Справа № 515/1867/24
Провадження № 2/515/2032/24
Татарбунарський районний суд Одеської області
про направлення справи за підсудністю
19 грудня 2024 року м. Татарбунари
Суддя Татарбунарського районного суду Одеської області Олійник К. І., вирішуючи питанння про прийняття до свого провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АлексКредит», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватний нотаріус Колейчик Володимир Вікторовича, приватний виконавець Дорошкевия Віра Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АлексКредит», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватний нотаріус Колейчик Володимир Вікторович, Приватний виконавець Дорошкевич Віра Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2024 року визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Олійника К. І.
Вивчивши матеріали позовної заяви вважаю, що справу слід направити за підсудністю з таких підстав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд відкриває провадження у справі, якщо відсутні підстави для залишення заяви без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження (ч. 1 ст. 187 ЦПК України).
Разом з тим, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України (ч. 9 ст. 187 ЦПК України).
При зверненні до суду з відповідним позовом позивач повинен дотримуватися вимог закону щодо підсудності розгляду цивільних справ, передбачених главою 2 розділу І ЦПК України.
Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.
Положеннями статті 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача.
За загальним правилом відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання (частина дванадцята статті 28 ЦПК України).
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що за загальним правилом позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, нормами ЦПК України у справах за позовами про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, передбачена альтернативна підсудність, тобто позивач має право за своїм вибором звернутися з позовом до стягувача за його місцезнаходженням або за місцем виконання.
Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріусів.
Статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено місце виконання рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.
Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів у деяких справах з метою зробити судовий захист їх суб'єктивних прав більш зручним.
Предметом даного позову є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, отже позов може бути пред'явлений за правилами альтернативної підсудності: за місцем його виконання або за місцезнаходження відповідача.
З матеріалів доданих до позовної заяви вбачається, що оспорений виконавчий напис приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В. В. (07401, Київська область, м. Бровари, вул.. Грушевського, 15, оф. 6) знаходиться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. (02002, м. Київ, вул. Р.Окіпної, 4А, оф. 71-А).
Отже, постанова приватного виконавця виконується у м. Києві.
Позовна заява не містить будь - яких відомостей або документів на підтвердження місця виконання оспореного виконавчого напису у м. Татарбунари, Одеської області.
Місцезнаходженням відповідача ТОВ «АлексКредит» (ЄДРПОУ 41346335) є м. Дніпро, вул. Якова Самарського, 12А.
За таких обставин дана справа не підсудна Татарбунарському районному суду Одеської області.
Отже, компетентним та належним судом для розгляду даної справи є Дніпровський районний суд м. Києва або Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Стосовно застосування положень Закону про захист прав споживачів щодо визначення підсудності справи за місцем реєстрації позивача (споживача) суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного суду у справі № 638/6060/18 від 12 серпня 2020 року.
Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік).
Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) дійшов таких висновків.
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.
При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ.
При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, якщо позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, то позов не пов'язаний з порушенням прав споживача.
Верховний Суд у постанові від 12 серпня 2020 у справі № 638/6060/18 (провадження № 61-2657св/19) звертав увагу, що для застосування статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має бути встановлено, що позов пов'язаний з порушенням прав споживача.
Отже, для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Лише за наведених вище обставин позов може бути пред'явлений за місцем реєстрації позивача як споживача.
Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві зазначена адреса зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання позивача - АДРЕСА_1 .
Водночас, у позовній заяві позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, зокрема, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, а відтак позов не пов'язаний з порушенням прав споживача.
Відтак, у даному випадку не можна вважати пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг та, відповідно, застосовувати положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Окрім того, позивач не здійснює посилання на положення Закону України «Про захист прав споживачів» у позовній заяві, позов не містить предмету та жодних обставини, які б вказували на порушення її прав позивача як споживача послуг. Позовна заява за своїм змістом та додані до неї документи не містять ані мети отримання коштів на споживчі цілі як споживача, ані будь-яких підстав, які б вказували на те, що такий позов пов'язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».
Більше того, матеріали cправи також не містять, зокрема кредитного договору, з якого б вбачалося мета отримання кредитних коштів на споживчі цілі.
Отже, підстав для застосування у даному випадку положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та визначення підсудності за місцем реєстрації позивача, як споживача, не вбачається.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно до п. 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частинами першою та другою статті 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АлексКредит», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватний нотаріус Колейчик В. В., приватний виконавець Дорошкевия В. Л. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, необхідно передати для розгляду за правилами загальної підсудності за місцезнаходженням відповідача - юридичної особи до Жовтневому районного суду м. Дніпропетровська для розгляду за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Керуючись статтями 27, 31, 32, 259-260 ЦПК України, суд -
Матеріали цивільної справи 515/1867/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АлексКредит», треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватний нотаріус Колейчик Володимир Вікторовича, приватний виконавець Дорошкевия Віра Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, передати до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя К. І. Олійник