Справа № 755/8734/24 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
18 грудня 2024 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Карпушової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2167092 від 17.05.24 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн., а провадження у справі закрити; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2167092 від 17.05.2024, винесену рядовою поліції 1 взводу 1 роти 1 батальйону 2 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Лавровою Олександрою Сергіївною щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 2 ст. 122 КУпАП скасовано.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутністю у діях особи події та складу адміністративного правопорушення закрито.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції України сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції України витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги зокрема тим, що позивача було правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності з дотриманням встановленої процедури, вимог законодавства, а отже підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Крім того, вказано на неспівмірне стягнення витрат на правничу допомогу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.05.2024 рядовим поліції 1 взводу 1 роти 1 батьльйону 2 полку Управління патрульної поліції у м. Києві Лавровою Олександрою Сергіївною відносно позивача складено постанову серії ЕНА № 2167092 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно з якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.
Зі змісту вказаної постанови убачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.05.2024 10:07:36 м. Київ, міст ім. Патона, керуючи ТЗ порушив правила розташування ТЗ, а саме здійсним рух прямо зі смуги рух по якій дозволений лише праворуч та яка позначена дорожнім знаком 5.16 «Напрямки руху по смугах», чим порушив п. 11 ПДР - порушення розташування ТЗ на проїжджій частині
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відповідачем не надано будь-яких доказів, в тому числі фото- або відео-доказів, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження наявності в діях позивача порушення Правил дорожнього руху і відповідно наявності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи та апеляційній скарзі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 ст. 222 КУпАП визначено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до частини першої статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення на місці вчинення такого правопорушення.
Частина 2 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що приписи статті 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем факт вчинення правопорушення позивачем належним чином не зафіксовано та не підтверджено допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень.
Відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо достеменно визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення позивачем. У матеріалах справи такі підтвердження відсутні, що не дає підстав однозначно стверджувати про допущення позивачем порушення, відповідальність за яке передбачено КУпАП, оскільки зазначені твердження не знайшли підтвердження під час розгляду справи.
Лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а.
Однак, у даній справі основним доказом вчинення правопорушення стали висновки працівника поліції, які не можуть бути достатнім доказом за відсутності інших доказів вчинення такого правопорушення.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення є недоведеним.
Таким чином, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував вимоги частини другої статті 77 КАС України та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вини позивача.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності складання оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, та не доведено факту порушення позивачем вимог закону.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення та відповідні докази. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 524/1284/17.
За принципом презумпції невинуватості, закріпленим у ст. 62 Конституції України всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення, залишається недоведеним.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
В частині тверджень апелянта про неспівмірне стягнення витрат на правничу допомогу, то відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАСУ у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Факт надання адвокатом послуг позивачу підтверджено договором про надання (правової) правничої допомоги № 03/05/24 від 19.05.2024, актом про надання послуг за договором № 03/05/24 про надання (правової) правничої допомоги від 19.05.2024; квитанцією до прибуткового касового ордера № 19/05 від 19.05.2024.
Витрати на правову допомогу адвоката згідно акту про надання послуг за договором № 03/05/24 про надання (правової) правничої допомоги від 19.05.2024 складають 10 000,00 грн.
Таким чином відсутні підстави стверджувати про безпідставне стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Поряд з цим, стосовно клопотання позивача в суді апеляційної інстанції про стягнення судових витрат, пов'язаних з апеляційним розглядом справи, то підстави для відшкодування таких витрат відсутні, позаяк дана справа є справою незначної складності, не потребувала значних зусиль та часу для обґрунтування правової позиції на стадії апеляційного перегляду, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки відзиву на апеляційну скаргу.
Крім того, суд зауважує, що апеляційний розгляд справи призначено та проведено у порядку письмового провадження, що не потребувало участі представників сторін в судовому засіданні.
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку щодо відсутності підстав для відшкодування на користь позивача судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а відтак в задоволенні такого клопотання належить відмовити.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 червня 2024 року - залишити без змін.
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Департаменту патрульної поліції витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. В. Карпушова