Єдиний унікальний номер 725/8376/24
Номер провадження 2/725/1620/24
10.12.2024 року м.Чернівці
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Ватаманюк В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
та представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання неповнолітньої особи такою, що втратила право подальшого користування житловим приміщенням, у зв'язку з її переїздом на постійне місце проживання за кордон, з наступним зняттям з реєстраційного обліку, -
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з вище вказаним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , де значиться зареєстрованою донька його дружини ОСОБА_5 , яку він не вважає своєї рідною донькою та в майбутньому має намір оспорити батьківство.
Вказував на те, що його дружина ОСОБА_4 разом із донькою ОСОБА_5 ще у 2013 році виїхали в м.Саратов, російської федерації, та з цього часу в належній йому квартирі не проживають, не зберігають свої речі, не несуть витрати на утримання вказаного майна. Натомість, реєстрації неповнолітньої ОСОБА_5 в його квартирі створює йому значні перешкоди в користуванні власністю, оскільки він вимушений нести додаткові витрати на сплату комунальних платежів, пропорційно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб, а також не може розпоряджатись нерухомим майном, відчужувати його на користь інших осіб.
В досудовому порядку врегулювати даний спір не представляється можливим через відсутність зв'язку із неповнолітньою та її матір'ю, з якими він не спілкується, а також через відмову компетентного органу з питань реєстрації місця проживання у задоволені заяви про зняття неповнолітньої з реєстраційного обліку.
З урахуванням наведеного, посилаючись на норми матеріального права, просив визнати неповнолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як бувшу членкіню сім'ї власника квартири, особою, що втратила право на подальше користування житловим приміщенням в, належній мені на праві приватної власності, квартирі АДРЕСА_2 , в зв'язку з її переїздом з цієї квартири на інше постійне місце проживання за межі України в іншу державу разом з своєю рідною матір'ю ОСОБА_4 , з наступним зняттям її з зареєстрованого постійного місця проживання в цій квартирі; стягнути на користь позивача з ОСОБА_4 , матері та законної представниці неповнолітньої відповідачки, понесені ним судові витрати 1211,20 грн.
В рамках судового розгляду даного спору судом залучено до участі у справі Службу у справах дітей Чернівецької міської ради.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, при цьому пояснив, що понад десять років ОСОБА_4 разом із донькою проживають в російській федерації, він з ними зв'язок не підтримує, має намір розірвати шлюб та ставить під сумнів своє батьківство щодо дитини. Зазначав, що через реєстрацію в належній йому квартирі неповнолітньої, він позбавлений можливості вільно розпоряджатись своєю власністю та несе додаткові витрати, при цьому у ОСОБА_5 відсутній тісний зв'язок із вказаним житлом, там не зберігаються її речі та він не чинив перешкоди у її проживання за вказаною адресою.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав зазначених у тексті позовної заяви.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 47 ЦПК України, неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Справа слухалась у відсутності відповідача та її законного представника, які не з'явились в судове засідання незважаючи на те, що вважається належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання, а також в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України суті через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/. Про причини своєї неявки суд не повідомили і не подали відповідної мотивованої заяви про відкладення розгляду справи, а також відзиву чи заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження.
Крім того, зі змістом процесуальних рішень у даній справі сторони могли знайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/ , а також інформація щодо даної справи розміщується на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою сторінки: http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/, де в розділі «Громадянам» містяться відомості щодо стадії розгляду та дати призначення судових засідань у даній справі, про що також сторонам було повідомлено в ухвалі про відкриття провадження по справі.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Оскільки відповідач та її законний представник, вважається належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили та не направили відзиву, а позивач та його представник не заперечувала проти розгляду даної цивільної справи за відсутності відповідача та її матері, в судовому засіданні постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.2000 року та договору купівлі-продажу від 07.10.2005 року (а/с 14, 15).
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 34 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів 27.08.2008 року між позивачем та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_7 (а/с 5, 5 зворот).
У відповідно до даних, що містяться у Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін відповдіно до ст. 148 СК України, 23.04.2014 року прізвище дитини ОСОБА_7 було змінено на « ОСОБА_8 » (а/с 7).
Згідно витягу №635002 від 17.07.2024 року у належній позивачу квартирі окрім нього також значиться зареєстрованою ОСОБА_7 (а/с 8).
Згідно акту ТОВ «Єврокомунбуд» №346 від 17.07.2024 року відповідач ОСОБА_3 не проживає за місцем реєстрації з 2014 року по даний час (а/с 9).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про зняття ОСОБА_7 із зареєстрованого місця проживання, однак у задоволенні такої заяви йому було відмовлено, що зумовило необхідність звернення до суду з даним позовом (а/с 17).
У відповідності до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, ст.150 ЖК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Натомість, за змістом ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що право позивача вільно реалізовувати своє право володіння, користування та розпорядження власністю підлягає захисту, оскільки відповідач не проживає у належному позивачу будинку понад один рік та матеріали справи не містять доказів щодо поважності відсутності відповідача за місцем своєї реєстрації.
За змістом ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В рамках судового розгляду даного пору було встановлено, що ОСОБА_5 на даний час має статус неповнолітньої особи, протягом більше ніж десяти років проживає окремо від позивача, не підтримує зав'язків з батьком, а тому в даному конкретному випадку не будуть порушенні її найкращі інтереси.
Надаючи оцінку змісту позовних вимог, сформованих у прохальній частині позовної заяви, суд звертає увагу на те, що некоректне з точки зору лінгвістики формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід стосовно дослівного розуміння вимог позову як реалізованого способу захисту суперечить завданням цивільного судочинства. Це підкреслив Верховний Суд у постанові від 2 жовтня 2024 року по справі №372/3733/22.
Таким чином, належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою АДРЕСА_3 .
При цьому, слід звернути увагу, що суд не здійснює зняття особи з місця реєстрації, а лише визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням та після набрання судового рішення законної сили, власнику житлового приміщення необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації, оскільки вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яке набрало законної сили, відповідно до вимог ст.ст.6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку за звернення відповідної заінтересованої особи до відповідного органу реєстрації.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 41,45 Конституції України, ст.ст. 6,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.150, 156 ЖК України, ст. 386,391,405 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою АДРЕСА_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлений 18.12.2024 року.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці А. В. Федіна