м. Вінниця
19 грудня 2024 р. Справа № 120/10785/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 03.03.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023, одноразової допомоги при звільненні за повних 25 років календарної служби, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Ухвалою від 19.08.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначив, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Відповідач зазначає, що позивач наказ про виключення її зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржувала раніше. Також вказує на те, що скільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, тому відсутні і підстави для застосування до спірних правовідносин положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що був затверджений постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, положення Порядку № 159 не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача.
Суд, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №62 від 03.03.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.03.2023.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення її зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку вона не отримала.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.06.2023 у справі № 120/3223/23, окрім іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 р. по 03.03.2023 р.; грошову допомогу для оздоровлення за 2020 - 2023 р.; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 -2023 р.; одноразову грошову допомогу при звільненні за повних 25 років календарної служби; грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2023 рік, без врахування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік" і станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р.
Як вказує позивач, рішення суду фактично було виконано 09.06.2024, шляхом перерахування відповідачем на її рахунок відповідних сум грошового забезпечення в розмірі 382428 грн. Дані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються матеріалами справи.
Втім, позивач вважає, що відповідач, провівши виплату грошового забезпечення присудженого за судовим рішенням, мав також обов'язок виплатити їй компенсацію за несвоєчасну виплату відповідних сум згідно вимог Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
У зв'язку із цим, 04.07.2024 позивач звернулась до відповідача з проханням нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум. Однак, листом від 12.07.2024 відповідач відмовив у здійсненні виплати компенсації втрати частини доходів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача з військової служби) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон N 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01. 2020 у справі № 803/203/17 та від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна Правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу в повному обсязі грошового забезпечення в належному розмірі (невчасної виплати), присудженого за судовим рішенням по справі № 120/3223/23, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення.
За змістом ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Наведений правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а.
В даному випадку відповідач відмовив позивачу у виплаті компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 листом від 12.07.2024, а тому право позивача на звернення з відповідним позовом до суду в цьому випадку виникло з дати винесення такої відмови та реалізоване позивачем у передбачений статтею 122 КАС України строк.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що відповідач не нарахувавши та не виплативши позивачу компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення (грошових допомог, компенсацій) присуджених за судовим рішенням у справі № 120/3223/23 за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати (09.06.2024) допустив бездіяльність, яка виходячи з обставин справи є протиправною.
Отже, заявлені позовні вимоги суд вважає обґрунтованими та такими, що належить задовольнити та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати перерахованого грошового забезпечення та інших грошових виплат, перерахованих згідно судового рішення у справі №120/3223/23, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум - 09.06.2024.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення з 29.01.2020 по 03.03.2023; грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 -2023; одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 25 років календарної служби; грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2022; грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2023, без врахування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет на 2022 рік" і станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік" станом на 01.01.2023 за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 03.03.2023 включно; грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023; одноразової грошової допомоги при звільненні за повних 25 років календарної служби; грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2022; грошової компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки за 2023, без врахування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет на 2023 рік" станом на 01.01.2023, а саме, за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум - 09.06.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: