Справа № 127/22674/22
Провадження № 22-ц/801/2399/2024
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Міхасішин І. В.
17 грудня 2024 рокуСправа № 127/22674/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.
за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/22674/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М.,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2001 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб.
07 жовтня 2011 року за час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу ними, за спільні кошти, придбано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Вважає, що ця квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що покупцем у договорі зазначено відповідача.
Ураховуючи викладене, просила суд визнати за нею право на 1/2 частку спірної квартири.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2024 року позов задоволено (а.с. 158-161).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2024 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити частково визнавши за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 19/100 частки спірної квартири, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначав, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя та про те що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги його посилання на договір купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2011 року, згідно з яким ним була продана квартира АДРЕСА_2 , що належала йому на підставі договору дарування від 17 липня 2001 року. І що саме кошти отримані ним від продажу цієї квартири були повністю використані при купівлі спірної квартири.
Відзив на апеляційну не надходив.
В судовому засіданні представник відповідач адвокат Пунько І.В. та відповідач ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, на підставах викладених у ній.
Представник позивача адвокат Чернякова М.А. та позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановив наступне.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону, в порушення норм матеріального права не містить належної мотивації відхилення доводів відповідача.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 і ОСОБА_4 одружились 17 березня 2001 року , про що Відділом РАГС Літинського районного управління юстиції Вінницької області в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 12 від 17 березня 2001 року (а.с. 14).
07 жовтня 2011 року, під час шлюбу, на ім'я відповідача ОСОБА_2 була оформлена квартира АДРЕСА_1 , згідно із нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року. Продаж квартири вчинено за 316 000 гривен (а.с. 7-8).
Із наданої відповідачем копії договору купівлі-продажу квартири від 06 жовтня 2011 року убачається, що ним була продана квартира АДРЕСА_2 , що належала продавцю на підставі договору дарування квартири від 17 липня 2001 року. За домовленістю сторін, продаж зазначеної квартири вчинено за 195 265 гривен, що відповідно до курсу долара США було еквівалентно 24 500 доларів США (а.с. 33-34; 35-37).
Згідно із договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2011 року на ім'я відповідача ОСОБА_2 була придбана спірна квартира АДРЕСА_1 , у пункті 4.7 якого вказано, що згода дружини «Покупця» - ОСОБА_1 на купівлю квартири надана шляхом подачі відповідної заяви, справжність підпису заявника під якою, засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Майструк В.І. 07 жовтня 2011 року за реєстром № 2366. Із змістом заяви «Продавець» ознайомлений (а.с. 7-8).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання.
Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 3 статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Якщо придбання нерухомості відбувається за особисті грошові кошти, то другий з подружжя має право надати згоду на те, що майно буде придбаватися за особисті кошти в особисту приватну власність, і відобразити цю згоду в умовах договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (постанова КЦС ВС від 29.01.2021 № 161/14048/19 (61-13103св20).
Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона є їх спільною сумісною власністю, тому відсутні правові підстави для визнання за відповідачем ОСОБА_2 права особистої приватної власності на вказане нерухоме майно. У справі, яка переглядається, відповідач ОСОБА_2 не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя.
Наявність в одного з подружжя особистих грошових коштів на момент придбання майна не доводить той факт, що вони були витрачені саме на придбання спірного майна (постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 463/5183/17-ц (провадження № 61-19271св19).
Адже в судовому провадженні необхідно не лише довести саму наявність особистих коштів у одного з подружжя, але й надати належний доказ спрямування зазначених коштів на придбання такого майна (постанова Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21(провадження №61 113св23).
Посилаючись на Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 461/1617/15-ц (провадження № 61-19201св20) зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно вважав, що не було доведено належними та допустимим доказами, що купівля спірної квартири була вчинена саме за особисті кошти, тобто кошти, отримані у встановленому законодавством порядку від продажу іншої належної особі квартири.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована. І один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17-ц (провадження №14-325цс18).
Саме по собі посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 у 2011 році, не є достатнім доказом сплати відповідачем особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти він не надав.
Згідно із частиною 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права, зокрема коли судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, тобто не є належним чином обґрунтованим та ухваленим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, встановлені апеляційним судом обставини дають підстави для зміни оскаржуваного судового рішення в частині мотивів підстав задоволення позову.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 367; 374; 376; 381; 382; 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2024 року змінити в частині мотивів підстав задоволення позову, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
В решті оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
В.В. Сопрун