ЄУН: 336/9839/24
Провадження №: 2/336/3456/2024
м. Запоріжжя 5 грудня 2024 року
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Зарютіна П.В.,
при секретарі Булій Є.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів» зазначає, що 12.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, ОСОБА_1 було укладено договір №489872748 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого право грошової вимоги відступлено останньому. 31.12.2020 року Додатковою угодою №26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст Договору у новій редакції. Відповідно до Реєстру боржників №142 від 13.07.2021 року до Договору факторингу №28/1118-01 право вимоги за кредитним договором №489872748 перейшло до ТОВ «Таліон плюс».
20.10.2022 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 20102022 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги .
Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 06.03.2023 року до Договору факторингу № 20102022 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 33 417, 10 грн., з яких 10 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 23 417, 10 грн. сума заборгованості за відсотками.
Також, позивач зазначає, що 19.06.2021 року між Відповідачем та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» було укладено кредитний договір №3450502173/698436.
19.04.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №19042022-Є. Відповідно до реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Є ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 12083, 75 гривень, з яких: 3500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 8583, 75 грн - сума заборгованості за відсотками.
Разом з тим, у позові ТОВ «ФК «ЄАПБ» також зазначає, що 19.06.2021 року відповідачем було укладено кредитний договір №3450502173/438780 із ТОВ «Гоуфінгоу», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі Договору факторингу №19042022-Г від 19.04.2022 року укладеного між ТОВ «Гоуфінгоу» та позивачем, ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до Реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Г від 19.04.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 7950 грн, з яких: 2 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5950 грн - сума заборгованості за відсотками.
До того ж, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» також зазначає, що відповідачем 12.06.2021 року було укладено кредитний договір №07513-06/2021 із ТОВ «ФК «Інвеструм». А, 29.12.2021 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «Інвеструм» було укладено Договір факторингу №29122021, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвеструм» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги у розмірі 7280 грн, з яких: 2 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5280 грн - сума заборгованості за відсотками.
До того ж, позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» також зазначає, що відповідачем 27.06.2021 року було укладено кредитний договір №37605 із ТОВ «ФК «Авіра Груп». 05.01.2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «Авіра Груп» було укладено Договір факторингу №05012024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги у розмірі 6400 грн, з яких: 1 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5250 грн - сума заборгованості за відсотками, 150 грн- сума заборгованості по комісії.
У загальному розмірі позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути суму заборгованості 67 130, 85 гривень та понесені судові витрати.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.10.2024 року вирішено відкрити провадження у справі за вищевказаною позовною заявою. Призначити справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.
У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
12.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, ОСОБА_1 було укладено договір №489872748 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого право грошової вимоги відступлено останньому. 31.12.2020 року Додатковою угодою №26 до Договору факторингу №28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст Договору у новій редакції. Відповідно до Реєстру боржників №142 від 13.07.2021 року до Договору факторингу №28/1118-01 право вимоги за кредитним договором №489872748 перейшло до ТОВ «Таліон плюс».
20.10.2022 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 20102022 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія « Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги .
Відповідно до реєстру прав вимоги №2 від 06.03.2023 року до Договору факторингу № 20102022 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 33 417, 10 грн., з яких 10 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 23 417, 10 грн. сума заборгованості за відсотками.
Однак, суд звертає увагу, що кредитний договір № 489872748 між відповідачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено 12.05.2021 року.
Тобто, правовідносини за Кредитним договором між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» виникли 12.05.2021 року, значно пізніше ніж було укладено договір факторингу №28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до Відповідача за зазначеним вище кредитним договором.
Водночас, підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
Відступлення майбутніх вимог чинне законодавство не забороняє, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Права майбутньої вимоги на момент укладення договору мали би бути визначеними, тоді як жодної визначеної вимоги у Товариства з обмеженою відповідальністю ««Манівео швидка фінансова допомога» щодо Відповідача на момент укладення договору факторингу від 28.10.2018 року не було, та сторони не могли передбачити, що 12.05.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» буде укладено договір із Відповідачем.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Таким чином, залишається не доведеним факт переходу права вимоги за кредитним договором № 489872748 від 12.05.2021 року. Зважаючи на вищевикладене у задоволенні позову за цією вимогою слід відмовити.
Надаючи оцінку вимозі позивача про стягнення заборгованості за кредитними договорами слід зазначити наступне.
19.06.2021 року між Відповідачем та ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» було укладено кредитний договір №3450502173/698436.
19.04.2022 року між ТОВ «КУ «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №19042022-Є. Відповідно до реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Є ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 12083, 75 гривень, з яких: 3500 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 8583, 75 грн - сума заборгованості за відсотками.
19.06.2021 року відповідачем було укладено кредитний договір №3450502173/438780 із ТОВ «Гоуфінгоу», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі Договору факторингу №19042022-Г від 19.04.2022 року укладеного між ТОВ «Гоуфінгоу» та позивачем, ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до Реєстру боржників від 19.04.2022 року до Договору факторингу №19042022-Г від 19.04.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 7950 грн, з яких: 2 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5950 грн - сума заборгованості за відсотками.
