Справа №461/9334/24
Провадження №3/461/3401/24
19 грудня 2024 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
18.10.2024 о 09 годині 00 хвилин, за адресою м. Львів, пл. Соборна, 17, виявлено громадянку ОСОБА_1 , який здійснював торгівлю з рук у невстановленому місці (на тротуарі) без дозвільних документів, а саме яйцями, помідорами, квасолею, петрушкою.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зокрема скеруванням судового виклику рекомендованою кореспонденцією та розміщенням оголошення на сайті «Судова влада». Постанова про привід не виконана.
Статтею 1 КУпАП встановлено, що завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи Європейський суд з прав людини включає: складність справи, поведінку заявника, поведінку органів державної влади, важливість справи для заявника. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Крім того, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Відповідно до статті 129 Конституції України розумні строки розгляду справ судом віднесено до основних засад судочинства в Україні. Ця засада втілена, зокрема, у статті 245 КУпАП.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності особи відносно якої складено протокол, суд враховує принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, оскільки неявка в судове засідання особи, в тому числі внаслідок неотримання нею поштової кореспонденції, відсутності за місцем проживання зазначеним у протоколі тощо, нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством визначених статтею 1 КУпАП.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За наведених обставин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи, що особа, яка притягається до відповідальності не з'явилася в судове засідання, обізнана про наявність даного адміністративного провадження та скерування справи на розгляд до суду, а також повідомлялася про місце, час, дату розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, не подала до суду жодних заяв чи клопотань, постанова про привід не виконана, вважаю можливим провести розгляд справи у її відсутності.
При цьому, також виходжу з того, що положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Дослідивши матеріали справи, враховую наступне.
Частиною 1 ст. 160 КУпАП передбачена відповідальність за торгівлю в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
При оцінці доказів суд керується принципом «поза розумним сумнівом», а саме, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 є склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії МВ №7628 від 18.10.2024 та долученими до протоколу фототаблицями.
Аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 160 КУпАП доведена належним чином.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно ст. 22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений розглядати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Відповідно до ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Отже, аналіз наведених положень та тлумачення визначення адміністративного стягнення вказує на те, що це захід адекватної реакції держави на вчинення фізичною чи юридичною особою адміністративних деліктів із акцентом як на майнові (фінансові) обмеження прав, правомочностей, так й вплив на саму особу, її психіку та поведінку. Крім того, адміністративне стягнення - це засіб примусу, що застосовується від імені держави до суб'єктів адміністративного проступку, визнаних винними у вчиненні адміністративного проступку.
Одним із принципів реалізації гуманістичних проявів у правовому регулюванні суспільних відносин в Україні є можливість звільнення правопорушника від юридичної відповідальності, на підставі визнання уповноваженими посадовими особами вчиненого ним протиправного діяння малозначним для суспільства.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Дискреційні повноваження суду - це можливість діяти за власним розсудом, у межах закону, можливість застосовувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Як вбачається з матеріалів справи, правопорушення вчинене ОСОБА_1 не спричинило значної шкоди суспільним чи державним інтересам.
Відповідно до п. 3 ст. 284 КУпАП, постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження.
Беручи до уваги конкретні обставини справи за яких вчинено правопорушення, ступінь вини ОСОБА_1 ,відсутність у матеріалах справи даних про істотні негативні наслідки від вчиненого правопорушення, дані про особу порушника, яка раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася та є особою пенсійного віку, вважаю за можливе, на підставі ст. 22 КУпАП, звільнити дану особувід адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 160 КУпАП, у зв'язку з малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Керуючись ст. ст. 22, 283, 284 КУпАП,
постановив:
ОСОБА_1 звільнити від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обмежившись усним зауваженням.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Стрельбицький