Номер провадження 2/754/2085/24
Справа №754/1410/24
Іменем України
04 грудня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Зотько Т.А.,
за участі секретаря судового засідання Нагорної М.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Бережної Я.С.,
психолога ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
Позивач в особі представника - адвоката Бережної Я.С. звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що позивачка та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який надалі було розірвано. Мають спільну малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка залишилась проживати з відповідачкою у місті Миколаїв. Позивач не заперечував проти того, що малолітня дочка залишається проживати з матір'ю. Протягом усього часу, після народження дочки позивач дбав про родину, піклувався про дочку, про її фінансове забезпечення, про розвиток, та дозвілля. Після розірвання шлюбу позивач допомагав відповідачці матеріально утримувати дитину, дбав про її розвиток, піклувався про здоров'я дитини, забезпечував відвідини дочкою розвивальних кружків, забезпечував відпочинок та оздоровлення дитини. Весь час починаючи з розірвання шлюбу та окремого проживання дочки з батьком, позивач мав постійні міцні батьківсько-дитячі стосунки, приймав участь у її вихованні, разом із матір'ю приймав рішення щодо освіти та здоров'я дитини. Тобто батько увесь час був присутнім у житті дитини, був для дочки близькою і рідною людиною. З часом стан здоров'я відповідачки став погіршуватись, іноді стала проявлятись агресивна не контрольована поведінка. Протягом 2012 та 2013 років стала проявлятись агресивна поведінка з боку відповідачки у сторону позивача та його матері. Така ситуація повторювалась декілька разів при загостреннях, іноді позивач був вимушений викликати поліцію, але це були поодинокі випадки. У інший час, коли не було загострення, відповідачка мала нормальну поведінку. Після розлучення позивач замислився про визначення місця проживання дитини з ним, але на той час дочка була дуже маленькою, він розумів, що такій маленькій дитини необхідна мати. У 2015 році відповідачці було встановлено інвалідність, але захворювання відповідачки не відображалось на її відношенні до дитини. У цей час бабуся (мати позивача) допомагала відповідачці піклуватись про дитину, відповідачка не виявляла агресії щодо дитини, тому враховуючи вік дитини, той факт, що бабуся допомагає доглядати дитину, було прийнято рішення не звертатись до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з батьком. Ситуація погіршилась з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Стан здоров'я відповідачки різко погіршився, вона стала проявляти агресію щодо дитини та своєї матері. Відповідачка декілька разів йшла з дому та не поверталась, її приходилось розшукувати, декілька разів позивач розшукував відповідачку та повертав додому у м. Миколаїв. Восени 2023 року ситуація стала нестерпною для дитини, позивач зрозумів, що ситуація критична. Мати не може піклуватись про дочку, проявляє агресивну поведінку у сторону дочки, бабуся не стає молодшою і їй важко піклуватись про дочку і онуку одночасно. Позивач запропонував дочці переїхати до нього, вона погодилась. Бабуся, ОСОБА_5 , також погодилась, що це буде кращим рішенням для дитини. 03 листопада позивач приїхав до міста Миколаїв, де проживала його дочка разом із відповідачкою та бабусею для того щоб забрати дитину до себе. Але у відповідачки стався черговий напад агресивної поведінки. Позивач та ОСОБА_5 вимушені були викликати поліцію та карету швидкої допомоги. У результаті чого відповідачка була госпіталізована до обласної психіатричної лікарні №1 м. Миколаїв та Миколаївської області. Медико-соціальною експертною комісією відповідачу ОСОБА_3 було встановлено 2 групу інвалідності, рекомендовано спостереження та лікування у психіатра. На теперішній час донька проживає разом з позивачем. Позивачем разом із дочкою було прийнято рішення, що у середині навчального року не будуть змінювати школу, тому ОСОБА_6 на цей час навчається в 7-А класі Миколаївської гімназії №46 на дистанційній формі навчання. Позивач не чинить перешкод у спілкуванні дочки з матір'ю та бабусею. До теперішнього часу позивач та відповідачка не дійшли згоди щодо місця проживання спільної доньки, а відтак останній змушений звернутися до суду із вказаною позовною заявою.
Ухвалою судді від 02.02.2024 року було визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 09.04.2024 року було залучено у якості третьої особи Орган опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації.
15.02.2024 та 06.03.2024 представником позивача - адвокатом Бережною Я.С. подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 14.05.2024 по клопотанню представника позивача судом було витребувано ряд доказів.
У тому числі, зазначеною вище ухвалою, судом було витребувано від Органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Ухвалою суду від 10.09.2024 повторно визнано явку у судове засідання представника Органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації обов'язковою, стягнуто з Органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в дохід державного бюджету України штраф в розмірі 3 028,00 грн., а також витребувано від Органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Ухвалою суду, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 06.11.2024 було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.
У судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд про їх задоволення, посилаючись на обставини, викладені у позові.
Відповідачка у судове засідання не прибула, про розгляд справи повідомлялась належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду. Відзиву на позовну заяву від відповідачки до суду не надходило.
У судове засідання представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не прибув, про розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації не прибув, про розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. На адресу суду направили висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 овочем.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд, вважав за можливе розглянути справу без участі відповідачки на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст.ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, думку малолітньої ОСОБА_4 , дослідивши наявні у справі письмові докази, та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано відповідно до рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2014 року (а.с.11, 26).
Сторони мають спільну малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а/з № 1475) (а.с.14).
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У відповідності до ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Принцип загальної і рівної відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини закріплений і нормами міжнародного права. Ст. 18 Конвенції про права дитини проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із вимогами ст.ст. 150, 153, 155 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно із пп. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до повідомлення від 17.06.2024 №595/із/101 наданого КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров'я» Миколаївської обласної ради, на виконання ухвали суду від 14.05.2024 року вбачається, що гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проходила стаціонарне лікування в психіатричному відділенні (за усвідомленою згодою) х 03.11.2023 р. по 15.12.2023 р. з діагнозом: «Біполярний афективний розлад, маніакальний епізод без психотичних симптомів». Рекомендовано спостереження у ЛКП (а.с.91).
Окрім того, мати дитини, ОСОБА_3 , надала нотаріальну посвідчену згоду на проживання її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , засвідчену приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К.Т. (зареєстровано в реєстрі за № 791 від 04.06.2024 р.) (а.с.96).
Як вбачається з Висновку №106-5800 від 10.07.2024 року, наданого Органу опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 12.06.2024 року № 12) вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 .
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Крім того, судом враховано статтю 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин.
При цьому, судом враховано думку малолітньої ОСОБА_4 , яка зазначила суду про довірливі відносини з батьком та не заперечувала щодо визначення її місця проживання разом із ним.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно зі вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, зважаючи на те, що дитина проживає разом з батьком, останнім створені належні умови проживання та виховання для дитини, а тому в інтересах дитини, суд, приходить до висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком.
Згідно із вимогами позовної заяви при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав позивач просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 29.01.2024 року.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.5 ст.183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 29.01.2024 року.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір» та положень ст. 141 ЦПК України, позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів, тому з відповідачки у дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст. 7, 141, 153, 157 159, 160, 161, 180, 181, 182-184, 191 СК України,, ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, Законом України "Про охорону дитинства", суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Подільської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Служби у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів- задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_1
Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 29.01.2024 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення суду виготовлено 19.12.2024.
Суддя: Т.А.Зотько