м. Вінниця
18 грудня 2024 р. Справа № 120/11315/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання протиправним та скасування рішення
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 06.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог представник вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами медичного огляду рішенням від 04.07.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний придатним для військової служби.
06.08.2024 позивач супроводжував для виїзду за межі України ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААА № 164004 від 28.07.2015. Дане супроводження позивач здійснював на підставі укладеного договору №105 про надання соціальних послуг на професійній основі.
При перетині державного кордону 06.08.2024 посадовим особам органу Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були надані усі необхідні документи.
Проте спірним рішенням відмовлено в перетинанні державного кордону з підстав того, що ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв'язку з обмеженнями визначеними п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.
Позивач вважає рішення протиправним, оскільки не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Відтак, з метою скасування рішення як протиправного, позивач через представника звернувся до суду.
Ухвалою від 29.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач вказав, що 06.08.2024 року посадова особа здійснювала перевірку документів громадянина України ОСОБА_1 , який на паспортний контроль, як підставу для перетину ДКУ військовозобов'язаного громадянина України під час дії воєнного стану надав, зокрема, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відміткою про взяття на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.07.2024р.; Акт встановлення факту здійснення догляду №101 від 15.07.2024 за громадянином ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю.
Після проведення опитування та фільтраційних заходів встановлено, що гр. ОСОБА_4 попередньо вже перетинав ДКУ 02.05.2024 у супроводі громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який не повернувся на територію України разом із особою, яку він супроводжував. Тому, старшим інспектором прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_6 лейтенантом ОСОБА_6 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_7 .
Таким чином, вказаний факт свідчить про можливу участь ОСОБА_2 в діяльності, спрямованій на незаконне переміщення осіб призовного віку через державний кордон України. Відтак, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону обґрунтовано, на основі даних перевірки обох осіб, які перетинали державний кордон, та на підставі фактичних даних про неодноразовий перетин особою з інвалідністю - ОСОБА_2 у супроводі осіб саме чоловічої статі, які за інших обставин обмежені в перетині державного кордону в умовах воєнного стану, встановила штучність та протиправність створених позивачем та особою, яку він супроводжував, ознак відповідності вимогам, передбаченим пунктом 2-1 Правил перетину ДКУ, оскільки за реальних та дійсних обставин справи особа, яку супроводжував позивач може повернутись з-за кордону вже без здійснення постійного догляду останнім. Тому ОСОБА_1 не підпадає під положення п. 2-1 Правил перетину ДКУ, у зв'язку із чим, у відповідності до вимог та в порядку, визначеному ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» прийнято Рішення №МП-1956 від 06.08.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .
Відповідач вважає, що чинним законодавством передбачено можливість встановлення законних обмежень щодо права вільного залишення території України громадянами в умовах воєнного стану.
Крім того, відповідач вказує, що рішення про відмову особі в перетині державного кордону України не тягне за собою юридичної заборони в перетині державного кордону в наступний раз (навіть одразу після повторного повернення в пункт пропуску), тобто має одноразове застосування та приймається на основі вивчення посадовою особою законодавчих підстав та поданих документів для перетину державного кордону саме в момент спроби його здійснення.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами медичного огляду рішенням від 04.07.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний придатним для військової служби.
20.06.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір №105 про надання соціальних послуг на професійній основі, предметом якого є надання отримувачу соціальних послуг з догляду на професійній основі.
Управлінням соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 15.07.2024 затверджений Акт встановлення факту здійснення догляду № 101. Даним актом встановлено, що позивач здійснює догляд за ОСОБА_2 - особою з інвалідністю І групи та має право супроводжувати його при перетині державного кордону.
06.08.2024 позивач супроводжував ОСОБА_2 для виїзду за межі України.
При перетині державного кордону на паспортний контроль позивач, як підставу для перетину ДКУ військовозобов'язаного громадянина України під час дії воєнного стану надав: тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відміткою про взяття на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 від 09.07.2024; Акт встановлення факту здійснення догляду №101 від 15.07.2024 за гр. ОСОБА_3 ; Розпорядження Деснянської районної в місті Києві Державної Адміністрації №480 від 01.11.2022 "Про питання, пов'язані зі складанням актів встановлення факту здійснення догляду"; Договір №105 "Про надання соціальних послуг з огляду на професійній основі" від 20.06.2024; Довідка №2881 від 18.07.2024, видана гр. ОСОБА_7 , про те, що він перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з укладеним договором №105 від 20.06.2024 як надавач соціальних послуг на професійній основі гр. ОСОБА_2 .
Рішенням від 06.08.2024 відмовлено в перетинанні державного кордону з підстав того, що ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв'язку з обмеженнями визначеними п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.
Позивач не погоджується з прийнятим рішенням, тому звернувся до суду з вимогами про визнання його протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в розумінні положеньст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).
Приписами частини 1 статті 8 Закону №389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (п.6 ч.1ст.8 Закону №389-VIII); забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби (п.16 ч.1ст.8 Закону №389-VIII).
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"від 24.02.2022 №2102-IX.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України, який діє і по сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Відповідно до вимог ст. ст. 6, 10, 27, 28 Закону України Про Державну прикордонну службу України, Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканості державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні, є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону. Однією із функцій Держприкордонслужби, відповідно до чинного законодавства, є здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина 3 статті 6 Закону України Про прикордонний контроль, далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до вимог ст. 7 Закону №1710-VI, паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
За обставин справи, спірним рішенням від 06.08.2024 відмовлено в перетинанні державного кордону з підстав того, що ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв'язку з обмеженнями визначеними п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 за результатами медичного огляду рішенням від 04.07.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний придатним для військової служби.
Суд зазначає, що положеннями ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
Поряд з тим приписи зазначеної норми права не регулюють питання перетинання державного кордону, а у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
З цього приводу суд зазначає, що питання відстрочки від мобілізації не віднесені до повноважень прикордонної служби, а остання лиш перевіряє їх наявність. Суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Позивачем на кордоні наданий військово-обліковий документ, у якому записів про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не зазначено (а.с. 16).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про прикордонний контроль», Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими указаними нормативними актами, яких позивач не надав.
З приводу спірної ситуації, то в ході паспортного контролю для виїзду за кордон як підставу для перетину ДКУ військовозобов'язаного громадянина України під час дії воєнного стану надав, зокрема, Акт встановлення факту здійснення догляду №101 від 15.07.2024 за гр. ОСОБА_3 ; Розпорядження Деснянської районної в місті Києві Державної Адміністрації №480 від 01.11.2022 "Про питання, пов'язані зі складанням актів встановлення факту здійснення догляду"; Договір №105 "Про надання соціальних послуг з огляду на професійній основі" від 20.06.2024; Довідка №2881 від 18.07.2024, видана гр. ОСОБА_7 , про те, що він перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з укладеним договором №105 від 20.06.2024 як надавач соціальних послуг на професійній основі гр. ОСОБА_2 .
Так, в обґрунтування спірного рішення відповідач вказує, що на основі даних перевірки обох осіб, які перетинали державний кордон, та на підставі фактичних даних про неодноразовий перетин особою з інвалідністю - ОСОБА_2 у супроводі осіб саме чоловічої статі, які за інших обставин обмежені в перетині державного кордону в умовах воєнного стану, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону встановила штучність та протиправність створених позивачем та особою, яку він супроводжував, ознак відповідності вимогам, передбаченим пунктом 2-1 Правил перетину ДКУ. За реальних та дійсних обставин справи особа, яку супроводжував позивач може повернутись з-за кордону вже без здійснення постійного догляду. Тому ОСОБА_1 не підпадає під положення п. 2-1 Правил перетину ДКУ, у зв'язку із чим, у відповідності до вимог та в порядку, визначеному ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» прийнято Рішення №МП-1956 від 06.08.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що відповідно до п. 2-1 Правил перетинання державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
В силу приписів п. 5 ст. 6 Закону України Про прикордонний контроль, прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
Відповідно до п.п. 2, 3 Закону України Про прикордонний контроль, у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
З аналізу наведених вище норм слідує, що посадова особа прикордонної служби наділена повноваженнями проводити опитування за результатами оцінки ризиків.
Суд звертає увагу, що в даному випадку підставою для виїзду позивача за межі України був супровід особи з інвалідністю, який за обставин встановлених посадовою особою прикордонної служби вже повертався з-за кордону без здійснення постійного догляду.
Положення п. 2-1 Правил передбачають право особи на перетинання державного кордону, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України.
Відповідно до умов Договору №105 про надання соціальних послуг з догляду на професійній основі, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , такі надаються не на постійній основі, а за потреби. Зокрема, це обумовлено п. 2 Договору, у яких зазначено перелік заходів у межах надання послуг, які надаватимуться отримувачу у кількості разів протягом місяця (а.с. 23-28).
Суд зазначає, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно. Відтак, поняття за потреби та постійний догляд не є тотожними.
Враховуючи встановлені обставини, з урахуванням того, що під час проведення опитування та фільтраційних заходів посадовою особою прикордонної служби встановлено, що гр. ОСОБА_4 попередньо вже перетинав ДКУ 02.05.2024 у супроводі громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який не повернувся на територію України разом із особою, яку він супроводжував, з огляду на те, що особа з інвалідністю може повернутись з-за кордону вже без здійснення постійного догляду, та за умови того, що послуги позивачем надаються за потреби, суд вважає, що відповідачем прийнято правомірне рішення, а відтак підстави для його скасування відсутні.
З приводу доводів представника позивача, що рішення суб'єкта владних повноважень має бути чітким та зрозумілим для фізичної особи, якої воно стосується, то суд зазначає таке.
Так, частиною 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст. 14 наведеного вище Закону).
Наказ Міністерства внутрішніх справ України 05 червня 2023 року № 457 затверджено форми рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.
Суд зауважує, що дана форма не містить такої вимоги для посадових осіб прикордонної служби, як конкретизацію підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а отже посадові особи прикордонної служби не зобов'язані у своєму рішенні зазначати такі підстави.
При цьому, суд звертає увагу на те, що перелік підстав, передбачених ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», не є вичерпним, а передбачене ч. 1 ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути тимчасово обмежене в умовах воєнного стану, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до Правил № 57.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, його форма відповідає затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ України 05 червня 2023 року № 457.
Відповідно до спірного рішення гр. ОСОБА_8 відмовлено в перетинанні державного кордону України з причини, що вищезазначений громадянин не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану у зв'язку з обмеженнями визначеними п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995.
Водночас наявність такого недоліку, як не зазначення конкретної підстави для відмови у перетинанні кордону у спірному рішенні, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність.
В контексті цього суд зазначає, що Верховний Суд, застосовуючи критерії статті 2 КАС України, у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
При цьому, суд зауважує, що спірне рішення відповідача вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України та повного пакету документів, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні даного позову.
За умови того, що у задоволенні позову відмовлено підстави для присудження судових витрат на користь позивача відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна