Справа № 444/3283/22
Провадження № 2/444/61/2024
(повне)
26 листопада 2024 року м. Жовква
Жовківський районний суд Львівської області у складі:
головуючий суддя Олещук М. М.
секретар судового засідання Мачіха Г.В.,
з участю представника позивача - адвоката Мотрук М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що він та ОСОБА_2 уклали договір позики. На підтвердження договору позики складено розписку. За умовами договору позики 19 вересня 2022 року ОСОБА_2 отримала в борг від нього грошові кошти у сумі 50 000 доларів США. Боржник зобов'язалась повернути кошти до 01 грудня 2022 року. Місцем виконання договору позики (місцем повернення коштів) згідно з договором є АДРЕСА_1 . Однак, станом на день подання позову кошти не повернуто, а тому він звертається до суду з даним позовом. Сума заборгованості складає 50 000 доларів США, що в перерахунку на національну грошову одиницю України за курсом Національного банку України станом на день звернення до суду (08.12.2022 року) становить 1 828 000 грн.
Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, що в перерахунку на національну грошову одиницю України за курсом Національного банку України станом на день звернення до суду (08.12.2022 року) становить 1 828 000 (один мільйон вісімсот двадцять вісім тисяч) грн. та судові витрати у справі покласти на відповідача.
Ухвалою судді від 20.12.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків терміном десять днів з дня отрмання копії ухвали.
Ухвалою судді від 10.02.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 09.03.2023 року.
24.02.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, який поданий представником відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Івановою Н.С. (арк. спр. 30-34). У відзиві представник відповідачки зазначає, що 10.02.2023 року за твердженням позивача було отримано Відповідачем грошові кошти у сумі 50 000 доларів. У розписці Відповідач побачив, що підпис та її ініціали зазначені почерком сторонньої особи, а сама відповідач жодних розписок не підписувала, жодних грошових кошів у Позивача не позичала. Більше того Відповідачка не була у с. Купичволя Львівської області ІНФОРМАЦІЯ_1 та особисто не знайома з ОСОБА_1 . Відповідач має припущення, що в діях Позивача наявні шахрайські дії, оскільки останній через стягнення фіктивного боргу бажає заволодіти майном Відповідача - її єдиним житлом, яке знаходиться у м. Львові. Оскільки Відповідач заперечує факт отримання грошових коштів від Позивача у борг, а також, зазначає, що підпис на розписці їй не належить, то виникла необхідність зобов'язання Позивача надати до суду оригінал розписки від 19 вересня 2022 року для його огляду та в дальшому вирішити питання направлення цього документу на проведення почеркознавчої експертизи. Також, у своєму позові Позивач вказує, що між ним та Відповідачем було укладено договір позики, проте копію цього договору не надає, оскільки Відповідач жодних договорів з Позивачем не підписувала, то виникла необхідність у наданні до суду оригіналу договору позики для огляду та подальшого направлення його на проведення почеркознавчої експертизи. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
15.05.2023 року ухвалою суду у даній справі призначено судову почеркознавчу експертизу проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
02.11.2023 року до суду надійшов висновок експерта від 23.10.2023 року №19381/23-32 за результатами почеркознавчої експертизи та повернуто матеріали справи №444/3283/22.
27.03.2023 року ухвалою Жовківського районного суду Львівської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача - адвокат Мотрук М.Ю. в судовому засіданні просив позов задовольнити в повному обсязі, з підстав та мотивів наведених у позовній заяві. Також зазначає, що на підтвердження укладення договору позики позивачем суду надано оригінал розписки, а праведна судова почеркознавча підтвердила дійсність підпису відповідачки на розписці. На даний час кошти, які зазначені в розписці відповідачкою позивачу не повернуті, а тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, хоча про час та дату проведення судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомила (арк. спр. 231).
На підставі ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Оскільки відповідач та її представник в судове засідання не прибули, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали, у зв'язку із чим, враховуючи думку представника позивача, який не заперечив щодо розгляду справи за відсутності відповідачки, суд ухвалив проводити розгляд справи у відсутності відповідачки та її представника.
