П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12827/24
Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О.
Дата і місце ухвалення 24.09.2024 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
У квітні 2024 року Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до суду із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в якому просив стягнути з відповідача податковий борг у загальному розмірі 255 800,11 грн., у тому числі з орендної плати з фізичних осіб на суму 1398,23 грн. та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 254401,88 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року позов Головного управління ДПС в Одеській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь держави податковий борг у сумі 255800,11 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що доведеність правомірності визначення суми боргу покладено на позивача. Апелянт вказує, що податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки платники податків звільнені від сплати податку за 2022 рік на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, за об'єкти нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. На думку апелянта, податкова вимога була надіслана відповідача незаконно через три місяці після її оформлення. Крім того, апелянт посилаючись на висновки, викладені у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 року у справі №420/3981/22, вважає що у відповідача не виникло будь-якого обов'язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач є платником податків та перебуває на обліку ГУ ДПС в Одеській області.
Відповідач подав до контролюючого органу податкові декларації № 5221965 від 14.02.2023, № 10448569 від 15.02.2024.
Позивачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0923788-2407-1551 від 05.04.2023, № 0923789-2407-1551 від 05.04.2023 та було надіслано на податкову адресу відповідача.
Крім того, податковим органом направлено податкову вимогу форми «Ф» № 0002495-1307-1532 від 05.04.2023
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформації щодо заборгованості, що обліковується за відповідачем, сума заборгованості становить - 255 800,11 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача за даним позовом.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. За висновками суду, доводи відповідача фактично зводяться до його незгоди із прийнятим контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями внаслідок яких утворився спірний податковий борг, водночас, вони не є предметом оскарження у даній справі, а тому суд позбавлений можливості надання правової оцінки правомірності їх прийняття.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим Кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 14.1.137 статті 14 ПК України орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Контролюючий орган має право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджету та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу.
У відповідності до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, «грошове зобов'язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Правовими положенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень, у відповідності до положень пункту 41.2 статті 41 ПК України.
Згідно пунктів 58.1., 58.2., 58.3 статті 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1 ст. 54 ПК України).
Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом на підставі, зокрема, у підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (абз. 1 п. 57.3. ст. 57 ПК України).
За змістом п. 58.1. ст. 58 ПК України визначено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Також, податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 статті 59 ПК України).
Як встановлено колегією суддів, предметом позову у даній справі є стягнення з ФОП ОСОБА_1 податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб на суму 1398,23 грн. та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 254401,88 грн.
В свою чергу, заявлена сума стягнення податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб ґрунтується на податкових деклараціях № 5221965 від 14.02.2023, №10448569 від 15.02.2024, а тому є узгодженою.
Також, заявлена сума стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ґрунтується на податкових повідомленнях-рішеннях Головного управління ДПС в Одеській області № 0923788-2407-1551 від 05.04.2023, № 0923789-2407-1551 від 05.04.2023.
Вказані податкові повідомленням - рішення направлялись на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення (а.с. 25-29).
Згідно з пунктом 42.2. статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони в порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Крім того, судом встановлено, що податковим органом направлено на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення податкову вимогу форми «Ф» № 0002495-1307-1532 від 05.04.2023 року (а. с. 12-14).
Відповідно до п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є узгодженим.
Апеляційний суд звертає увагу, що у межах даної справи предметом доказування є: обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України тощо. При цьому, питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюється предметом цього позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, якими були визначені відповідні зобов'язання, не є предметом дослідження у справі (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2019 року по справі № 813/2092/15).
За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на неправомірність нарахування податкових зобов'язань з огляду на відсутність законних підстав, оскільки матеріали справи не містять доказів оскарження податкових повідомлень рішень та податкової вимоги в судовому або адміністративному порядку.
Крім того, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на висновки, викладені у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023 року у справі №420/3981/22 із зазначених вище підстав. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у межах справи №420/3981/22 за результатами апеляційного розгляду у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.
Що стосується посилань апелянта на відсутність доказів, що 01.07.2023 року позивачу була надіслана саме податкова вимога, суд зазначає, що позивачем було надано до суду відповідні докази (а. с. 12-14). Колегія суддів звертає увагу, що згідно вимог ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В свою чергу, положення ч.2 ст. 77 КАС України, на які посилається апелянт, не підлягають застосуванню у межах даної справи, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення податкового боргу, а не протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що податкова заборгованість позивача у розмірі 254401,88 грн. є узгодженою, відповідачем вказану заборгованість сплачено не було, відповідно адміністративний позов є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Колегія суддів зазначає, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Колегія суддів зазначає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 19.12.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька