01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.11.2010 № 7/097-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача : Менюк С.А. (за довір.),
від відповідача: Дубина М.В. (за довір.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Атем"
на рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2010
у справі № 7/097-10 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"
до Приватне підприємство "ЛАКАРТ"
про визнання договору недійсним
В грудні 2009 року ТОВ «Атем» звернулося до господарського суду з позовом до ПП «Лакарт» про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 4 від 15 січня 2008 року укладеного між сторонами даного спору.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10 серпня 2010 року у задоволенні позову ТОВ «Атем» до ПП «Лакарт» про визнання недійсним договору відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального й процесуального права, у справі прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обгрунтування власної позиції позивач вказує на відсутність погодження сторонами істотних умов оспорюваного договору щодо ціни товару, строку передачі продавцем товару, а також підписання договору представником без належних повноважень, недотримання письмової форми правочину, що суперечить положенням статей 180, 193 ГК України та статей 203, 207, 638, 663, 706 ЦК України.
Відповідач письмового відзиву на подану апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів позовної заяви та поданої апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення. Рішення господарського суду вважає законним, а тому просить залишити його без змін. В обгрунтування власної позиції відповідач вказує на те, що позивач просить неправомірно визнати недійсним вказаний договір, оскільки під час його укладення сторонами були погоджені всі істотні умови та в подальшому він виконувався, а тому відсутні підстави для його визнання недійсним. Крім того, під час розгляду спору у справі №37/266 господарським судом було встановлено, що на виконання вказаного договору відповідачем була поставлена визначена продукція, за яку саме позивач, як покупець повністю та своєчасно не розрахувався.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.
Між ПП «Лакарт» (продавець) та ТОВ «Атем» (покупець) 15 січня 2008 року було укладено договір купівлі-продажу № 4, згідно умов якого продавець, відповідно до заявок зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити наступний товар:
- піддон 1200 мм х 800 мм у кількості 20 000 шт. за ціною 16,67 грн. за 1 шт., крім того ПДВ;
- піддон 1200 мм х 800 мм у кількості 150 000 шт. за ціною 28,34 грн. за 1 шт., крім того ПДВ;
- піддон 1200 мм х 800 мм середній у кількості 7 000 шт. за ціною 15,00 грн. за 1 шт., крім того ПДВ.
Згідно пункту 1.2 спірного договору загальна вартість договору складає 4 689 400,00 грн. крім того ПДВ 20% - 937 880,00 грн. Ціна договору може змінюватися за письмовою згодою сторін.
В пункті 3.1 договору купівлі-продажу сторони погодили, що ціна товару договірна. Вартість одинці товару включає вартість товару, упаковки, витрати на його зберігання на складі продавця та доставку до місця призначення. Згідно з пунктом 3.2 договору № 4 оплата товару здійснюється покупцем згідно виставлених рахунків-фактур за кожну партію товару на протязі 10 банківських днів після поставки товару покупцю та його прийомки по кількості та якості. У пунктах 4.1, 4.2 договору зазначено, що продавець зобов'язується відвантажити товар, вказаний у видаткових накладних. Умови поставки - самовивіз зі складу продавця. Пунктом 9.1 договору № 4 від 15.01.08 визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.08.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір купівлі-продажу № 4 від 15 січня 2008 року засвідчений підписами представників обох сторін, які скріплені круглими печатками обох сторін.
Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що на виконання вказаного договору в період з 10.07.08 до 31.12.08 продавцем було передано для відповідача піддони дерев'яні згідно видаткових накладних, які підписувалися представниками обох сторін, підписи яких скріплялися печатками.
Факт передачі товару відповідачем для позивача на підставі оспорюваного договору № 4 від 15.01.08 встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.10 у справі № 37/266, котре постановою Вищого господарського суду України від 17.11.09 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 24.12.09 у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17.11.09 у справі № 37/266 відмовлено.
У відповідності до положень ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких участь беруть ті самі сторони.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Спір між сторонами виник з приводу дійсності укладеного між ними договору купівлі-продажу № 4 від 15.01.08. Предметом даного договору є купівля-продаж піддонів дерев'яних у визначеній кількості, ціні та асортименті.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством є визнання договору недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Із зазначеними нормами кореспондується і частина 1 статті 207 Господарського кодексу України, за приписами якої судом може бути визнано недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Правочин може бути визнаний судом недійсним лише у окремих випадках, встановлених частиною 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України: 1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, законодавець встановлює вичерпний перелік підстав для визнання правочину недійсним.
