19 грудня 2024 року Справа № 280/8626/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до - Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 вересня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 з 18.05.2022 перерахунку грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові га одноразові виді грошового забезпечення) з 18.05.2022 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 19.05.2023 перерахунку грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові виді грошового забезпечення) з 01.01.2023 по 19.05.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 - 27 діб, за 2023 - 15 діб, за 2024 - 45 діб, тобто, разом 87 діб, та 28 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій відповідно наказу Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2022 - 27 діб, за 2023 - 15 діб, за 2024 - 45 діб, тобто, разом 87 діб, та 28 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій відповідно наказу Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку грошової допомоги, яка сплачується у разі звільнення із військової служби, відповідно Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка виплачується у разі звільнення із військової служби, із урахуванням 23 повних календарних місяців, відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань за 2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб";
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2022 за ставками: у травні - 36,8%, у червні - 41%, у липні - 41%, у серпні - 49,3% , у вересні - 49,3 %, у жовтні - 49,3%, у листопаді - 54,8 %, у грудні - 54,8%, відповідно Закону України « Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 провести індексацію та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за 2022 за ставками: у травні - 36,8%, у червні - 41%, у липні - 41%, у серпні - 49,3% , у вересні - 49,3, у жовтні - 49,3%, у листопаді - 54,8 %, у грудні - 54,8%, відповідно Закону України « Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 18.05.2022 по день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 за весь час затримки виплати, а саме за період з 18.05.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення, в відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159;
- зобов'язати військову частини НОМЕР_2 у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за період з 18.05.2022 по день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 за весь час затримки виплати, а саме за період з 18.05.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував на посаді підполковника, начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 . Станом на день прийняття наказу про звільнення з військової служби у відставку за станом здоров'я та виключенням зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати грошового забезпечення. Позивач неодноразово усно та письмово звертався до відповідача щодо проведення нарахування та виплати вказаних виплат, однак відповідачем відповіді не надано. Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо непроведення вказаних виплат протиправною, у зв'язку з чим порушені його права та інтереси, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 17.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
18.11.2024 надійшов відзив на позовну заяву, якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги не визнає як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. Зазначено , що фактично військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 у період з моменту мобілізації і до 19.05.2023 (включно) розрахунок грошового забезпечення здійснювався відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки, представник відповідача зауважує, що вся нарахована компенсація невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток виплачена позивачу відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.04.2024 № 117. Щодо виплати грошової допомоги у разі звільнення із військової служби, зазначено, що грошову допомогу у разі звільнення із військової служби позивачу виплачено в повному обсязі. Щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2024 рік, то позивачем не додано жодного документи який би свідчив про наявність підстав для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Щодо індексації грошового забезпечення, вказано, що за період 2022 року військовою частиною НОМЕР_2 здійснювалась індексація грошового забезпечення військовослужбовців. Щодо компенсації за втрату частини доходів, то вона є похідною від попередніх вимог. Враховуючи викладене, та зважаючи на те, що Кабінетом Міністрів України жодних змін до Постанови № 704 внесено не було, у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави для перерахування грошового забезпечення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
З матеріалів справи встановлено, що позивач перебував на посаді підполковника, начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 25.04.2024 року № 117 позивача звільнено із займаної посади у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) із виключенням зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 .
Станом на день прийняття наказу про звільнення із займаної посади у відставку, відповідач не провів розрахунків щодо грошового забезпечення позивача.
Позивачем подано рапорт та адвокатський запит до відповідача, проте, станом на день подання позовної заяви, відповідачем не здійснено перерахунку виплат та не надано жодної відповіді на відповідна звернення.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою №704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, зміст змін, які внесено в пункт 4 Постанови № 704 Постановою № 103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
У свою чергу позиція про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови № 103) редакція Постанови № 704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови № 103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19.
Попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 у справі № 380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи № 380/10103/22, в тому числі Касаційним адміністративним судом.
Відтак, з 29.01.2020 - з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
У свою чергу, Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року - 2102 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2 684 грн.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Пунктом 2 Постанови № 481 від 12.05.2023 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704» внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац 1 в такій редакції:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним до 19.05.2023.