12.06.2021 року було укладено кредитний договір №07513-06/2021 із ТОВ «ФК «Інвеструм». А, 29.12.2021 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «Інвеструм» було укладено Договір факторингу №29122021, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвеструм» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги у розмірі 7280 грн, з яких: 2 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5280 грн - сума заборгованості за відсотками.
27.06.2021 року було укладено кредитний договір №37605 із ТОВ «ФК «Авіра Груп». 05.01.2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «Авіра Груп» було укладено Договір факторингу №05012024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Авіра Груп» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги у розмірі 6400 грн, з яких: 1 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5250 грн - сума заборгованості за відсотками, 150 грн- сума заборгованості по комісії.
На підтвердження факту видачі кредиту позивачем надано копії кредитних договорів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеними кредитними договорами, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо.
У матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів за вищезазначеними договорами позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України.
У матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів відповідачеві ОСОБА_1 .
Належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту може бути виписка по картковому рахунку, яка повинна досліджуватися в сукупності з іншими доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердження перерахування відповідачу коштів по кредитному договору - розрахункового документа (платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо) або виписки з банківського рахунку, які б відповідали вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Зокрема згідно національного стандарту ДСТУ 4163:2020 «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» прийнятого наказом №144 від 01.07.2020 року Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», документи, що їх створюють юридичні особи обов'язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи, назва виду документу, дата документа, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис.
Зокрема, згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом зазначеної процесуальної норми обов'язок доведення обставин, що мають значення для справи покладається на сторін, а не на суд, який виконую роль арбітра у вирішенні спору, і дотримуючись принципу диспозитивності розглядає справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Обов'язок надання доказів на підтвердження заперечень, покладається на особу, яка у своїх аргументах викладає свою незгоду з доводами іншої сторони.
Крім того, за змістом виниклих правовідносин щодо надання відповідачу фінансовою установою кредиту та з огляду на вимоги Глави 48 та параграфу 2 Глави 71 ЦК України, а також вимог Закону України «Про платіжні послуги», беручи до уваги вимоги ч. 3 ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України, зазначаю, що під час виконання кредитором своїх забов'язань по наданню кредитних коштів позичальнику, самим кредитором здійснюються такі дії, які повинні достатньо підтверджуватися договорами в тій формі і в тому змісті, в якому укладено між сторонами договірні правовідносини. Отже, докази про них мають бути вже створеними і саме сторона позивача повинна доводити обставини, на які посилається в позові.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Договір відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч.1 ст.517 Цивільного кодексу України). Отже, правонаступник може задоводити своє право вимоги лише фізично маючи у себе документи про право вимоги, як матеріальні докази цього права. Без документів право вимоги відсутнє. Саме за матеріальними доказами судом оцінюється і розмір переданого права. Без доказів розміру права вимоги, таке право відсутнє і не може бути передане.
Тобто, право вимоги за основним зобов'язанням переходить не в момент «передачі» суми заборгованості в обліку первісного кредитора, не в момент передачі Кредитного договору, не в момент передачі судового рішення, яким стягнено (чи визнано) суму боргу, а в момент передачі оригіналів документів, які є доказами права вимоги.
Таким чином, керуючись ст. 517 ЦК України первісні кредитори мали би надати ТОВ «ЄАПБ» належні та достовірні докази переказу коштів на рахунок Відповідача. Тому, доводи про відсутність доказів перерахунку кредитних коштів є слушними, та ґрунтуються на вимогах Закону.
В обґрунтування заявлених вимог про стягнення заборгованості з відповідача за кредитними договорами ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало суду копії: кредитних договорів, копії паспортів споживчих кредитів (таблиці обчислення загальної вартості кредитів), копії договорів факторингу та реєстрів до таких договорів факторингу, розрахунки заборгованості.
Вказані документи підтверджують лише умови кредитування та переуступку права вимоги попередніми кредиторами за вказаними кредитними договорами останньому кредитору ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Але вони не є належними та допустимим доказами надання відповідачу позики або кредиту за вказаними договорами. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, якими б підтверджувалося перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, який би був зазначений у договорах, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачеві.
Разом з тим, суд не бере до уваги надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитними договорами, адже вони складені самими кредиторами, і не містять жодного підтвердження реальності господарської операції. По ним не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані тощо.
Розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Тобто, даний розрахунок не є належним доказом суми заборгованості в розумінні положень ч.1 ст. 77 ЦПК України.
Встановивши, що на підтвердження наявності в особи заборгованості за кредитним договором було надано лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача боргу за спірним кредитним договором.
Відповідний правовий висновок міститься в Постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 01.02.2023 № 199/7014/20 (61-17825св21).
Отже, суд зауважує на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів отримання та користування відповідачем кредитними коштами, про стягнення яких було заявлено позивачем.
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
У своїй заяві представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просив розглянути справу при їх відсутності, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до відповідача про стягнення заборгованості за кредитними договороми.
Також, оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 527, 530, 599, 610, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи,зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.
Суддя П.В. Зарютін