П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6104/24
Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення його із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на його користь середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 29.12.2023 по 13.02.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що наказом від 28.12.2023 № 761-ос начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України його, майстера-сержанта, остання штатна посада інспектора прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип. А) звільнено в запас Збройних Сил України. Водночас, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонним загоном з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. 13 лютого 2024 року на його особистий банківський рахунок від військової частини НОМЕР_1 надійшло 96 733, 60 грн (компенсація за неотримане речове майно). 14 лютого 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 (наступний день після звільнення) по 13.02.2024, однак станом на день подачі позову відповідь на звернення на адресу позивача не надходила.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що позивачем вже подано позовну заяву до відповідача з аналогічним предметом спору, а саме про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, по якому винесено рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/3166/24 від 05.03.2024, та визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 і зобов'язано сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 18.01.2024 року по 13.02.2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 22 977,27 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував доводи відповідача щодо необхідності зменшення розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням критерію пропорції в залежності від недоплаченої суми грошового забезпечення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України від 28.12.2023 № 761-ос ОСОБА_1 , майстер-сержанта, остання посада - інспектор прикордонної служби 1 категорії-інструктора кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) звільнено в запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) до 18 років).
Однак під час звільнення своєчасний розрахунок із позивачем проведено не у повному обсязі.
Так, відповідачем після звільнення на рахунок позивача перераховано:
- 14.01.2024 - 98806,16 грн; 17.01.2024 - 12391,94 грн;
- 13.02.2024 року - 96 733, 60 грн (компенсація за неотримане речове майно).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 року по справі №420/3166/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, визнано протиправними дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби з ОСОБА_1 , зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 29.12.2023 по 17.01.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
14 лютого 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2023 (наступний день після звільнення) по 13.02.2024, однак відповідь на звернення позивача не надійшла.
Вважаючи протиправними ді відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку (виплати компенсації неотриманого речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що питання щодо зобов'язання відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 29.12.2023 року по 17.01.2024 року вже було предметом позову у справі №420/3166/24 та вирішено судом, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині періоду з 29.12.2023 року по 17.01.2024 року.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 28.12.2023, а лише 13.02.2024, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальністі роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Щодо вірності обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку, судова колегія зазначає наступне.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з матерілаів справи, заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становить 53 210,40 грн (жовтень 56605,20 грн - 30000,00 грн (додаткова винагорода)+ листопад 56602,20 грн - 30000 грн (додаткова винагорода).
Судова колегія враховує, що відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, судом першої інстанції пораховано робочі дні, в той час як відповідно до Порядку № 100 та Порядку № 260, для визначення середньоденної заробітної плати військовослужбовця необхідно поділити заробітну плату за останні два місяці на календарні дні.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 872,30 грн (53 210,40/61).
Зазначений розрахунок відповідає розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, який проведений судом в рішенні Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/3166/24 від 05 березня 2024 року, яке набрало законної сили.
Період затримки розрахунку при звільненні також в даному випадку рахується в календарних днях та становить з 18.01.2024 року по 12.02.2024 року - 26 календарних днів.
Суд першої інстанції також помилково порахував період затримки по 13.02.2024 року, оскільки у цей день відповідачем розрахунок з позивачем проведено, а тому він не повинен враховуватись в період затримки.
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з позивачем становить 22 679,80 грн (872,30 грн *26 днів).
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак невірно обрахував суму, яка підлягає виплаті на користь позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині незастосування судом першої інстанції принципу співмвірності, при обрахунку суми середнього заробітку, колегія суддів наголошує, що в даному випадку це є недоцільним, оскільки в даному випадку сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні менша за суму невиплаченої при звільненні заборгованості.
Крім того, правові позиції Верховного Суду, на які посилається апелянт, не є застосовними до спірних правовідносин, оскільки вони сформовані за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин, а саме попередньої редакції ст.117 КЗпП.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частинні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача та періоду його стягнення.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 29 лютого 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - змінити, виклавши третій абзац його резолютивної частини у наступній редакції:
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення за період з 18.01.2024 року по 12.02.2024 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 у розмірі 22 679,80 грн (двадцять дві тисячі шістсот сімдесят дев'ять гривень вісімдесят копійок).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В, Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко