Номер провадження: 11-кп/813/2567/24
Справа № 522/14465/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
26.11.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в порядку письмового провадження виділені матеріали кримінального провадження №12019160500005691 від 19.10.2019 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця республіки Дагестан, Російської федерації, громадянина Росії, документованого паспортом Російської Федерації за № НОМЕР_1 , виданого 15.09.2011 ТП №106 відділу УФМС Росії по Санкт-Петербургу та Ленінградської області, постійного місця проживання та реєстрації на території України не має,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
установив
на розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12019160500005691 від 19.10.2019 року стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України, а також ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2024 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 13.12.2024 року, без визначення розміру застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_13 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Захисник посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали суду, стверджує про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки в даному кримінальному провадженні судом вже досліджено значний обсяг письмових доказів, свідки та потерпілі допитані, але за результатами цього розгляду не вбачається причетність ОСОБА_7 до інкримінованих йому злочинів. Захисник вважає, що сама лише тяжкість висунутого обвинувачення не може бути єдиною підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Звертає увагу, що обвинувачений має місце реєстрації та постійного проживання, має на утриманні дружину, дитину та хвору матір.
Обвинувачений не подавав до апеляційного суду клопотання про особисту участь в судовому засіданні, а захисник в апеляційній скарзі не зазначила про розгляд справи за участі сторін апеляційного провадження.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
Зважаючи на положення ч.4 ст.107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 КК України, а саме: у відкритому заволодінні чужого майна (грабіж), поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, який відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.
Розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та дотримався положень ст.ст.177, 178 КПК і прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу. Суд вірно врахував існування ризиків, які дають підстави вважати, що перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду, а також впливу на свідків та потерпілих в даному кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування раніше встановлених ризиків, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд, на противагу доводам захисника зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Таак, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, без застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов'язків.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, який є громадянином іншої держави, не має на території України постійного місця проживання та реєстрації, відповідно до наданих апеляційному суду матеріалів провадження та змісту оскарженої ухвали місцевого суду, перебуває у міжнародному розшуку та обвинувачується на території Російської Федерації за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. «б» ч.4 ст.162, п. «б» ч.3 ст.163 КК РФ, а саме вчинення злочинів аналогічної корисливої спрямованості, знаходячись на території України, з 2019 року, видавав себе за іншу особу, а для підтвердження своєї особистості використовував підроблений паспорт, під час судового розгляду продовжував стверджувати, що він є іншою особою, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у разі зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний із триманням під вартою, існує реальний ризик того, що ОСОБА_7 може вдатися спроб переховуватись від суду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на продовження існування та доведення ризиків, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не можна визнавати недоведеним.
Колегія суддів також погоджується із висновками місцевого суду про продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченим тиску на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні, які на теперішній час, відповідно до оскаржуваної ухвали не всі допитані.
Доводи апеляційної скарги захисника з приводу відсутності існування ризику впливу на свідків та потерпілих, оскільки значна частина з них допитана, не виключає можливого вплину на тих з них, які ще будуть допитуватись безпосередньо судом.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, а також відсутність будь-яких зв'язків з державою, окрім кримінального переслідування як в тій, де він утримується під вартою, як і в тій, громадянином якої він є, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника з приводу міцності соціальних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_7 , наявності у нього родини та місця проживання додатками до апеляційної скарги не підтверджені.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК України, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наявність відомостей про міжнародний розшук останнього та вчинення на території країни громадянства умисних корисливих злочинів, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який на даний час та за відсутності достатньо переконливих доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу на момент розгляду апеляційної скарги не знизились або не відпали, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ним інших кримінальних правопорушень та переховування від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Відомостей про те, що ОСОБА_7 за станом здоров'я не може утримуватись під вартою, стороною захисту не надано, а матеріали справи не містять.
З огляду на вище зазначене, обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК України, а обвинувачений або його захисник не позбавлені можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків, або наявності таких обставин, які зможуть переконати суд у тому, що ризики настільки знизились, або відпали, а подальше тримання обвинуваченого під вартою буде недоцільним.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК України альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або з погрозою його застосування.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2024 року, якою в кримінальному провадженні №12019160500005691 від 19.10.2019 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4