01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.10.2010 № 23/386
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Горячева Н.О. - представник, дов. б/н від 13.07.2010р.;
від відповідача - Медведєв В.В. - представник, дов. № 1 від 16.09.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Кард"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.09.2010
у справі № 23/386 ( .....)
за позовом ПП "ГМ-Менеджмент"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Кард"
про стягнення 32151,79грн.
Приватним підприємством «ГМ-менеджмент» (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Кард» (надалі відповідач) 30 600,00 грн. заборгованості за поставлений згідно видаткової накладної № Т-007 від 31.03.2008р. товар. Зважаючи на прострочення з боку відповідача оплати за поставлений товар, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 1 551,79 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 526 та 530 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що відповідач отримавши товар на суму 61 200,00 грн., оплатив його частково, залишок несплаченої суми становить 30 600,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року у даній справі позовні вимоги задоволені в повному обсязі, з відповідача на користь позивача стягнуто 30 600,00 грн. основного боргу та 1 551,79 грн. - 3% річних. Рішення мотивовано приписами статей 526, 530 та 625 Цивільного кодексу України з огляду на доведеність факту заборгованості з боку відповідача за поставлений згідно видаткової накладної товар. При цьому, суд І інстанції, беручи до уваги залучену позивачем вимогу від 14.10.2008р., дійшов висновку, що строк остаточного розрахунку за поставлений товар сплинув, і відповідно, визнав обґрунтованим стягнення з відповідача 3 % річних за прострочення останнім виконання свого зобов'язання.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Кард» не погоджуючись із рішенням Господарського суду м. Києва від 07.09.2010р. у цій справі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- відповідач, не заперечуючи факт отримання від позивача товару та підписання видаткової накладної № Т-007 від 31.03.2008р., посилаючись на приписи статті 642 Цивільного кодексу України, наголошує на тому, що поставка товару здійснювалась на підставі Договору укладеного між сторонами;
- відповідач посилаючись на п. 4.3 Договору зауважує на тому, що сторони погодили специфічний порядок здійснення оплати, а саме: 50 % вартості товару сплачується постачальнику лише після впровадження товару у виробництво;
- при цьому, апелянт зазначає про те, що свої зобов'язання згідно договору поставки виконав належним чином, і відповідно, вимога позивача про сплату 50% вартості товару, яка ще не сплачена, є безпідставною.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, а оскаржуване рішення Господарського суду залишити без змін з мотивів у ньому викладених.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Кард» до провадження та призначено розгляд справи на 21.10.2010р.
У судовому засідання 21.10.2010 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 26.10.2010 року.
У судовому засіданні 26.10.2010 року присутній представник відповідача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін з мотивів у ньому викладених.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем - Приватним підприємством «ГМ-менеджмент» поставлено на замовлення ТОВ «Нафтогаз Кард» валідатори Ardac Elite with ccTalk USB у кількості 10 штук на суму 61 200,00 грн. (надалі - товар). Факт поставки товару підтверджується залученою до матеріалів справи видатковою накладною № Т-007 від 31.03.2008 року, яка підписана відповідачем без зауважень та заперечень. Саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містять інформацію як про асортимент, кількість, так і про вартість поставленого товару.
До матеріалів справи залучено видану ТОВ «Нафтогаз Кард» довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей ЯОД № 400025 від 31.03.2008 року та рахунок-фактури на оплату відповідачем поставленого товару № Т-013 від 18.02.2008р.
Факт поставки позивачем товару на суму 61 200,00 грн. визнається апеляційною інстанцією доведеним та не заперечується і з боку відповідача.
Поставлений відповідачем товар на загальну суму 61 200,00 грн., який було отримано відповідачем, свідчить про факт укладання сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, як це передбачено вимогами статті 181 Господарського кодексу України, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.
Відповідно до вимог статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частин 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно вимог статті 663 цього Кодексу продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем отриманий товар було оплачено частково у сумі 30 600,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 29.02.2008р.
Залишок несплаченої частини заборгованості за поставлений товар на суму 30 600,00 грн., відповідачем погашено не було.
14.10.2008 року позивач скерував на адресу відповідача претензію за № А/10-01, в якій просив останнього сплатити суму заборгованості у розмірі 30 600,00 грн. за отриманий товар.
Відповідачем відповіді надано не було. На момент подачі позовної заяви до Господарського суду міста Києва, відповідачем заборгованість в добровільному порядку погашено не було, і становить 30 600,00 грн.
Доказів погашення відповідачем заборгованості на згадану суму, останнім надано не було і під час апеляційного провадження.
Наведені обставини визнаються апеляційною інстанцією доведеними підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються з боку відповідача.
Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що 29.12.2007 року надіслав позивачу пропозицію укласти договір поставки, а останній усно надав згоду на укладання договору в редакції наданої відповідачем, отже, на його думку, поставка товару здійснювалась на підставі Договору поставки укладеного між сторонами.
Проте, зазначені доводи відповідача визнаються апеляційною колегією безпідставними, з огляду на наступне:
Відповідачем до апеляційної скарги залучено копію Договору поставки без номеру та дати його укладання та підписаний лише з боку відповідача. На підтвердження скерування позивачеві копії договору, відповідачем надано опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек № 1063 від 29.12.2007р., з яких вбачається, що 29.12.2007р. відповідачем на адресу: 04213, м. Київ, вул. Полярна, 54-а, кв. 102, було відправлено комерційну пропозицію та два примірника договору.
Однак, як вбачається з позовної заяви та Довідки № 1003/07 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України місцезнаходженням ПП «ГМ-Менеджмент» є: 04213, м. Київ, вул. Північна, 54-а, кв. 102.
Відповідно до ч. 1 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Момент укладання договору - це момент досягнення згоди (домовленості) щодо істотних умов договору. Як спільний вольовий акт домовленість (згода) досягається або в безпосередньому спілкуванні фізичних осіб чи представників юридичних осіб, або у вчиненні роздільних у часі дій сторін (оферти та акцепту). Тому договір вважається укладеним у момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді другої сторони про прийняття пропозиції (акцепту). Це правило стосується так званих консенсуальних договорів, які вважаються укладеними в момент досягнення згоди сторін.
Разом з тим, як вбачається з залучених до матеріалів справи видаткової накладної № Т-007 від 31.03.2008 року, рахунку-фактури № Т-013 від 18.02.2008р. та банківської виписки від 29.02.2008р., в останніх відсутнє посилання на поставку товару згідно Договору.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що поставка товару та його часткова оплата не здійснювались згідно умов п. 4.3.1 Договору (копія якого залучена відповідачем до апеляційної скарги), що також свідчить про факт поставки позивачем товару та прийняття його відповідачем не на умовах зазначеного Договору поставки.
При цьому, апеляційна інстанція зауважує наступне:
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на адресу позивача було скеровано претензію від 14.10.2008 року № А/10-01, в якій ПП «ГМ-Менеджмент» просить відповідача сплатити борг за отриманий згідно видаткової накладної № Т-007 від 31.03.2008 року товар у розмірі 30 600,00 грн. Зазначену претензію, 17.10.2008 року було отримано уповноваженим ТОВ «Нафтогаз Кард» - Іващенко, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 45638.
Отже, за наведених обставин, апеляційна інстанція дійшла висновку, що відповідач у строк до 24.10.2010р. повинен був сплатити 30 600,00 грн. заборгованості за поставлений товар (тобто протягом 7 днів з дня отримання відповідачем вимоги про сплату заборгованості за поставлений товар), і відповідно, на момент звернення позивача до суду (02.08.2010р.) відповідач є таким, що прострочив виконання свого обов'язку з оплати отриманого товару.
З огляду на викладені обставини, апеляційна інстанція не вбачає правових підстав для висновку щодо ненастання строку остаточного розрахунку відповідача із позивачем за поставлений в період згідно видаткової накладної № Т-007 від 31.03.2008 року товар, за умови встановлення факту отримання відповідачем вимоги позивача щодо сплати заборгованості за поставлений товар.
Враховуючи викладене, наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку не спростував обставини, які повідомлені позивачем, апеляційний суд погоджується з висновком суду І інстанції про правомірність та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача - 30 600,00 грн. боргу за поставлений згідно видаткової накладної № Т-007 від 31.03.2008 року товар.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем в порушення Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 31.12.2003р. № 284 «Про затвердження Технічного регламенту з підтвердження відповідності безпеки низьконапружного обладнання» не було надано відповідачеві документів на підтвердження відповідності поставленої продукції вимогам державних стандартів, апеляційна інстанція зауважує наступне:
Згідно п. 12 зазначеного Технічного регламенту оцінювання відповідності електрообладнання, яке призначено для безпосереднього підключення до електромережі, має здійснюватись з використанням модуля Aа згідно з Регламентом модулів оцінки (внутрішній контроль виробництва за пунктами 9 та 10 цього Регламенту) і такими додатковими вимогами:
- уповноважений орган, обраний виробником, проводить перевірку електрообладнання через довільні інтервали часу. Для перевірки уповноважений орган відбирає на місці виробництва або в торговій мережі зразок кінцевої продукції, досліджує та випробовує його згідно з відповідними стандартами з переліку національних стандартів або проводить рівноцінні випробування для перевірки відповідності зразка вимогам цього Регламенту;
- якщо один чи більше перевірених зразків не відповідають вимогам регламенту, уповноважений орган сповіщає про це виробника і органи виконавчої влади для прийняття ними необхідних заходів щодо приведення електрообладнання у відповідність.
Пунктом 13 Технічного регламенту визначено, якщо особа, відповідальна за введення електрообладнання в обіг (постачальник), не є виробником або уповноваженою ним особою, оцінювання відповідності має здійснюватись з використанням модуля Aa згідно з Регламентом про модулі (внутрішній контроль виробництва за пунктом 9 цього Регламенту) і такими додатковими вимогами:
- постачальник проводить під наглядом обраного ним уповноваженого органу випробування одного зразка з кожної партії електрообладнання, що постачається або вводиться в обіг, згідно з відповідними стандартами з переліку національних стандартів або проводить рівноцінні випробування для перевірки відповідності зразка вимогам цього Регламенту. Відбір зразка з партії електрообладнання виконує представник обраного уповноваженого органу;
- здійснення функцій та відповідальність за декларування та нанесення національного знака відповідності, за позитивними результатами випробувань, покладається на постачальника;
- під національним знаком відповідності проставляється ідентифікаційний номер обраного органу згідно з державним реєстром уповноважених органів.
Відповідно до частини 2 статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 статті 666 Цивільного кодексу України якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Тобто невиконання продавцем обов'язку передати приналежності й (чи) документи до товару в розумний строк, встановлений покупцем, відповідно до частини 2 статті 666 Цивільного кодексу України тягне за собою виникнення в покупця права в односторонньому порядку відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. При цьому слід брати до уваги те, що можливість реалізації права на відмову від договору у випадку його істотного порушення іншою стороною, пов'язується із дотриманням форми повідомлення про відмову. Це пов'язано із вимогами частини 3 статті 214 Цивільного кодексу України відповідно до якої відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апеляційною інстанцією встановлено, що відповідач не надав суду докази повідомлення позивача про відмову від отримання товару, у зв'язку із ненаданням продавцем документації на підтвердження відповідності поставленої продукції вимогам державних стандартів при передачі товару, що унеможливлює для суду висновок про неналежне виконання позивачем зобов'язання щодо поставки товару.
Зважаючи на несвоєчасну оплату відповідачем поставленого позивачем товару за видатковою накладною № Т-007 від 31.03.2008р., позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 1 551,79 грн. - 3% річних, нарахованих згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зважаючи на викладене та враховуючи приписи чинного законодавства, за умови встановлення факту прострочення з боку відповідача зобов'язання щодо оплати поставленого товару, апеляційна інстанція визнає правомірними позовні вимоги ПП «ГМ-Менеджмент» про стягнення з відповідача 1 551,79 грн. трьох процентів річних (за період з 27.10.2008р. по 08.07.2010р.).
При цьому, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, апеляційна інстанція дійшла висновку, що розмір та період нарахування 3 % річних є помилковим з огляду на наступне:
Скерована позивачем на адресу відповідача претензія за № А/10-01 від 14.10.2010 року, була отримана останнім - 17.10.2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 45638, отже, з 24.10.2008 року (17.10.2010р. + 7 днів) відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат колегія суддів встановила, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 559,34 грн. 3% річних (з 24.10.2008р. по 08.07.2010р.: 30 600,00 грн. * 3 * 620 дн./365/100).
Однак, зважаючи на те, що позивачем заявлялась вимога про стягнення 3% річних у розмірі 1 551,79 грн., саме цей розмір 3% річних і підлягає задоволенню.
Стосовно посилань заявника апеляційної скарги на порушення судом І інстанції норм процесуального права, апеляційна інстанція визнає їх необґрунтованими з огляду на наступне:
Пред'являючи позов, Приватне підприємство «ГМ-Менеджмент» зазначило в позовній заяві адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Кард»: 03151, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9.
За вказаною адресою Господарським судом міста Києва і направлялась ухвала про порушення справи і призначення її до розгляду.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» викладено правову позицію, згідно якої до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Отже, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. № 75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення.
Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи.
В матеріалах справи знаходиться повідомлення за № 10592503 відправлене на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Кард»: 03151, м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9, в якому зазначено, що згадане повідомлення вручено уповноваженому Міщенко - 17.08.2010 року.
Отже, з урахуванням викладеного, відповідач був належно повідомлений про час та місце розгляду призначеної на 07.09.2010р. справи № 23/386, і відповідно, не був позбавлений можливості прибути в судове засідання та скористатись правами, наданими сторонам статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши справу у відсутності відповідача, повідомленого належним чином, суд не порушив статті 42 та 43 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також принципу змагальності, і відповідно відсутні підстави для скасування рішення місцевого суду, згідно вимог п. 2 ч. 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Кард» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 року у справі № 23/386 - без змін.
3. Справу № 23/386 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
01.11.10 (відправлено)