17 грудня 2024 року м. Київ № 320/25896/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов,
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 08.12.2023 ВП №73308332 про стягнення виконавчого збору та від 08.01.2024 ВП №73308332 про арешт коштів боржника.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що їй не було відомо про відкриття виконавчого провадження №73308332 та про наявність спірних постанов. Позивачка стверджує про відсутність в матеріалах справи доказів невиконання нею добровільно судового рішення, що, на її думку, свідчить про незаконність та необґрунтованість спірних постанов.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що на примусовому виконанні у нього перебуває ВП №73308332 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва №761/18028/23 від 08.11.2023 про визначення способів участі батька ОСОБА_2 у вихованні і спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Відповідач стверджує про винесення спірних постанов у відповідності до вимог законодавства у зв'язку з надходженням від стягувача заяви про невиконання судового рішення боржником.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01.08.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
На примусовому виконанні у відповідача перебуває виконавчий лист №761/18028/23 від 08.11.2023 про визнання способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, в якому позивачка є боржником, ОСОБА_2 - стягувачем.
Постановою від 14.11.2023 відкрито ВП №73308332 за вказаним виконавчим листом.
Постановою від 08.12.2023 з ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір.
Постановою від 08.01.2024 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, яка становить 13700 грн.
Постановою від 12.04.2024 знято арешт з усіх коштів боржника.
Вважаючи постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів протиправними позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №1404-VІІІ).
Відповідно до статті 1 Закон №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
За приписами частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону №1404-VIII за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Частиною четвертою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Статтею 10 Закону № 1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
З аналізу вказаних норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.
Суд також зазначає про те, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 року у справі №480/3452/19 (провадження №К/9901/32373/19), 07.03.2018 по справі №750/7624/17 (провадження №К/9901/620/17) та від 15.07.2019 по справі №805/1174/17-а (провадження №К/9901/22996/18).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.
Частинами першою та четвертою статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Під час прийняття рішення по справі, суд враховує, що рішення суду є обов'язковим до виконання, однак виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень - це сукупність дій, спрямовані на примусове виконання рішень у разі його добровільного невиконання.
В свою чергу, Законом України «Про виконавче провадження» встановлений порядок дій держаних виконавців під час примусового виконання рішень, що надає можливість добровільно виконати рішення, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до статті 64-1 Закону № 1404-VIII виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Частиною п'ятою статті 64-1 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Судом встановлено, що під час вчинення виконавчого провадження №73308332 державним виконавцем було складено акт від 26.11.2023 про те, що 26.11.2023 державним виконавцем здійснено перевірку виконання рішення суду. ОСОБА_1 дітей вивела до під'їзду, де чекав батько. Крім того, діти з батьком бачитися не хочуть зовсім, навіть не хочуть, щоб в подальшому він до них приходив. Постійно просили маму, щоб повернутися додому.
Таким чином, судом встановлено, що під час дії виконавчого провадження №73308332 державним виконавцем вчинялись дії, спрямовані на належне виконання виконавчого листа на дотримання боржником вимог виконавчого документа.
Вказані дії вчинені у відповідності до вимог статті 64-1 Закону № 1404-VIII, якими передбачені дії державного виконання під час примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною.
За такого правого регулювання та обставин справи суд зазначає, що стягнення виконавчого збору у визначеному Законом розмірі є обов'язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення, відтак, враховуючи, що рішення суду виконується на підставі Закону № 1404-VIII, приписами якого прямо передбачене справляння з боржника до бюджету виконавчого збору підстави для скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.05.2020 у справі № 336/4615/17, у справі № 522/19758/18 від 09.12.2020.
Отже, спірні постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів у ВП №73308332 є правомірними та не підлягають скасуванню.
Додатково суд вважає за доцільне зазначити, що постановою державного виконавця від 12.04.2024 ВП №73308332 знято арешт з коштів боржника (позивачки), що, на переконання суду, свідчить про реалізацію постанови про накладення арешту як акта індивідуальної дії, його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування такої постанови не може призвести до відновлення порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, підстав для відшкодування позивачу понесених при подачі позову судових витрат немає.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Жук Р.В.