м. Вінниця
19 грудня 2024 р. Справа № 120/14250/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4, абзацу 13 п. 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4, абзацу 13 п. 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Остапенко М.В. - вказує, що її довіритель ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації з 29.07.2023. Водночас під час проходження військової служби у позивача виникла необхідність у постійному догляді за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи, у зв'язку з чим останній звернувся по команді через В/ч НОМЕР_2 , В/ч НОМЕР_3 до В/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби, долучивши до такого рапорту усі необхідні документи в підтвердження здійснення догляду за матір'ю ОСОБА_2 .
Водночас відповідач відмовив у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби у зв'язку із ненаданням (непідтвердженням) факту наявності або відсутності інших членів сім'ї другого ступеня споріднення.
Не погоджуючись з такими діями суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся в суд із цим позовом.
Ухвалою від 06.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Цією ж ухвалою суд зобов'язав відповідача надати додаткові документи.
25.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення вимог спору та вказав про наступне.
Звільнення з військової служби регулюється розділом XIІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція №170), яка в свою чергу, визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Зокрема, Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, серед яких один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Так, до Військової частини НОМЕР_1 через управління персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 було подано подання на старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника групи підтримки штабу Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 , щодо звільнення його з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідач звернув увагу суду, що до вказаного рапорту позивачем не були додані наступні документи: висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хвороби особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.02.2024; довідка квартального комітету від 14.02.2024 № 27; нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 05.09.2024, яка була зроблена вже після відмови позивачу у звільненні.
Опрацювавши в юридичній службі Військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача з додатками, було прийнято рішення про відмову у звільненні, так як в наданих позивачем документах не можливо було встановити факт наявності, або відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
У відзиві відповідач наполягає на тому, що диспозиція підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачає обов'язкову умову: відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Водночас у відзиві відповідач вказав про неможливість надання витребовуваних судом доказів, зокрема копії рапорту позивача з доданими документами, оскільки такі надіслані до В/ч НОМЕР_3 , у зв'язку з чим сторона відповідача заявила клопотання про витребування згаданих документів у В/ч НОМЕР_3 .
Зважаючи на заявлене клопотання про витребування доказів, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки таке не відповідає вимогам частини 2 статті 80 КАС України. При цьому суд враховує, що відповідач не вказує про те, що копія рапорту з доданими документами, які містяться в матеріалах адміністративної справи, є відмінними від тих, що подавались відповідачу разом з рапортом на звільнення з військової служби ОСОБА_1 , відтак, є підстави для розгляду справи за наявними в ній доказами.
02.12.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечила щодо аргументів сторони відповідача, наведених у відзиві та вказала, що чинним законодавством України не визначено яким саме документом чи іншим способом має бути підтверджена відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення якщо таких немає. При цьому позивач до рапорту на звільнення з військової служби долучив усі необхідні документи, яких на переконання, сторони позивача, було цілком достатньо для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Ухвалою від 19.12.2024 суд поновив відповідачу строк, встановлений для подачі відзиву на позовну заяву у справі № 120/14250/24.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призом під час мобілізації на посаді начальника групи сил підтримки штабу Військової частини НОМЕР_2 .
Як встановлено судом, у травні 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом по команді через В/ч НОМЕР_2 , В/ч НОМЕР_3 , про звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на підставі п.п. "г" п. 2 частини 4, п. 3 частини 12 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов'язок" за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, як особою з інвалідністю І групи.
До вказаного рапорту ОСОБА_1 додав: нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_2 (матері); нотаріально засвідчену копію ІПН ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть батька ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження; нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 684831 ОСОБА_2 ; довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 27.
Начальник штабу-заступник командира В/ч НОМЕР_2 ОСОБА_4 просив по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби.
За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 відповідач відмовив у задоволенні відповідного рапорту та у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, вказавши, що у наданих документах неможливо встановити факт наявності або відсутності інших членів сім'ї другого ступеня споріднення.
Не погоджуючись з діями В/ч НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4, п. 3 частини 12 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов'язок", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу за нормами абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин; під час дії воєнного стану через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція, в редакції чинні й на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу другого пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункт 12.11 розділу XII) визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (далі - Додаток № 14).
Так пункт 5 вказаного Додатку визначає, що з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.
В контексті встановлених обставин справи слід вказати, що норми пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначають обов'язковими підставами для звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану сукупність двох умов, а саме: 1) необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, 2) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так судом встановлено, що у травні 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом по команді через В/ч НОМЕР_2 , В/ч НОМЕР_3 , про звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на підставі п.п. "г" п. 2 частини 4, п. 3 частини 12 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов'язок" за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, як особою з інвалідністю І групи.
До вказаного рапорту ОСОБА_1 додав: нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_2 (матері); нотаріально засвідчену копію ІПН ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть батька ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження; нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 684831 ОСОБА_2 ; довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 27.
За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 відповідач відмовив у задоволенні відповідного рапорту та у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Досліджуючи зміст спірної відмови, судом встановлено, що відповідач єдиним обґрунтуванням для відсутності підстав звільнення позивача з військової служби вказав, що з наданих ОСОБА_1 документів неможливо встановити факт наявності або відсутності інших членів сім'ї другого ступеня споріднення.
З цього приводу суд вказує про наступне.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Для визначення першого та другого ступеня споріднення у даному випадку можуть бути застосовними положення п.п.14.1.263 п.14.1 ст.14 розд.14 Податкового кодексу України, а саме:
- членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, в тому числі усиновлені;
- до членів сім'ї громадянина другого ступеня споріднення відносяться його рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в 51 статті Конституції України. Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України право на утримання виникає за умови, якщо батьки: є непрацездатними. Непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону (абзац сімнадцятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») .
Як зазначалось вище судом встановлено, що до рапорту в підтвердження відсутності інших осіб, що можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю І групи, позивачем надано зокрема копію свідоцтва про смерть батька ОСОБА_3 та довідку квартального комітету про склад сім'ї від 14.02.2024 № 27, з якої зокрема вбачається, що сім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складається лише з ОСОБА_1 (сина), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, зважаючи на те, що чинним законодавством не визначеного чіткого та достатнього переліку документів, якими може підтверджуватись відсутність чи наявність членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості, суд вважає, що в розглядуваному випадку позивач наданими документами підтвердив, що окрім нього, інших членів сім'ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 - немає.
Також суд бере до уваги наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_2 (Афідевіт), якою остання засвідчила, що ОСОБА_1 єдиний працездатний родич, який з нею проживає, і який її утримує доглядає та забезпечує, надає повну матеріальну та фізичну допомогу на постійній основі (том. 1 а.с. 21).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та помилково дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім'ї другого ступеня спорідненості у ОСОБА_2 .
Слід вказати, що саме відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
З урахуванням наведеного суд не погоджується з мотивами відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 частини 4 та п. 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Більше того, при вирішенні цієї справи слід врахувати, що, як зазначав суд вище, норми пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначають підставами для звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії воєнного стану сукупність двох умов, а саме: 1) необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, 2) за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, відповідачем не спростовується, що згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 684831 від 09.05.2024 мати позивача ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю, група інвалідності перша "Б", інвалідність встановлена безтерміново.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно з пунктом 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.
Для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
За висновками ВС, висловленими у постанові від 12.06.2024 у справі № 580/4680/23, Суд касаційної інстанції вказав: "З наведеної правової норми висновується, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту".
Зважаючи на те, що під час розгляду справи знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного сторонньої допомоги (догляду), що підтверджується відповідною довідкою до акта огляду МСЕК, за відсутності інших осіб першого і другого ступеня споріднення, дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підлягають визнанню протиправними.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.
У силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на обставини цієї справи, зважаючи на, встановлену під час розгляду цієї протиправність оскаржуваної позивачем відмови у звільненні його з військової служби, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде зобов'язання В/ч НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права позивача відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Судові витрати ці сплати судового збору підлягають відшкодуванню позивачу на підставі положень частини 1 статті 139 КАС України.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, як про це просить позивач, суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат представником позивача адвокатом Остапенко М.В надано:
- Договір про надання правничої допомоги та представництво інтересів від 18.10.2024;
- детальний опис робіт (наданих послуг) від 18.10.2024 на суму 4000 грн, за яким адвокат виконала наступні роботи консультація усна без вивчення документів - 300 грн; консультація усна з вивченням документів - 700 грн; проект звернення на Міністерство оборони України - 700 грн; складання позовної заяви та оформлення додатків - 2300 грн;
- квитанцію від 21.10.2024 на суму 4000 грн;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу учасників справи на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На думку суду, надані адвокатом послуги, охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.
Крім того, дана адміністративна справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 , понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (три тисячі грн) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Повний текст рішення суду складено та підписано суддею 19.12.2024.
Суддя Томчук Андрій Валерійович