Суд, заслухавши вступне слово представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мотрук М.Ю., дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, і одночасно він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року (справа № 604/1038/16-ц) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (справа № 466/8648/15) зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 19.09.2022 року (оригінал розписки знаходиться в матеріалах справи №444/3283/22, арк. спр. 58) відповідачка ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), 19 вересня 2022 року отримала в борг грошові кошти в сумі 50 000 доларів США від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , і.п.н. НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ). Кошти отримані мною в момент підписання даної розписки. Кошти ОСОБА_2 зобов'язується повернути до 01 грудня 2022 року.
В розписці також зазначено, що місцем виконання договору позики (місцем повернення коштів) є: АДРЕСА_1 . Згідно домовленостей між сторонами грошові кошти передавалися ОСОБА_1 (котрий проживає АДРЕСА_1 ) в с. Купичволя, Львівська область. Відповідно по цій же адресі кошти отримувала ОСОБА_2 .
Крім того, в розписці вказано, що згідно домовленостей ОСОБА_2 зобов'язується повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 50 000 доларів США в термін до 01 грудня 2022 року в АДРЕСА_1 .
Суд враховує положення ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідно до якого якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.
Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такі правові висновки суду підтверджуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року в справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.
У висновку, викладеному у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини, на які посилаються та які стверджують сторони, можуть і повинні бути доведені лише належними, допустимими, достовірними доказами, які у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ч.1 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У Висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №444/3283/22 від 23.10.2023 року №19381/23-32 (арк. спр. 121-126) зазначено, що: підпис від імені ОСОБА_2 в розписці про отримання грошових коштів від 19 вересня 2022 року у сумі 50 000 доларів США від ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_2 ; рукописний запис « ОСОБА_2 » в розписці про отримання грошових коштів від 19 вересня 2022 року у сумі 50 000 доларів США від ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_2 ; цифровий запис «19.09.2022» в розписці про отримання грошових коштів від 19 вересня 2022 року у сумі 50 000 доларів США від ОСОБА_1 , виконаний ОСОБА_2 .
З дослідженого оригіналу боргової розписки встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 19.09.2022 року отримала від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000 доларів США, які зобов'язалась повернути в строк до 01 грудня 2022 року. Ця розписка особисто підписана відповідачкою ОСОБА_2 , що встановлено висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23.10.2023 року.
Суд враховує те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
У справі яка розглядається надана позивачем розписка містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Розписка встановлює факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також в розписці зазначено про зобов'язання позичальника повернути борг у визначений строк.
Відповідачкою жодних доказів повернення коштів отриманих в якості позики суду не надано.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
Враховуючи наведені вище правові висновки, а також беручи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між сторонами саме договору позики від 19.09.2022 року, форма та зміст якого, а також іноземна валюта, у якій надано грошові кошти в позику, відповідають положенням цивільного законодавства, зокрема ст. 1047 ЦК України, а відповідачка, свої зобов'язання за цим договором не виконала, що зумовило виникнення у позивача права на звернення до суду із даним позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, з відповідачки в користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 13 547 гривень 40 копійок, який складається з сплаченого позивачем судового збору за подання позову до суду в сумі 12405,00 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 536,80 грн., з урахуванням сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову до суду апеляційної інстанції в сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) доларів США, що в перерахунку на національну грошову одиницю України за курсом Національного банку станом на день звернення до суду (08.12.2022 року) становить 1 828 000 (один мільйон вісімсот двадцять вісім тисяч) гривень.
Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 13 547 (тринадцять тисяч п'ятсот сорок сім) гривень 40 копійок.
Заходи забезпечення позову: заборонити відчуження квартири, яка є у власності відповідачки ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , продовжують діяти протягом 90 (дев'яносто) днів з дня набрання цим рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повне рішення суду складено 06.12.2024 року.
Суддя: Олещук М. М.