ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" грудня 2024 р. справа № 300/1235/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
Адвокат Візінський Василь Васильович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 22.01.2024 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в розмірі 4039,67 грн. з урахуванням вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 4039,67 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 22.01.2024 відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходила військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 23 від 22.01.2024 позивача виключено зі списків особового складу частини. За доводами позивача, під час проходження нею військової служби в період з 01.03.2018 по 22.01.2024 їй протиправно не виплачено різницю між сумою індексації грошового забезпечення та розміром підвищення грошового забезпечення з урахуванням вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Позивач вважає, що має право на отримання суми індексації-різниці, внаслідок чого, звернулася до суду для захисту свої прав.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.23).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через Підсистему «Електронний суд» 22.03.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що збільшення розміру грошового забезпечення позивача, нарахованого за березень 2018 року відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 30.08.2017 № 704 значно перевищує розмір індексації і прав на отримання фіксованої суми індексації у період з 01.03.2018 по 15.08.2018 у позивача не було. Звернуто увагу, що позивачу було виплачено в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2018 по 01.01.2023, включно із застосуванням індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наданих у справі, відповідач просить у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с.26-30).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 24 від 22.01.2024, штаб-сержанта 3 категорії групи сержантського складу (персоналу) штабу виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення (а.с.16).
Представник позивача 08.02.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом про надання довідки-розрахунку про розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 22.01.2024 (зворотна сторона а.с.16 - а.с.17), та відповідно військовою частиною НОМЕР_1 направлено довідку від 16.02.2024 про нараховане грошове забезпечення з 01.01.2016 по 22.01.2024 ОСОБА_1 (а.с.19).
На думку позивача, із наданої відповідачем довідки встановлено, що в порушення вимог абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», в період з 01.03.2018 до дня виключення із списків особового складу частини ОСОБА_1 не було виплачено різницю між сумою індексації грошового забезпечення та розміром підвищення грошового забезпечення.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Військова служба за правовим регулюванням частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ (надалі по тексту також - Закон № 2232-XII) є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Водночас, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за № 2011-ХІІ (надалі по тексту також - Закон № 2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За змістом статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частин третя статті 9 Закон України № 2011-XII).
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною 2 статті 19 Закону № 2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII, з наступними змінами та доповненнями (надалі Закон № 1282-XII).
У статті 1 Закону України № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону України № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина 2 статті 4 Закону № 1282-XII).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина 3 статті 4 Закону № 1282-XII).
Частиною 4 статті 4 Закону № 1282-XII встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина 4 статті 4 Закону № 1282-XII).
Частиною першою статті 5 Закону України № 1282-XII визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України № 1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону України № 1282-XII).
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 6 лютого 2003 р. № 491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до пп.2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа №825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, внаслідок чого підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Згідно з пунктом 5 Порядку 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 141, яка набула чинності 15.03.2018) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Аналізуючи зміст приписів вищенаведеного пункту у редакціях КМУ від 28.02.2018 № 141 суд робить висновок, що у разі якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, під підвищенням доходу для цілей індексації заробітної плати (грошового забезпечення) необхідно розуміти підвищення їхніх постійних складових (тарифних ставок, окладів). У разі зростання заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок інших складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати (грошового забезпечення), які не мають разового характеру.
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду № 1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року повинен був стати місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Тобто, системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Також, системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивачка має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Отже, у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивачки, Військовій частині НОМЕР_1 належало вирішити питання, чи має остання право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
Вказані висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21.
В даному аспекті суд вказує на таке.
Як встановлено судом, 08.02.2024 представник позивача звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом, за змістом якого просив нарахувати на виплатити ОСОБА_1 місячне грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 30.04.2023 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум (зворотна сторона а.с.16-17).
Листом від 16.02.2024 за № 816/484/1/598 військова частина НОМЕР_1 надала роз'яснення щодо неможливості здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 30.04.2023 з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум (зворотна сторона а.с.17-18).
Як наслідок, за матеріалами справи встановлено, що представником позивача або позивачкою не ініційовано питання щодо нарахувати індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Водночас, самим відповідачем не було здійснено перевірки наявності підстав для виплати індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та, не встановлено самого факту перевищення розміру підвищення грошового доходу суми індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, внаслідок чого, не реалізовано останнім своїх дискреційних повноважень в межах вимог Закону № 1282-XII та Порядку №1078, якими вказано, що обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації-різниці у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Так, відмова зазначена в листі від 16.02.2024 за № 816/484/1/598 стосувалася зовсім інших правових відносин, які не є предметом даного судового розгляду, внаслідок чого, суд не може в повній мірі досліди питання щодо нарахування індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, оскільки такої відмови зі сторони відповідача не було здійснено та в матеріалах справи не міститься.
При цьому, станом на дату вирішення даної адміністративної справи у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивачки щодо не здійснення виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 22.01.2024 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд приходить висновку, що оскільки березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення, відповідач мав вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці за спірний період відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078, а також визначити її розмір.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З урахуванням вищевикладеного суд, з метою ефективного поновлення порушених прав позивачки у спірних відносинах, вважає за необхідне зобов'язати відповідача вирішити питання щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 22.01.2024 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Окрім того, згідно з статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи ту обставину, що судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо не вирішення останнім питання в аспекті виплати в повному розмірі індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 , то суд вважає за необхідне встановити строк для подання до суду звіту про виконання рішення протягом місяця з моменту прийняття рішення.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів у повному об'ємі правомірність своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є частково обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір», а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (№ 11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: договір про надання правової допомоги від 08.02.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 20.02.2024, акт приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правничої допомоги від 09.02.2024, фіскальний чек про оплату на загальну суму 5000,00 грн.
Згідно акту приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правничої допомоги від 09.02.2024 вартість послуг на надання правничої допомоги становить 5000 грн., в том числі: усна консультація (1 год.) - 1000,00 грн., вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики (2 год.) - 1000,00 грн., складання позовної заяви - 3000,00 грн. (4 год). (зворотна сторона а.с.15).
У відповідності до фіскального чеку від 20.02.2024 позивачка сплатила адвокату за надання правової допомоги 5000 грн. (а.с.10).
За таких обставин сума коштів 5000 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на зазначені обставини, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що пропорційним розміром витрат на професійну правничу допомогу є 2500,00 грн., відтак, необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2500,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) вирішити питання щодо виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) за період з 01.03.2018 по 22.01.2024 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) подати до суду звіт про виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі № 300/1235/24 у місячний строк з моменту вручення (отримання) копії даного рішення.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.