01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2010 № 54/468
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 - особисто;
від відповідача: Маковецький С.В. - дов. б/н від 02.12.2009р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Книжкова мережа"
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.06.2010
у справі № 54/468 ( .....)
за позовом СПД ФО ОСОБА_1
до ТОВ "Книжкова мережа"
про захист авторських прав та стягнення 63 000,00 грн.
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Книжкова мережа” (далі - відповідач) грошової компенсації за матеріальну та моральну шкоду у розмірі 63 000,00 грн., заборону здійснювати продаж книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”, вилучення усіх примірників цієї книги у відповідача та надання інформації, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до угоди від 17.12.2007р., укладеної між Компанією „Foreign Languages Press” та позивачем, останній набув виключні права на переклад, видання російською мовою і продаж перекладу твору „Inspection of Face and Body for Diagnosis of Diseases” у всьому світі. 10.08.2009р. позивач виявив у магазині відповідача факт продажу книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”. Вказане видання є авторизованим перекладом книги „Inspection of Face and Body for diagnosis of Diseases”, виданої та запропонованої до продажу в період дії виключних прав позивача. На думку позивача, вказані дії є порушенням його авторських прав, які підлягають захисту у судовому порядку.
Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на тому, що у нього були відсутні підстави сумніватися в законності видання книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”, оскільки на обкладинці твору проставлені знаки охорони авторського права і належність авторських прав особам, вказаним на обкладинці твору, презюмується відповідно до ст. 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Окрім того, відповідач зазначав про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, а також невідповідність розміру компенсації, яку просить стягнути позивач, фактичному обсягу порушення і намірам відповідача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2010р. у справі №54/468 позов задоволено частково, заборонено відповідачу здійснювати продаж книги „ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. Лю Банмин; пер. с англ. ОСОБА_4 - М.: ACT: Астрель, 2008-220, [4]с.:ил.”, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 8 840,00 грн. компенсації, 210,47 грн. витрат на оплату послуг адвоката. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України 130,90 грн. державного мита. В іншій частині в позові було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішення суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010р. у справі №54/468 в частині стягнення з відповідача 8 840,00 грн. компенсації, 210,47 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 130,90 грн. державного мита та прийняти нове рішення, яким в цій частині в задоволенні позову відмовити повністю. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому відповідач зазначав наступне:
- на обкладинці книги „Диагноз с первого взгляда. Самодиагностика на основе лица и тела” зазначено, що „Настоящее издание представляет собой авторизированый перевод книги Inspection of Face and Body for diagnosis of Diseases”, проставлені знаки охорони авторського права, тому у відповідача не було і не могло бути підстав сумніватися в законності видання даної книги;
- якщо в результаті продажу книги „Диагноз с первого взгляда. Самодиагностика на основе лица и тела” були порушені права позивача, відповідач не знав і не міг знати про таке порушення, що свідчить про відсутність в діях відповідача вини;
- розмір компенсації, заявлений до стягнення позивачем, не відповідає обсягу порушення та намірам відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.10.2010р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2010р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Новікова М.М., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.
01.10.2010р. через Відділ документального забезпечення від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити скаргу без задоволення, але прийняти рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В судовому засіданні 04.10.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 18.10.2010р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2010р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Лосєва А.М.
В судовому засіданні 18.10.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010р. у справі №54/468 в частині стягнення з відповідача 8 840,00 грн. компенсації, 210,47 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 130,90 грн. державного мита скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні 18.10.2010р. позивач заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених в письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити. Однак, у відповідності до п.4 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України позивач просив суд прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
17.12.2007р. між Видавництвом літератури іноземними мовами (далі - правовласник) та позивачем, як видавцем, було укладено угоду (далі - Угода), згідно з умовами якої правовласник зобов'язався надати видавцю виключні права на переклад і видання творів російською мовою на період в 5 років з 17.12.2007р. по 16.12.2012р., та продаж творів російською мовою у всьому світі (том справи - 1, аркуші справи - 13-14). Творами, права на які передаються за цією Угодою, є: of face and body for diagnosis of diseases, by Liu Bangming; Oigong Oi along the Meridian, by Li Ding. При цьому, правовласник запевнив видавця в тому, що він має право та повноваження укладати цю угоду та що у відповідності до законодавства Китаю твори ніяким чином не будуть порушувати жодного авторського права або жодної існуючої угоди. Права, що надані за цією угодою, надаються тільки видавцеві та не можуть бути передані третій стороні без письмової згоди правовласника.
Тобто, з 17.12.2007р. позивачу належали виключні майнові авторські права на переклад російською мовою літературного твору „Inspection of face and body for diagnosis of diseases”, by Liu Bangming, видання та продаж перекладу вказаного твору.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що ним була видана книга „ІНФОРМАЦІЯ_2/Пер. с англ. Цзи Хуа. -К.: ОСОБА_1, 2009. -256 с.: илл. -(Традиционные практики Китая)”. Однак, в період дії виключних прав позивача відповідач здійснював продаж книги „ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. Лю Банмин; пер. с англ. ОСОБА_4. -М.: АСТ: Астрель, 2008. -220, [4]с.: ил.”, що підтверджується копіями товарного та фіскального чеків від 10.08.2009р. У відповідності до інформації, вказаної на сторінці 2 названого твору, це видання є авторизованим перекладом книги „Inspection of face and body for diagnosis of diseases”, виданої видавництвом Foreign Languages Press, уклад. Лю Банмін, переклад з англ. ОСОБА_4. Книга підписана до друку 26.02.2008р. (том справи - 1, аркуші справи - 18-20).
У зв'язку з продажем відповідачем перекладу твору „Inspection of face and body for diagnosis of diseases”, виключні майнові авторські права на який належать позивачу, останній просив суд стягнути з відповідача компенсацію, моральну шкоду, а також заборонити відповідачу здійснювати продаж книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”, вилучивши у нього усі примірники цієї книги.
Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, наголосивши на наступному:
- відповідач не надав доказів на підтвердження правомірності продажу твору та наявності у нього дозволу на використання твору, у зв'язку з чим позовні вимоги останнього про заборону відповідачу здійснювати продаж є обґрунтованими;
- позивач просив стягнути з відповідача компенсацію у сумі 31 500,00 грн., але не надав суду жодних доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує заявлений розмір компенсації;
- позовні вимоги про вилучення у відповідача усіх примірників книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела” не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх відсутністю у відповідача;
- зважаючи на незначний обсяг порушення та розмір отриманого відповідачем доходу від продажу контрафактних примірників творів, а також приймаючи до уваги відсутність вини відповідача у порушенні майнових і немайнових прав позивача, суд визнав за можливе стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 8 840,00 грн.;
- оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вимоги про відшкодування моральної шкоди та доказів на підтвердження заявленого розміру відшкодування, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.
Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються Законом України „Про авторське право і суміжні права”.
Згідно зі ст. 1 названого Закону виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
В ст. 440 Цивільного кодексу України зазначено, що майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
1) право на використання твору;
2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
В ст. 15 Закону України „Про авторське право і суміжні права” визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
В ст. 31 Закону України „Про авторське право і суміжні права” вказано, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені.
Згідно зі ст. ст. 426, 443 Цивільного кодексу України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Використання об'єкту права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкту права інтелектуальної власності.
В ст. 32 Закону України „Про авторське право і суміжні права” зазначено про те, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.
В процесі судового розгляду було встановлено факт продажу відповідачем перекладу твору „Inspection of face and body for diagnosis of diseases”, виключні майнові авторські права на який належать позивачу. Оскільки умовами Угоди, укладеної між позивачем та правовласником, передбачено надання позивачеві, як одноосібному дистриб'ютору, виключних прав на переклад твору російською мовою, його видання та продаж, а також приймаючи до уваги заборону передання прав іншим особам без згоди правовласника, переклад твору, його видання та продаж, здійснені у період дії виключних авторських прав позивача, є порушенням прав останнього.
Відповідачем не було надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності продажу твору та наявності у нього відповідного дозволу на використання твору.
Захист авторського права і суміжних прав врегульований Розділом 5 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Зокрема, згідно зі ст. 50 Закону України „Про авторське право і суміжні права” порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є, зокрема, піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав, тобто опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.
В ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” визначено, що контрафактним примірником твору, фонограми, відеограми є примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
Згідно зі ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права можуть звертатися до суду з позовом про, зокрема, заборону дії, що порушують авторське право, припинення дій, що порушують авторське право; виплату компенсацій; вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав.
Зважаючи на те, що за результатами розгляду справи підтвердився факт порушення відповідачем виключних майнових авторських прав позивача, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача відносно заборони відповідачу здійснювати продаж твору.
Відносно вимог про стягнення з відповідача компенсації за порушення майнових авторських прав, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
Основною метою і призначенням цивільно-правової відповідальності є поновлення майнового стану потерпілої особи. При цьому, міри відповідальності не повинні бути спрямовані на збагачення потерпілої особи за рахунок порушника прав.
У відповідності до пункту „г” ч.2 ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом „г” цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Тобто, визначаючи розмір компенсації, необхідно виходити як з конкретних обставин справи (характеру порушення, ступеню вини відповідача, тривалості порушення та його обсягів, передбачуваного розміру збитків потерпілої особи, розміру доходу, отриманого внаслідок правопорушення, кількості потерпілих осіб, намірів відповідача, можливості відновлення попереднього стану), так і враховувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Аналогічна позиція наведена в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України №04-5/1107 від 10.06.2004р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності”.
Обґрунтовуючи розмір компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача, позивач зазначав про те, що можливий тираж контрафактних примірників творів міг становити в середньому 10 200 шт., а оціночна вартість тиражу -180 000,00 грн., у зв'язку з чим він просив суд вилучити у відповідача всі примірники книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”.
Однак, в процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач придбав контрафактні примірники твору у Товариства з обмеженою відповідальністю „Афіна-Букс” в кількості 5 примірників, 4 з яких він продав 16.05.2009р., 02.07.2009р., 03.08.2009р. та 10.08.2009р. за ціною 18,10 грн., а останній примірник твору на вимогу Господарського суду міста Києва відповідач надав для залучення до матеріалів справи №54/468. Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи договором постачання №76 від 14.05.2009р., накладною №11958 від 14.05.2009р., довідкою від 16.12.2009р. (том справи - 1, аркуші справи - 38-53).
Тобто, у відповідача відсутні примірники книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського про те, що вимоги позивача про вилучення у відповідача усіх примірників цієї книги не підлягають задоволенню.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, що посилання позивача на можливий тираж контрафактних примірників творів та їх оціночну вартість є лише припущеннями позивача, які спростовуються зібраними у справі доказами. Як вбачається з відомостей, відображених на сторінці 2 книги „Самодиагностика на основе осмотра лица и тела”, весь тираж вказаного твору становив лише 5 000 примірників.(том справи - 1, аркуш справи - 20). При цьому, відповідач не є видавцем цього твору, а лише здійснює продаж його примірників.
За розрахунком позивача сума компенсації повинна складати 50 мінімальних заробітних плат, що на дату подання позову становило 31 500,00 грн. Позивач наголошував на тому, що він не отримує прибуток від продажу книги, оскільки внаслідок продажу відповідачем контрафактних примірників творів був створений негативний образ книги та автора, які недавно з'явилися на книжковому ринку, і книга вже не є новинкою.
Однак, судом встановлено, що книга „Искусcтво диагностики по лицу и телу” була видана позивачем накладом у 1000 примірників при роздрібній ціні 12-15 грн., за яку позивач продає примірники книги, його доход мав скласти 15 000,00 грн.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує заявлений розмір компенсації. Тому, приймаючи до уваги обсяг порушення, незначний розмір отриманого відповідачем доходу від продажу контрафактних примірників творів, відсутність вини відповідача у порушенні майнових і немайнових прав позивача, а також враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному конкретному випадку з відповідача підлягає стягненню компенсація у розмірі 10-ти мінімальних заробітних плат, що на день прийняття оскаржуваного відповідачем судового рішення становило 8 840,00 грн.
Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації завданої моральної шкоди у розмірі 31 500,00 грн., апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.
В обґрунтування заподіяння моральної шкоди та її розміру позивач посилається на те, що він зазнав сильних душевних страждань внаслідок низького рівня перекладу твору, що розповсюджувався відповідачем. На думку позивача, відповідачем сформовано негативний образ книги і автора, оскільки в результаті поширення контрафактної книги діяльність позивача буде сприйматися негативно, тоді як позивачем було витрачено багато зусиль для того, що б привернути увагу до автора та його книги, забезпечити стабільний попит на неї.
У відповідності до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
В ст. 52 Закону України „Про авторське право і суміжні права” передбачено, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд згідно із частиною 2 зазначеної статті має право постановити рішення чи ухвалу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування.
Згідно з положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Насамперед необхідно зазначити, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Тобто, необхідно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення моральної шкоди, не довів причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заявленою до стягнення моральною шкодою, тобто позивач не підтвердив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги про відшкодування моральної шкоди та не довів заявлений до стягнення розмір відшкодування, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині вимог про заборону відповідачу здійснювати продаж книги „ІНФОРМАЦІЯ_1/сост. Лю Банмин; пер. с англ. ОСОБА_4. - М.: ACT: Астрель, 2008-220, [4]с.:ил.”, а також стягнення з відповідача на користь позивача 8 840,00 грн. компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення, однак при цьому просив прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
З цього приводу апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що діюче законодавство чітко розмежовує поняття апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України сторони мають право оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, тобто шляхом подання відповідної скарги (апеляційної чи касаційної). Саме в скарзі сторона або інший учасник судового процесу може викласти підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково, а також свої вимоги щодо скасування чи зміни судового рішення. Однак, відзив на апеляційну скаргу по своїй суті є лише письмовою позицією сторони (іншого учасника судового процесу) відносно обставин, наведених в апеляційній скарзі. За таких обставин, під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва апеляційним судом прийнято до уваги позицію позивача, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, але вимоги про прийняття нового рішення не розглядаються.
Відносно заперечень відповідача щодо розподілення Господарським судом міста Києва судових витрат, а саме державного мита та витрат з оплати послуг адвоката, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В п.2 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів №7-93 від 21.01.1993р. „Про державне мито” визначено, що позивачі за позовами, які випливають з авторського права, звільняються від сплати державного мита.
У відповідності до Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р., розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення у господарських справах, визначається для позивачів, звільнених у встановленому порядку від сплати державного мита, за нульовою ставкою.
В той же час, положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач користується пільгами по сплаті законодавчо встановлених обов'язкових платежів (зборів), а саме державного мита, судом першої інстанції цілком обґрунтовано застосовано вищезгадані норми ст. 49 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача державного мита в доход Державного бюджету України.
Окрім того, згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Як вбачається з матеріалів справи, витрати позивача на оплату послуг адвоката підтверджується наявними в справі копіями наступних документів: додатку від 29.10.2009р. до договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та ОСОБА_5, платіжного доручення №3 від 03.11.2009р. на суму 750,00 грн., свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю №2916/10 від 25.08.2005р.(том справи - 1, аркуші справи - 25-26, 83).
Приймаючи до уваги, що позивачем у позовній заяві були заявлені вимоги як майнового, так і немайнового характеру спору, а також зважаючи на часткове задоволення позову, місцевий господарський суд правомірно розподілив судові витрати (державне мито та витрати на послуги адвоката) між сторонами саме пропорційно розміру задоволених вимог і жодних порушень в частині визначення сум вищевказаних витрат апеляційним господарським судом не виявлено.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
З огляду на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, а також виходячи з системного аналізу норм законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010р. у справі №54/468 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд відшкодуванню не підлягають та покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Книжкова Мережа” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010р. у справі №54/468 - без змін.
2. Матеріали справи №54/468 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
26.10.10 (відправлено)