявлено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання, обчислений з урахуванням стажу 24 роки 1 місяць 29 днів, повинен був становити 58 відсотків (50 відсотків за 20 років стажу роботи на посаді судді та по два відсотки за кожен додатковий рік стажу). Крім того до стажу роботи на посаді судді не було враховано 3 роки стажу роботи за спеціальністю, наявність якого була передбачена, в якості вимоги до громадян України для зайняття посади судді. У разі зарахування 3 років роботи у галузі права, розмір щомісячного довічного грошового утримання додатково збільшиться на 6 % та має становити 64 % суддівської винагороди.
З огляду на встановлені обставини, позивач звернувся до пенсійного органу із заявами від 30.01.2024, в якій просив переглянути загальний відсоток розрахунку пенсії від заробітку, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та від 06.03.2024, в якій просив надати роз'яснення щодо загального відсотку розрахунку пенсії від заробітку згідно протоколу від 10.11.2023.
Листом від 25.03.2024 № 10961-9465/Ф-02/8-2600/24 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивачу, що відповідно до матеріалів, наданих разом із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання від 16.10.2023 та рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 950/0/15-23 стаж роботи ОСОБА_1 , безпосередньо на посаді судді, становить 21 рік, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 52 %.
Також, відповідач повідомив, що через невідповідність посади відсутні підстави для зарахування періоду з 12.07.1999 по 13.08.2002 (член військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу), оскільки у довідці Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 № 02.7-36/193 зазначено, що ОСОБА_1 працював суддею військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу.
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, два роки навчання у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі, як періоду проходження строкової військової служби; половину строку навчання (з 01.09.1996 по 21.06.1999) у Військовому університеті, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів; три роки роботи в галузі права на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні законні підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 64 % суддівської винагороди, починаючи з 16.10.2023 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Частиною 1 статті 4 Закон № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частин 1-2 ст. 137 Закон №1402-VIII, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Отже, наведеною нормою права, яка була чинна на час звернення позивача за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання (30.01.2024), не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини періоду навчання на денному відділенні у вищому навчальному закладі.
Однак, у період роботи позивача на посаді судді, зокрема, до 30 вересня 2016 року, чинним був Закон України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №2453-VI), п.11 Перехідних положень якого було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 по справі №243/4458/17, у подібних правовідносинах щодо зарахування половини періоду навчання у вищому навчальному закладі до стажу, що дає право на отримання довічного грошового утримання судді, суд касаційної інстанції дійшов висновку про застосування норми законодавства, чинні на час призначення позивача на посаду судді.
Про необхідність застосування саме такого порядку визначення суддівського стажу свідчать також і наступні зміни, внесені до Закону №1402-VIII, зокрема, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким пункт 34 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».
Відповідно до ч.4 ст.43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів», який був чинним на час роботи позивача на посаді судді, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року №865 було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Згідно з абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок» від 12.10.1967 у редакції, чинній на час навчання позивача у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі, громадяни, прийняті до військово-навчальних закладів, є такими, що перебувають на дійсній військовій службі і називаються курсантами. На них поширюються обов'язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби. Вони та їхні сім'ї користувалися правами, пільгами та перевагами, встановленими чинним законодавством для військовослужбовців строкової служби та їхніх сімей.
Згідно з пунктом 1 статті 13 вказаного Закону для солдатів і сержантів Радянської Армії, берегових частин і авіації Військово-Морського Флоту був установлений дворічний строк дійсної військової служби.
Положеннями ч. 1 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на момент набрання ним чинності передбачалось, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.
Станом на момент виходу ОСОБА_1 у відставку, ч.1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачала, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
05.08.2018 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12.07.2018 № 2509-VIII (далі Закон № 2509-VIII), пунктом 18 Ррозділу І якого статтю 137 Закону України № 1402-VIII доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/537/19, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/незарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом № 2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила наступне: «Виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)».
За результатами системного аналізу статті 137 Закону України № 1402-VII у її взаємозв'язку з абзацом 4 пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1402-VIII, Велика Палата Верховного Суду у вище вказаній справі дійшла висновку, що суддям додатково до стажу роботи на посаді судді підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закон України № 2509-VIII, набрав чинності 05.08.2018, тобто до прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 03.10.2023 № 950/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, до стажу роботи позивача на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про статус суддів» № 2862-XII, в редакції чинній на момент призначення позивача на посаду судді військового місцевого суду Черкаського гарнізону, на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Необхідність зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.
За змістом правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 07.11.2019 у справі № 727/4435/17, невключення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 950/0/15-23 загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на відставку, становить 27 років 5 місяців 19 днів та включає такі періоди:
- роботи безпосередньо на посаді судді військового місцевого суду Черкаського гарнізону, військового місцевого суду Київського гарнізону, Київського апеляційного адміністративного суду та Шостого апеляційного адміністративного суду, всього 21 рік 24 дні;
- два роки навчання у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі як період проходження строкової військової служби;
- половина строку навчання (з 01.09.1996 по 21.06.1999) у Військовому університеті;
- три роки роботи в галузі права на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу.
Відповідні періоди відображені у розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, від 04.10.2023 № 02.7-36/184, складеному відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці органами Пенсійного фонду України, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1.
Разом з тим, пенсійним органом зазначені періоди стажу позивача, при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, протиправно не було взято до уваги.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що до загального стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посаді судді (21 рік 24 дні), належить враховувати також два роки навчання у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі, як період проходження строкової військової служби, половину строку навчання (з 01.09.1996 по 21.06.1999) у Військовому університеті, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів та три роки роботи в галузі права на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу.
Щодо доводів ГУ ПФУ в м. Києві про на те, що вказані періоди роботи зараховуються лише до стажу, що дає право на відставку, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, яка викладена у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 28.08.2023 у справі №360/6255/21 стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що невключення відповідачем до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу та роботи на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу, є неправомірним та не відповідає нормам чинного законодавства.
Щодо позовних вимог про перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 64 % суддівської винагороди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону України 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Неврахування ГУ ПФУ в м. Києві усіх складових суддівського стажу ОСОБА_1 , зазначеного у розрахунку Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023 № 02.7-36/184 та в рішенні Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 № 950/0/15-23, призвело до зменшення відсоткового значення довічного грошового утримання позивача з 64% до 52%.
Крім того, згідно з рішенням від 16.11.2023 року № 262640006265, визнавши наявність у позивача спеціального стажу, що дає право на щомісячне грошове утримання судді, в обсязі 24 років 1 місяця 29 днів, відповідач здійснив розрахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання на рівні 52% суддівської винагороди, що відповідає спеціальному стажу в 21 повний рік. Розмір щомісячного довічного грошового утримання, обчислений з урахуванням стажу 24 роки 1 місяць 29 днів, повинен був становити 58 % (50 % за 20 років стажу роботи на посаді судді та по 2% за кожен додатковий рік стажу), а не 52 % суддівської винагороди.
Таким чином, для належного та ефективного захисту прав та законних інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що існує необхідність зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, два роки навчання у Харківському вищому військовому авіаційному інженерному Червонопрапорному училищі як періоду проходження строкової військової служби; половину строку навчання (з 1 вересня 1996 року по 21 червня 1999 року) у Військовому університеті, що становить 1 рік 4 місяці 25 днів; три роки роботи в галузі права на посаді члена військового суду Білогірського гарнізону Далекосхідного військового округу, а також здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , у розмірі 64 % суддівської винагороди, починаючи з 16.10.2023 року, тобто з дня призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено 18.12.2024 року