З 20.05.2023 застосуванню підлягає розрахункова величина 1 762 грн, встановлена пунктом 4 Постанови № 704.
При цьому, частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідач, застосувавши розмір прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2018 для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивачеві за період з 04.12.2022 по 04.05.2023, діяв протиправно.
При цьому, частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідач, застосувавши розмір прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2018 для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивачеві за період з 18.05.2022 по 19.05.2023, діяв протиправно.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.05.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Щодо перерахунку компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учасника бойових дій.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пп.1 п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;.
Таким чином, на позивача поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. (…).
Як зазначено у ст.16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
При цьому, згідно з п.17 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до п.18 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. (…).
Як зазначено у п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації та під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним служби.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.04.2024 №117 позивачу було виплачена компенсація у розмірі 33 896,80 грн за невикористану основну відпустку та 16 948,40 грн за невикористану додаткову відпустку.
Оскільки вся нарахована компенсація невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток виплачена позивачу відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.04.2024 № 117, то відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.
Щодо виплати грошової допомоги у разі звільнення із військової служби, Слід зазначити, що грошову допомогу у разі звільнення із військової служби позивачу виплачено в повному обсязі у розмірі 31 959,84 грн, що відображено у грошовому атестаті, виданому позивачу.
Суд зауважує, що слід також врахувати, що неправильне обчислення посадового окладу та окладу за військове звання призвело до неправильного нарахування інших складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), розмір яких визначається з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням та грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Водночас, позовні вимоги щодо перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, а також компенсації за невикористані за час служби відпустки задоволенню не підлягають, оскільки одноразова грошова допомога при звільненні, як і компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки, в тому числі за минулі роки, згідно із нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, виплачується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби.
Суд зауважує, що позивач звільнений з військової служби у запас, виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення у квітні 2024 року, а тому розрахунок при звільненні, а саме одноразова грошова допомога при звільненні проводяться за чинними, на момент такого обрахунку й виплати, нормами законодавства (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023), що виключає підстави для визнання таких дій протиправними і, як наслідок, відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2024 рік.
Відповідно до п. 1, 4, 7 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, виплачується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Таким чином, отримання матеріальної допомоги ставиться в залежність із наявністю заяви позивача про виплату такої допомоги.
Як зазначено відповідачем у відзиві на позов, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачувалась у 2024 році у зв'язку з відсутністю підстав для виплати (подання рапорта).
Проте, судом встановлено, що позивачем до суду надано доказ звернення до відповідача із рапортом про нарахування та виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відтак суд вбачає протиправної бездіяльності відповідача у її ненарахуванні та невиплаті.
За таких обставин, на переконання суду, у військової частини виникає обов'язок на нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.
Щодо індексації грошового забезпечення за 2022 рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
При цьому, слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
На підставі системного аналізу наведених норм зроблено висновок, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17.
Судом перевірено розрахунок і помилок в розрахунках грошового забезпечення позивача не встановлено. Проте, оскільки спір стосується визначення окладу, що може вплинути на визначення розміру індексації, і в матеріалах справи є докази про попередній розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з іншим базовим місяцем, то суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині проведення індексації грошового забезпечення за 2022 рік.
Також слід зазначити, оскільки перерахунок грошового забезпечення позивача ще не проведений, тому задоволення позову у частині визначення конкретних процентних ставок буде свідчити про вирішення спору на майбутнє, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.
Щодо компенсації за втрату частини доходів.
Відповідно до статті 3 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 15 жовтня 2020 рок у справі № 240/11439/19 та від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. У свою чергу відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації, відповідних доказів суду не надано.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органа (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд дійшов висновку, що право особи порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими позовними вимогами є передчасним. Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
При вирішенні даної справи суд враховує правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19-а.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 18.05.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 18.05.2022 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань за 2024 рік, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за 2022 рік відповідно Закону України « Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_2 провести індексацію та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за 2022 рік, відповідно Закону України « Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 19 грудня 2024 року.
Суддя Сацький Р.В.