Як вбачається зі змісту поданого позову та апеляційної скарги, позивач просить визнати недійсним спірний договір, стверджуючи, що сторонами в порушення вимог чинного законодавства не були узгоджені всі його істотні умови, зокрема, ціна та строк поставки товару.
Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 даного Кодексу передбачено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається з договору №4 купівлі-продажу від 15.01.08, предметом договору є купівля-продаж піддонів дерев'яних. Ціна товару чітко визначена у пункті 1.1 договору № 4 від 15.01.08. Строк дії договору встановлено пунктом 9.1 договору, де визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.08.
Господарським судом Київської області встановлено, що оспорюваний договір містить ознаки договору поставки. Згідно зі статтями 265, 267 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Пунктами 1.1, 3.2 оспорюваного Договору визначено, що відповідач поставки товару зобов'язався здійснювати партіями, відповідно до заявок покупця. Виходячи зі змісту частини 6 статті 265 Господарського кодексу України та частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якими до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу, строк поставки мав визначатися за правилами статей 663, частини 2 статті 530 ЦК України, тобто поставка партії товару мала відбуватися у семиденний строк від дня пред'явлення замовлення (заявки) ТОВ «Атем».
Дослідивши обставини справи, колегія приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача та вважає, що під час укладення спірного договору сторонами були повною мірою погоджені істотні умови, що є обов'язковими для договорів даного виду.
Крім того, в обгрунтування власної позиції позивач посилається на те, що сторонами при укладенні договору не було дотримано письмової форми правочину так як підпис, проставлений в договорі від імені позивача, насправді не належить керівнику підприємства, а вчинено невідомою особою. З приводу зазначених доводів позивача колегія зазначає наступне.
Згідно ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. У відповідності з положеннями статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 241 цього Кодексу встановлено, що правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Із оспорюваного договору вбачається, що підпис від імені ТОВ «Атем» засвідчений відтиском круглої печатки позивача, що свідчить про те, що на час підписання спірного договору, позивач знав про вчинення даного правочину та виникнення для сторін цивільних прав та обов'язків, враховуючи те, що у відповідності з п. 3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 17 від 11.01.99, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників суб'єктів господарської діяльності. Керівники суб'єктів підприємницької діяльності у разі потреби можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного з безпосередньо підлеглих їм працівників. Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.
Про погодження умов договору № 4 від 15.01.08 та його схвалення свідчить не лише його подальше виконання сторонами, однак і наявна в матеріалах претензія позивача щодо якості товару вих. № 090413/1 від 13.04.09, у котрій останній вимагав у продавця пропорційного зменшення ціни за поставлену продукцію. Дану претензію підписано директором позивача Кузьменко Т.І. та скріплено відтиском круглої печатки ТОВ «Атем».
ТОВ «Атем» не спростовано, що підписи на оспорюваному договорі та претензії засвідчені печаткою іншого підприємства, а не печаткою позивача. Крім того, у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України позивачем на підтвердження своєї позиції належних доказів суду не надано.
Колегія звертає увагу на те, що під час розгляду спору у справі №37/226 рішенням господарського суду міста Києва від 03.07.09 встановлено факт виконання відповідачем договірних зобов'язань, підтверджені факти поставки товару ПП «Лакарт» ТОВ «Атем» за спірним договором № 4 від 15.01.08 товару, при цьому встановлено невиконання позивачем як покупцем зобов'язання щодо проведення оплати за поставлену продавцем продукцію.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу № 4 від 15 січня 2008 року не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, правочин спрямований на настання реальних правових наслідків, а тому відсутні правові підстави для визнання такого договору недійсним.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки апелянтом належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, висновків суду першої інстанції не спростовано, тому апеляційна скарга визнається необґрунтованою, і задоволенню не підлягає.
Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків та обґрунтовано відмовив в задоволенні позову. За таких обставин оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 10 серпня 2010 року у справі № 7/097-10 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 7/097-10 направити до Господарського суду Київської області.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді