18 грудня 2024 року м. Київ № 320/7191/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.03.2022 №33, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, а відтак має право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975. Позивач наголошує на тому, що відповідач повторно протиправно відмовив йому у призначенні одноразової грошової з посиланням на те, що травми, внаслідок отримання яких йому була встановлена інвалідність, пов'язані із самовільним залишенням військової частини що є адміністративним правопорушенням, що вже було предметом розгляду у суді.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про залучення в якості третьої особи військової частини НОМЕР_1 та про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Також вказує про пропуск строку звернення позивачем до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
В період з 28.12.2015 по 02.01.2016 під час виконання обов?язків виконання військової служби, позивач отримав травму: обмороження обох нижніх кінцівок другого ступеня з подальшою їх ампутацією.
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв?язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 31.05.2017 №1577, встановлено, що травма, так, пов?язана з виконанням обов?язків військової служби.
20.09.2019 під час огляду органами МСЕК позивачу первинно встановлено І групу інвалідності, внаслідок травми, пов?язаної з виконанням обов?язків військової служби (довідка МСЕК серії АВ №0991978 від 20.09.2019).
Уповноваженим органом ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Міністерства оборони України було подано висновок від 27.09.2019 №ВС3/3289 згідно з яким, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.
20 січня 2020 року №ВСЗ/229, комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України направлені документи щодо розгляду питання правомірності виплати позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду війни 1 групи.
13 грудня 2019 року відбулося засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги.
За результатами розгляду документів позивача відповідно до протоколу №177, затвердженого Міністром оборони України 21 грудня 2019 року комісія дійшла висновку про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.
Відповідно до витягу з протоколу №177 від 21 грудня 2019 року, в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу відмовлено у зв'язку з тим, що позивач є особою з інвалідністю І групи внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК серія АВ №0991978 від 20 вересня 2019 року), оскільки травма пов'язана із самовільним залишенням військової частини (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 липня 2018 року №1297), що є адміністративним правопорушенням (стаття 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2021 по справі №640/16362/20 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Позивачем було подано апеляційну скаргу на це рішення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2021 у по справі №640/16362/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано пункт 16 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 грудня 2019 року №177, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням I групи інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду, листом від 04.08.2022 №ВСЗ/1119 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що відповідно до протоколу №33 від 09.03.2022 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги дійшла висновку про скасування попереднього рішення та відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з підстав того, що травма пов'язана із самовільним залишенням військової частини (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2018 №1297), отримана внаслідок вчинення дій в стані алкогольного сп'яніння, що призвело до встановлення інвалідності.
Вважаючи зазначену відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.б ч.1 ст.16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Положеннями пункту четвертого статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ закріплено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Пунктом шостим статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Положеннями пункту 9 статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №975).
Абзацом третім пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно пункту 1 частини 1 пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів) (пункт 12 Порядку №975).
Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Подання зазначених пунктом 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №822/21/18, від 04.06.2019 у справі №751/2133/17, від 12.07.2019 у справі №280/4490/18.
У відповідності до пункту 19 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічного змісту норма міститься і в статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.
З аналізу положень Порядку №975 і Закону №2011-ХІІ очевидним є те, що підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на отримання військовослужбовцем травми чи настання інвалідності внаслідок вчинення нею злочину або адміністративного правопорушення є встановлення факту вчинення особою правопорушення чи злочину та причинно-наслідкового зв'язку травм чи інвалідності з цими обставинами.
Отже, щоб відмовити особі у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на зазначену підставу необхідно довести факт вчинення нею, зокрема адміністративного правопорушення під час отримання травм або зв'язок між цими подіями.
Як слідує з матеріалів справи, єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги в оскаржуваному рішенні зазначено факт того, що отримання позивачем травм пов'язане із самовільним залишенням військової частини, що є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Водночас, доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення (постанова суду) про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні такого правопорушення, матеріали справи не містять.
Відповідач таких доказів до суду теж не надав. Протилежного суду не доведено.
Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2018 №2197 не є належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, що встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2021 по справі №640/16362/20 та в силу ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України, оформлене п. 6 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.03.2022 №33, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, визначаючись щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
Суд відмічає, що за встановлених обставин справи, позовні вимоги про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року підлягають задоволенню, адже даний спосіб захисту порушеного права позивача є виправданим та таким, що забезпечить ефективний захист та відновлення його порушеного права.
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо посилань відповідача на порушення позивачем місячного строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Беручи до уваги норми Конституції України, а також враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, суд вважає, що причини пропуску строку звернення позивачки до адміністративного суду з даним позовом є поважними, а тому, пропущений процесуальний строк звернення до суду необхідно поновити.
Відповідно до правил частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений.
У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Відповідно до приписів статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Слід зазначити, що наведене є правом суду, а не обов'язком, відтак з огляду на відсутність підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду, суд дійшов висновку що у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати пункт 6 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.03.2022 №33, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.