Справа № 456/2985/24
Провадження № 2/456/1018/2024
(ЗАОЧНЕ)
27 листопада 2024 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді Гули Л. В. ,
з участю секретаря Петренко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
Стислий виклад позицій сторін.
Позивач ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордеру ЖБК «Машинобудівник» № 11 від 27.11.2002. За вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - колишня дружина; ОСОБА_3 - дочка. Однак колишня дружина фактично не проживає за місцем реєстрації з моменту розірвання шлюбу, а саме: з 30 травня 2016 року. Відповідачка не сплачує комунальні платежі, участі в утриманні житла не бере, її особистих речей у квартирі немає. Реєстрація відповідачки в спірному житловому приміщенні перешкоджає йому вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, зокрема, він несе додаткові витрати з утримання житла, зі сплати комунальних послуг, а тому змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Відповідачка ОСОБА_2 не скористалася правом на подання відзиву.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 05 червня 2024 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 16/
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справ постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 09.07.2024. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 17/.
Ухвалою суду від 09.07.2024 підготовче засідання відкладено на 01.08.2024 /а.с. 23/.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.08.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 26.09.2024 /а.с. 31/.
Ухвалою суду від 26.09.2024 справу розглядом відкладено на 18.10.2024 /а.с. 38/.
Ухвалою суду від 04.11.2024 справу розглядом відкладено на 27.11.2024 /а.с. 50/.
Розгляд справи по суті відбувся 27.11.2024 без участі сторін.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мартинишин Р.С. в судове засідання не з'явилися, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча була завчасно належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Заяви про розгляд справи за її відсутності відповідачка не подавала.
За таких обставинах суд визнав неявку відповідачки неповажною та розглянув справу за її відсутності, провівши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України заочний розгляд справи.
Небажання відповідачки надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема, з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідачки не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ордеру № 11 від 27.11.2002 року ОСОБА_4 , сім'я якого складається з трьох чоловік, отримав у користування квартиру АДРЕСА_2 . Склад сім'ї: ОСОБА_1 син, ОСОБА_2 - невістка. У спірній квартирі також зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька позивача /а.с. 6-11/.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , про що 25 грудня 2009 року зроблено актовий запис № 18 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 /а.с. 42/.
Відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Стрийським РВ УМВС України у Львівській області 23.01.1997, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 4-5/.
Згідно з рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.05.2016 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /а.с. 13-14/.
Також з акту про непроживання особи за місцем реєстрації № 6 від 27.05.2024: АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за даною адресою, але фактично не проживає з 2016 року /а.с. 12/.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з наявністю в позивача перешкод у користуванні квартирою у зв'язку із зареєстрованим місцем проживання у ній відповідачки, яка в цій квартирі не проживає.
При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.
До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та Житлового кодексу України.
За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Згідно зі статтею 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров'я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров'я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров'я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин (Постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-цз).
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Так, наданими письмовими поясненнями свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили обставини, наведені в акті від 27.05.2024 № 6, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично не проживає з 2016 року.
У суду немає підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених свідками. Даних про яку-небудь зацікавленість свідків у результаті розгляду справи немає, їх покази відповідають і не суперечать обставинам, відомості про які містяться в інших зібраних по справі доказах.
Так, факт реєстрації відповідачки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 підтверджується поквартирною карткою та тактом № 6 від 27.05.2024, виданим ОСББ «Машинобудівник, 2А» /а.с. 7, 12/.
Надані позивачем докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_2 з 30 травня 2016 року без поважних причин, що перевищує строк, визначений у ст. 71 ЖК України, оплату за житлово-комунальні послуги не здійснює, зв'язку з квартирою не підтримує, де немає її майна та особистих речей.
Будь-яких даних про те, що відповідачка не проживає в квартирі АДРЕСА_2 з поважних причин, судом не встановлено.
Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі вищенаведеного, врахувавши також той факт, що домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності не було, підстав для збереження жилого приміщення за тимчасово відсутньою відповідачкою судом не встановлено, а тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 , відтак позов підлягає до задоволення.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач як учасник бойових дій звільняється від сплати судового збору, а тому з відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути 605,60 грн судового збору в дохід держави.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
Згідно з частиною п'ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону та правові висновки, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 27.11.2024, є та дата, на яку було призначено розгляд справи, 27.12.2024, а датою складення повного тексту судового рішення 09.12.2024.
Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житлом у квартирі АДРЕСА_2 .
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачкою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Повний текст рішення складено 09.12.2024.
Суддя Л.В.Гула