Справа № 629/7008/24
Номер провадження 2/629/1771/24
РIШЕННЯ
19.12.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді - Попова О.Г., за участю секретаря Дохненко В.О., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Лозівського міськрайонного суду Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,
Представник позивача - адвокат Фадєєв О.П. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , як особою, яка самостійно виховує та утримує доньку.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він 27.09.2014 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , від якого мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом подружнього життя відносини не склалися, шлюбно-сімейні відносини між ними припинено з березня 2022 року. З цього часу вони проживають окремо, фактично не спілкуються. Донька ОСОБА_3 проживає з ним. Її вихованням та матеріальним забезпеченням займається виключно позивач та вона знаходиться на його повному утриманні. На даний час між позивачем та відповідачем розірвано шлюб, що підтверджується рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/12424/24 від 25.07.2024, що набрало законної сили. Крім того, між ним та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір щодо визначення місця проживання дитини, участі у вихованні та утриманні дітей, за умовами якого батьки домовились, що їх донька ОСОБА_3 проживатиме спільно з батьком ОСОБА_1 , який зобов'язується повністю її самостійно виховувати та утримувати. Насамперед він не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з донькою. Не заперечував та не заперечуватиме на зустрічах матері з дитиною.
Позивач та його представник у підготовче судове засідання не з'явилися. Від представника позивача - адвоката Фадєєва О.П. було подано заяву, в якій він підтримує позовні вимоги, просить позов задовольнити, справу розглядати за відсутності позивача та його представника.
Відповідач у підготовче судове засідання не з'явилася, надала письмову заяву, в якій визнає позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує проти визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлені такі факти та відповідні правовідносини.
Сторони з 27.09.2014 по 25.07.2024 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сторонами не заперечується, що шлюбно-сімейні відносини між ними припинено з березня 2022 року. З цього часу вони проживають окремо, фактично не спілкуються.
Донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з позивачем. Її вихованням та матеріальним забезпеченням займається виключно батько. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача.
Крім того, між позивачем та відповідачем 21.08.2024 року укладено нотаріальний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васька А.В, реєстровий № 599, щодо визначення місця проживання дитини, участі у вихованні та утриманні дитини, за умовами якого батьки домовились, що їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживатиме спільно з батьком ОСОБА_1 та він, зі свого боку, зобов'язався повністю утримувати дитину.
Насамперед позивач не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з донькою. Не заперечував та не заперечуватиме на зустрічах матері з дитиною.
Відповідно до положень ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов'язок батьків утримувати дитину.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» сказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Так, 11.07.2017 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України», в якому йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
В статті 18 Конвенції про права дитини зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Положеннями ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з яким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Позивач забезпечує доньку самостійно, надає їй необхідного утримання, медичного лікування, оздоровлення, виховання, навчання, розвитку тощо. Він проживає з донькою АДРЕСА_1 де є всі зручності та облаштована кімната для дитини, її стандартного розвитку та виховання.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишивши її без батьківської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з донькою та позивачем доведено, що поведінка відповідача відносно дитини ОСОБА_3 є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину.
Враховуючи викладене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 13, 81, 200, 206, 263-265, 280, 286, 287, 353 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовиу відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,.
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Олексій ПОПОВ