Справа № 299/2466/24
Закарпатський апеляційний суд
16.12.2024 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/435/24 за апеляційною скаргою захисника-адвоката Голуба В. К. на постанову судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.05.2024.
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 8500 (вісім тисяч п'ятсот) грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 147640 від 03.04.2024 та постанови суду від 06.05.20024 вбачається, що 02.04.2024 о 20 год 10 хв прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) на напрямку 103 прикордонного знаку (територія Вилоцької територіальної громади Берегівського району Закарпатської області) на відстані близько 300 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонної смуги був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_2 , який спільно з іншими громадянами України здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Угорщини в пішому порядку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України, у складі групи осіб. Своїми діями ОСОБА_2 порушив ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 cт. 204-1 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат Голуб В. К. вважає оскаржувану постанову незаконною, оскільки така прийнята з грубим порушенням вимог КУпАП. Посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно та без належних обґрунтувань визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 204 КУпАП, а саме за спробу незаконного перетину державного кордону поза пунктами пропуску в складі групи осіб.
Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_2 та його захисник-адвокат Голуб В. К., на розгляд справи щодо ОСОБА_3 не з'явилися, рухом справи не цікавилися, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли. Останні повідомлені за допомогою смс-повідомлення, і при цьому ОСОБА_2 повідомлення про час та місце розгляду справи надіслано відповідно до вимог законуна адресу, яка наявна в матеріалах справи, однак таке повернулося до апеляційного суду без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про те, що ОСОБА_2 не з'явився у поштове відділення для отримання
-2-
поштової кореспонденції. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та захисника-адвоката Голуба В. К., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
Апеляційний суд уважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за спробу незаконного перетину державного кордону України, вчиненого групою осіб, всупереч доводів апеляційної скарги, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній, всупереч доводів апеляційної скарги, наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_2 цього адміністративного правопорушення.
Наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджується зібраними у справі про адміністративне правопорушення й дослідженими в судовому засіданні доказами, яким дана правильна юридична оцінка.
-3-
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 147640 від 03.04.2024 підтверджено, що 02.04.2024 о 20 год 10 хв прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) на напрямку 103 прикордонного знаку (територія Вилоцької територіальної громади Берегівського району Закарпатської області) на відстані близько 300 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонної смуги був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_2 , який спільно з іншими громадянами України здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Угорщини в пішому порядку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України, у складі групи осіб. Своїми діями ОСОБА_2 порушив ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 cт. 204-1 КУпАП.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 02.04.2024 (а. с. 1); протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 02.04.2024; рапортом інспектора ДПС від 02.04.2024 та іншими матеріалами справи.
Вищенаведені докази, є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_2 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його вину у вчиненні, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.
Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що наявність протоколу про адміністративне правопорушення, протоколу затримання, у відсутність інших належних та допустимих доказів є недостатніми для здійснення переконливих висновків, які поза всяким сумнівом доводять вину особи у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення - є безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 252 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є самостійним доказом у справі про адміністративне правопорушення, та має бути оцінений за правилами оцінки доказів.
Апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 відповідає вимогам КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС України № 898 від 18.09.2013, такий складений уповноваженою особою Державної прикордонної служби, в присутності ОСОБА_2 . Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_2 роз'яснені його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, чим скористався ОСОБА_2 , відмовившись від надання пояснень по суті адміністративного правопорушення.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення є належним та допустимим доказом у справі та обґрунтовано покладений судом в обґрунтування доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Твердження захисника про недоведеність факту вчинення ОСОБА_2 спроби незаконного перетину державного кордону, апеляційний суд не визнає доцільними з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази беззаперечно свідчать про перебування ОСОБА_2 за 300 м від лінії державного кордону та про порушення ОСОБА_2 вимог cт. 9, 12 Закону України «Про державний кордон Украйни» від 04.11.1991, відтак вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за вказаних у протоколі обставин.
-4-
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що курсант Національної академії ДПС України імені Богдана Хмельницького Ткачик І. Р. була упередженою при складанні щодо ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення за ознаками передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в неї були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про її зацікавленість у результатах розгляду справи, оскільки у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилався захисник.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що курсант Національної академії ДПС України імені Богдана Хмельницького ОСОБА_4 діяла у межах наданих їй повноважень.
Водночас, апеляційним судом не встановлено і будь-яких фактів про застосування щодо ОСОБА_2 незаконних методів, які би призвели до визнання ним вини та підписання протоколу про адміністративне правопорушення та інших документів, які містяться у матеріалах справи.
Доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази того, що ОСОБА_2 вчинив спробу перетнути державний кордон України, оскільки відсутні наявність прямого умислу, суб'єктивна та об'єктивна сторони у особи правопорушення, є неприйнятними, з огляду на таке.
Відповідно до диспозиції частини другої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 , суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в складі групи осіб.
Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Отже, ознакою об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, вчинене у складі групи осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
-5-
Зі змісту матеріалів справи, зокрема, з протоколу про адміністративне затримання, вбачається, що 02.04.2024 о 20 год 10 хв, у напрямку 103 прикордонного знаку на відстані 300 метрів до державного кордону, було виявлено та затримано громадян України - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мав умислу незаконно перетинати державний кордон з України в Угорщину, апеляційний суд оцінює, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 02.04.2024 о 20 год 10 хв, спільно з громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , здійснили спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Угорщини поза пунктами пропуску через державний кордон України в межах контрольованого прикордонного району, в напрямку 103 прикордонного знаку на відстані 300 метрів від лінії державного кордону України, внаслідок чого ОСОБА_2 був виявлений та затриманий інспектором прикордонної служби.
Апеляційний суд бере до уваги те, що стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_2 перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж незаконного перетину державного кордону. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні переконливі відомості, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 , який є мешканцем м. Запоріжжя, знаходився в межах прикордонної смуги на напрямку прикордонного знаку № 103, на відстані 300 метрів від лінії державного кордону України, під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску.
Доводи апеляційної скарги про те, що в ході розгляду справи суд першої інстанції формально та однобоко підійшов до розгляду справи, внаслідок чого постановив незаконне рішення, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави уважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_2 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що в апеляційній скарзі захисник не посилається на конкретні докази та обставини, які б підтверджували вказані факти та спростовували б висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 який притягується до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.
Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином
-6-
врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі захисником не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника-адвоката Голуба В. К. - без задоволення.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, а не з'явившись на розгляд справи сторона захисту позбавила себе можливості у заявленні будь-яких клопотань чи наданні доказів із цього приводу.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника-адвоката Голуба В. К. залишити без задоволення, а постанову судді Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.05.2024 щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя