Справа №755/362/24
Провадження №2/752/3608/24
17 грудня 2024 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
Костюшок Павло Миколайович в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування зазначено, що 01.11.2017 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») та відповідачем укладено кредитний договір №Z75.227.73277, на підставі якого відповідач отримала кредит та зобов'язалася його повернути разом із процентами за користування ним.
07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу №07072023, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а останнє зобов'язався прийняти права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, та передати за це кошти.
Позивач набув право вимоги за кредитним договором № Z75.227.73277 до відповідача в сумі 56 073 грн., з яких 16 397,38 грн. - заборгованість за основною сумою боргу та 39 675,62 грн. - заборгованість по відсоткам.
Крім того, 06.02.2017 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено кредитний договір №С03.196.72521, на підставі якого відповідач отримала кредит та зобов'язалася його повернути разом із процентами за користування ним.
07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу №07072023, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а останнє зобов'язався прийняти права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, та передати за це кошти.
Позивач набув право вимоги за кредитним договором №С03.196.72521 до відповідача в сумі 5 033,83 грн., з яких 1 822,26 грн. - заборгованість за основною сумою боргу та 3 211,57 грн. - заборгованість по відсоткам.
Відповідач не виконував свої обов'язки за спірними договорами, в результаті чого має заборгованість у загальній сумі 61 106,83 грн.
Просив стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористалася.
12.01.2024 Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про направлення справи за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.
10.04.2024 Голосіївським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі і призначення її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.
01.11.2017 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № Z75.227.73277, згідно з умовами якого АТ «Ідея Банк» надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 26 100 грн. строком на 48 місяців з реальною річною процентною ставкою 9,9900 %, яка зобов'язалася повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користуванням ним (п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 2.1. кредитного договору від 01.11.2017 № Z75.227.73277).
06.02.2017 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено Угоду № С03.196.72521 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, згідно з умовами якого АТ «Ідея Банк» відкриває відповідачу поточний рахунок НОМЕР_1 з кредитною лінією до 200 000 грн. (на момент укладання угоди 5 000 грн.) строком на 2 роки з процентною ставкою 48 % за користування коштами, яка зобов'язалася повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користуванням ним.
07.07.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу №07072023, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач прийняв права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників.
Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу від 07.07.2023 №07072023 ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z75.227.73277, заборгованість за основною сумою кредиту 16 397,38 грн. та заборгованість по відсоткам 39 675,62 грн., а також за кредитним договором №С03.196.72521, заборгованість за основною сумою кредиту 1 822,26 грн. та заборгованість по відсоткам 3 211,57 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 01.11.2017 № Z75.227.73277 за період з 07.07.2023 по 30.11.2023 заборгованість відповідача становить 56 073 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 06.02.2017 № С03.196.72521 за період з 07.07.2023 по 30.11.2023 заборгованість відповідача становить 5 033,83 грн.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
В порядку визначеному ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як передбачено ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року по справі №666/4957/15 вказав на те, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
01.11.2017 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № Z75.227.73277, згідно з умовами якого АТ «Ідея Банк» надало відповідачу фінансовий кредит у розмірі 26 100 грн. строком на 48 місяців з реальною річною процентною ставкою 9,9900 %, яка зобов'язалася повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користуванням ним.
06.02.2017 між АТ «Ідея Банк» та відповідачем укладено угоду № С03.196.72521 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, згідно з умовами якого АТ «Ідея Банк» відкриває відповідачу поточний рахунок НОМЕР_1 з кредитною лінією до 200 000 грн. (на момент укладання угоди 5 000 грн.) строком на 2 роки з процентною ставкою 48 % за користування коштами, яка зобов'язалася повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користуванням ним.
Проте, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність відкритого рахунку на ім'я відповідача, надання йому у позику грошових коштів, кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості, внесення відповідачем грошових коштів на погашення кредиту.
Надані до суду розрахунки заборгованості не є належним доказом по справі, не містять складових заборгованості, не відображають операцій за кредитним договором від 01.11.2017 № Z75.227.73277 та угодою про відкриття кредитної лінії від 06.02.2017 № С03.196.72521.
Саме по собі зазначення у реєстрі боржників за договором факторингу розміру заборгованості не є підтвердженням дійсної суми боргу відповідача.
Надання кредиту, відповідно до зазначеного вище договору, здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта. А з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 755/2284/16-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Суд відзначає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» обґрунтовані тим, що розмір заборгованості відповідача за кредитними договорами становить суму, що зазначена у розрахунках заборгованості та в реєстрі прав вимоги до договору факторингу.
Натомість, суд звертає увагу на те, що позивачем не було доведено і розміру заборгованості ОСОБА_1 .
Позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.
Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження внесення відповідачем грошових коштів на погашення кредиту, до суду надано не було.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за договором не є належними доказами надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит, не містить складових заборгованості, не відображає операцій за кредитними договорами.
Саме по собі зазначення у реєстрі боржників за договором факторингу розміру заборгованості не є підтвердженням дійсної суми боргу відповідача.
Вказані висновки ґрунтуються на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.
Крім вищенаведеного, суд вважає за необхідне наголосити, що умовами договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 визначено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від Клієнта до Фактора в день підписання відповідного Реєстру Боржників, натомість доданий до позовної заяви витяг з реєстру боржників №1 від 07.07.2023 сформований працівником ТОВ «ФК «ЄАПБ» в односторонньому порядку.
Відтак, сам по собі текст договору факторингу №07072023 від 07.07.2023 не підтверджує перехід прав вимоги за кредитним договором від 01.11.2017 № Z75.227.73277 та угодою про відкриття кредитної лінії від 06.02.2017 № С03.196.72521 укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
До матеріалів позовної заяви не додано копію відповідного Реєстру права вимоги, з яких можна було б встановити, що АТ «Ідея Банк» передало ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01.11.2017 № Z75.227.73277 та угодою про відкриття кредитної лінії від 06.02.2017 № С03.196.72521.
За вказаних обставин, у зв'язку з не доведенням позивачем факту перерахування кредитних коштів, а отже і обставин видачі кредитних коштів, з метою доведення виконання умов договору, фактичного користування відповідачем кредитними коштами, а також факту переходу право вимоги до відповідача за кредитним договором, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для стягнення на користь позивача заборгованості у заявленому в позові розмірі.
Враховуючи наведене. суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог через їх недоведеність та необґрунтованість.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Ж. І. Кордюкова