01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.11.2010 № 57/24
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гарник Л.Л.
суддів: Іваненко Я.Л.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Дяченко С.В. - ліквідатор
від відповідача -Клюца С.О., дов. б/н від 02.09.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПП "Укрмедфарм"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.09.2010
у справі № 57/24 ( .....)
за позовом ТОВ "Елегант-Фарм" в особі ліквідатора Дяченка Сергія Вікторовича
до ПП "Укрмедфарм"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 62937,39 грн.
В судовому засіданні 03.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 року у справі № 57/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Елегант-Фарм” в особі ліквідатора Дяченка С.В. (далі-позивач) до Приватного підприємства “Укрмедфарм” (далі-відповідач) про стягнення 62 937, 39 грн. задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто 62 937, 39 грн. основного боргу, 629, 37 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 року у справі № 57/24 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що підписання акту зарахування зустрічних вимог між ПП “Укрмедфарм” та ТОВ “Елегант-Фарм” після порушення провадження у справі про банкрутство останнього є правомірним, оскільки ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не мітить прямої заборони щодо можливості погашення вимог кредиторів шляхом проведення зарахування зустрічних вимог. Таким чином, на думку апелянта, при винесенні рішення судом першої інстанції не враховано наявність акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.03.2010 року, підписаного повноважними представниками ТОВ “Елегант-Фарм” та ПП “Укрмедфарм”, в зв'язку з чим не взято до уваги факт відсутності заборгованості між сторонами, а тому безпідставно стягнуто з відповідача кошти в розмірі 62 929, 16 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2010 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010 року.
В судове засідання 03.11.2010 року з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача в судовому засідання 03.11.2010 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, а представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 62 937,39 грн. основного боргу, 629,37 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не оплатив поставлений позивачем товар по товарно-транспортним накладним №№ 40684, 40721, 40805 від 13.03.2006 року на загальну суму 62 937,39 грн.
Відповідач в суді першої інстанції посилався на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 62 929,16 грн., що, на думку останнього підтверджується Актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.03.2006 року та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду міста Києва по справі № 43/184 від 14.09.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Елегант-Фарм” визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника - арбітражного керуючого Захарчука Віталія Степановича.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2009 року достроково припинено обов'язки ліквідатора боржника Захарчука В.С. та призначено ліквідатором боржника по справі № 43/184 - арбітражного керуючого Дяченка Сергія Вікторовича.
Статтею 3 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі - Закон) на арбітражного керуючого покладено обов'язок захисту майна боржника та наділено правом звернення до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно статей 23, 25 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Ліквідатор з дня свого призначення виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб тощо.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що арбітражний керуючий (ліквідатор) Дяченко С.В. має право заявляти позов в інтересах позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Елегант-Фарм" було встановлено, що 13.03.2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Елегант-Фарм” передало, а Приватне підприємство “Укрмедфарм” отримало медикаменти (далі - товар) на загальну суму 62 937,39 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи:
- накладна № 40684 від 13.03.2006 року на суму 59 168,31 грн.;
- накладна № 40721 від 13.03.2006 року на суму 3001,85 грн.;
- накладна № 40805 від 13.03.2006 року на суму 767,23 грн.
Факт передачі товару Відповідачу підтверджується також довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи:
- довіреність серії ЯЛЧ № 232215 від 14.03.2006 року;
- довіреність серії ЯЛЧ № 232217 від 13.03.2006 року.
Як вбачається з матеріалів справи, прийнятий відповідачем згідно товарно-транспортних накладних №№ 40684, 40721, 40805 від 13.03.2006 року на суму 62 937,39 грн. товар мав бути оплачений відповідачем з відстрочкою платежу 1 день від дати отримання товару (дати накладної), про що прямо зазначено у накладних. Проте, відповідач не оплатив вартість отриманого товару.
На день розгляду справи в суді першої інстанції заборгованість відповідача перед відповідачем становила 62 937,39 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до приписів частини першої, другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
За змістом частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.
Надані до матеріалів справи товарно-транспортних накладні №№ 40684, 40721, 40805 від 13.03.2006 року на суму 62 937,39 грн. та довіреності серії ЯЛЧ № 232215 від 14.03.2006 року і № 232217 від 13.03.2006 року, підтверджують існування між сторонами правовідносин з приводу купівлі-продажу.
Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства невстановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи те, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та не розрахувався за поставлений товар, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 62 937,39 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо відхилення заяви відповідача про застосування строків позовної давності та визнання наведених позивачем причин пропущення позовної давності поважними, а тому в даному випадку порушене право позивача підлягає захисту. При цьому, як вбачається з апеляційної скарги, апелянт оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010 року у справі № 57/24 саме з підстав не врахування судом наявності акту зарахування зустрічних однорідних вимог та не заперечує висновок місцевого господарського суду щодо визнання причин пропущення позивачем строку позовної давності поважними.
Посилання ж відповідача в апеляційній скарзі на Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.03.2006 року, як на доказ відсутності у останнього заборгованості перед позивачем, вірно відхилені місцевим господарським судом з огляду на те, що зазначені Акти не є первинними документами, які спростовують факт наявності заборгованості останнього по сплаті вартості товару за спірними накладними, а тому не є належними та допустимими доказами у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних вимог не допускається в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно з ст. 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому розділом III Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Статтею 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” встановлено черговість задоволення вимог кредиторів банкрута.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Господарського суду м. Києва у справі № 43/184 від 14.09.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Елегант-Фарм” визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.
Таким чином, на думку колегії суддів, задоволення кредиторських вимог позивача повинно відбуватись в порядку, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. А отже, оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог приведе до виконання зобов'язань боржника-банкрута перед кредитором без дотримання порядку, передбаченого розділом III Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, зарахування однорідних грошових вимог в даному випадку суперечить закону.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
.Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2010року у справі № 57/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства “Укрмедфарм” - без задоволення.
2.Матеріали справи № 57/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дата підписання постанови: 08.11.2010 року.
Головуючий суддя
Судді Іваненко Я.Л.
10.11.10 (відправлено)