1Справа № 335/2076/24 2/335/1435/2024
17 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., секретаря судового засідання Колесник Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
23.02.2024 ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Працевитого Г.О. звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12.05.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики шляхом оформлення боргової розписки, відповідно до умов якої, позивачем було передано в борг відповідачу грошові кошти в сумі 4 000,00 доларів США, строком на один місяць до 12.06.2021. Крім того, вказаною розпискою зафіксовано умову зі сплати винагороди (процентів) у розмірі 3% від позиченої суми за один місяць.
В подальшому, позивач неодноразово звертався до відповідача усно та телефонному режимі з вимогами повернути отримані кошти, однак жодних платежів не було здійснено.
Станом на дату подання позовної заяви відповідачем не повернуто позику, що є порушенням зобов'язання. Так належним способом захисту позивачем порушеного права є звернення до суду з метою стягнення наданої грошової суми та відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 3% за місяць.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач вважає, що він має право на отримання 3% річних, що відповідно до розрахунку становить 320 доларів США.
На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 4 000,00 доларів США, 120 доларів США винагороди у вигляді 3% річних за період з 12.05.2021 по 12.06.2021, 320 доларів США як 3 % річних згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 13.06.2021 по 12.02.2024. та понесені судові витрати.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам по справі надано строк для подання заяв по суті справи.
02.04.2024 відповідачем ОСОБА_2 у судовому засідання долучено до матеріалів даної справи відзив, в якому зазначив, що дійсно 12.05.2021 він отримав у борг від позивача грошові кошти в розмірі 4 000,00 доларів США на умовах розписки і зобов'язався повернути позику до 12.06.2021. Заборгованість перед позивачем визначена у валюті доларів США, однак на думку відповідача, підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу. Крім того, ОСОБА_2 заперечує у задоволені вимог стосовно стягнення судових витрат, послуг на правову допомогу, оскільки достатніх доказів про сплату послуг адвоката, на підтвердження заявлених вимог позовної заяви не надано.
Позивач у судове засідання не з'явився, разом з тим, в матеріалах цивільної справи міститься заява від представника позивача про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, у якій зазначив про те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки у судове засідання не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В свою чергу, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Згідно з статті 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що 12.05.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, шляхом оформлення боргової розписки, за яким позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 4 000,00 доларів США, строком на один місяць до 12.06.2021. Відповідач ОСОБА_2 підтвердив викладені обставини в розписці та зобов'язався виконати їх у визначений сторонами термін, що підтверджується його особистим підписом.
Разом з тим, 13.11.2024 у судовому засіданні відповідачем долучена платіжна інструкція від 02.07.2024 на підтвердження того, що ним здійснювалась часткова сплата позики у розмірі 41 000,00 грн., що еквівалентна 1 000,00 доларів США.
Враховуючи вищевикладене,встановивши, що між позивачем і відповідачем укладений письмовий договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму позики та зобов'язався її повернути до 12.06.2021, однак повернув частково одержані у позику кошти, суд, дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неповернута частина суми боргу у розмірі 3 000,00 доларів США.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі, а не її еквівалент у національній валюті України.
Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, зобов'язаний сплатити 3% річних у сумі 320 доларів США за прострочення виконання основного зобов'язання.
Разом з тим, посилаючись на ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач просив стягнути винагороду у вигляді 3 % від позиченої суми за один місяць у сумі 120 доларів США. Однак суд, вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки цивільне законодавство не передбачає такого поняття як «винагорода».
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 3 000 доларів США та 3 % річних у сумі 320 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник позивача надав: копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 07.02.2024, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «ЮРКОНСАЛТ» Г. Працевитого»; додатковий договір від 07.02.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 07.02.2024; акт про надані послуги від 07.02.2024 у якому зазначено, що загальна вартість послуг склала 5 000,00 грн., з яких: 5 000,00 грн. написання позовної заяви; копію рахунку від 07.02.2024 на суму 5 000,00 грн.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Суд вважає, що складання позовноїзаяви на суму 5 000,00 грн. є неспівмірною вимогою, тому зменшує розмір витрат на дану послугу до 3 000,00 грн, оскільки, саме такий розмір витрат є співмірним по відношенню до складності даної справи.
Крім того, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам (83,65 %), які в даному випадку складають 1 388,69 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 10 - 13, 81, 82, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу 3 000 (три тисячі) доларів США 00 центів, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 320 (триста двадцять) доларів США 00 центів, а всього стягнути 3 320 (три тисячі триста двадцять) доларів США 00 центів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 388 (одна тисяча триста вісімдесят вісім) гривень 69 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевського районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 17 грудня 2024 року.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Н.І. Рибалко