майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"03" грудня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/645/24
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.
за участю секретаря судового засідання: Васильєвої Т.О.,
за участю представників сторін:
від позивача: Кузьменко В.А., довіреність від 12.06.2024 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Місечка Володимира Максимовича АДРЕСА_2
до Фізичної особи-підприємця Охмака Ярослава Леонідовича (АДРЕСА_1)
про стягнення 541 255,00грн (з урахуванням заяви позивача вих.№20 від 26.06.2024 про збільшення розміру позовних вимог).
Фізична особа-підприємець Місечко Володимир Максимович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Охмака Ярослава Леонідовича 270 627,50грн авансового платежу за договором №5 виконання робіт по виготовленню виробів із мармуру від 01.03.2024.
Позовні вимоги, із посиланням на положення частини 2 статті 220 Господарського кодексу України, частини 2 статті 846 і частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, що призвело до недоцільності подальшого виконання робіт та відмову від договору, про що позивач повідомив відповідача листом і вимагав відшкодувати збитки у сумі 270 627,50грн.
Ухвалою суду від 17.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.08.2024.
Заявою від 26.06.2024 позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 541 255,00грн заборгованості, з яких: сума основного боргу становить 270 627,50грн; сума неустойки (штрафу) 270 627,50грн.
Ухвалою суду від 13.08.2024 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог; продовжено строк розгляду справи по суті, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 01.10.2024.
У відзиві на позовну заяву, відповідач проти позову заперечив та зазначив, що замовлені вироби були доставлені позивачу перевізником - ТОВ "Системи Контролю Транспорту", автомобілем марки "Рено", д.н. НОМЕР_1 (а.с.74-78).
Ухвалою суду від 01.10.2024 відкладено розгляд справи по суті на 11.11.2024.
У відповіді на відзив позивач на спростування доводів відповідача вказав, що відповідно до умов п.2.3. договору акт приймання-передачі виробу сторонами не підписано, відтак ФОМ Охмак Я.Л. свої зобов'язання за договором не виконав, вироби належної якості та комплектності не передав. Також зазначив, що лист від ТОВ "Системи Контролю Транспорту" жодним чином не підтверджує факт доставки замовлених виробів ФОП Місечку В.М. (а.с.90-92).
11.11.2024 від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначено, що лише з двох платіжних інструкцій вбачається, що позивач здійснив оплату на виконання умов договору №5, у інших платіжних документах відсутнє посилання на договір. Позивач здійснив на користь відповідача платежі без чіткого визначення змісту їх призначення і за існування грошових зобов'язань перед відповідачем за іншими суміжними правовідносинами (а.с.100-102).
Ухвалою суду від 11.11.2024 відкладено розгляд справи по суті на 03.12.2024.
02.12.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення по справі (а.с.110; 119-120).
03.12.2024 представником позивача подано додаткові пояснення у справі (а.с.122-124).
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив, поясненнях.
Представник відповідача в судове засідання 03.12.2024 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
01.03.2024 між ФОП Місечко Володимиром Максимовичем (замовник, позивач) та ФОП Охмаком Ярославом Леонідовичем (виконавець, відповідач) укладено договір №5 виконання робіт по виготовленню виробів з мармуру (а.с.8-9), за умовами якого виконавець зобов'язався виконати за завданням замовника роботи по виготовленню виробів із мармуру (далі - вирів, вироби) і передати вироби замовнику, а замовник відповідно до умов цього договору зобов'язався прийняти та оплатити виготовлені вироби. Вид кожного виробу, кількість, комплектність, комплектація, матеріал та вартість виробу, строки його виготовлення та передачі замовнику узгоджуються сторонами в специфікації та ескізі, які є невід'ємними частинами цього договору. Обрання та закупівля сировини для виробів - мармуру здійснюється виконавцем за погодженням із замовником (п.1.1. договору).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що загальна ціна даного договору становить сукупність всіх платежів за цим договором.
Згідно із п.2.2. договору, перед початком робіт щодо кожного виробу, на підставі рахунку-фактури, виставленої виконавцем замовнику замовник сплачує виконавцю авансовий платіж в розмірі 50% від вартості виробу, згідно з узгодженою сторонами специфікацією щодо цього виробу.
У п.2.3 договору сторони визначили, що залишок вартості виробу згідно з узгодженою сторонами специфікацією сплачуються замовником після підписання акту приймання-передачі виробу.
За згодою сторін виконавець може надавати замовнику додаткові послуги, порядок надання, оплата та вартість яких узгоджується сторонами окремо, згідно з рахунком-фактурою, узгодженою обома сторонами (п.2.4. договору).
Відповідно до п.5.2. договору, строк виготовлення виробу складає 14 календарних днів після оплати замовником.
На виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу кошти у загальному розмірі 270 627,50грн, що підтверджується платіжними інструкціями №39 від 01.03.2024 на суму 178 767,50грн, №51 від 08.03.2024 на суму 45 860,00грн, №52 від 08.03.2024 на суму 24 000,00грн, №58 від 21.03.2024 на суму 22 000,00грн (а.с.11-14). Відповідна оплата здійсненна згідно із виставленими відповідачем рахунками-фактурами №17 від 01.03.2024, №18 від 07.03.2024 та №19 від 07.03.2024 (а.с.15-17).
Як зазначає позивач, строк виконання робіт, встановлений договором, сплив (14 календарних днів після оплати замовником), проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, вироби належної якості та комплектності не передав, а також відмовився передати позивачу оригінали специфікацій, у зв'язку з чим позивач 21.05.2024 звернувся до відповідача з претензією, у якій вимагав у строк до 27.05.2024 передати ФОП Місечко В.М. оплачені останнім вироби з мармуру та травертину належної якості згідно з умовами договору, а також надати оригінали підписаних сторонами специфікацій та виставлених рахунків (а.с.18-21).
Втім, відповідач свого обов'язку не виконав.
Зважаючи на допущене відповідачем порушення, ФОП Місечко В.М. надіслав на адресу ФОП Охмака Я.Л. повідомлення про відмову від договору, згідно з яким вимагав повернути сплачені за договором грошові кошти у розмірі 270 627,50грн (а.с.22-25).
В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з виготовлення виробів із мармуру, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача суму сплачених за договором підряду грошових коштів у розмірі 270 627,50гривень, а також 270 627,50грн неустойки (штрафу), нарахованої за період з 16.03.2024 по 04.06.2024.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ст.ст.11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст.179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений сторонами договір є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором, який за своєю правовою природою є договором підряду та підпадає під правове регулювання глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 854 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Судом встановлено, що на виконання умов договору та на підставі виставлених відповідачем рахунків позивач перерахував на користь відповідача 270 627,50гривень, що підтверджується платіжними інструкціями №39 від 01.03.2024, №51 від 08.03.2024, №52 від 08.03.2024, №58 від 21.03.2024грн, що відповідачем під час розгляду справи не заперечувалось.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст.846 Цивільного кодексу України).
Частиною 4 ст.882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Таким чином, відповідачем було отримано передоплату (аванс) за договором, проте свої зобов'язання з виконання робіт за вказаним договором відповідач не виконав, про що свідчить відсутність актів приймання виконаних робіт, що в перебігу розгляду справи відповідачем не спростовано.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач, зважаючи на невиконання відповідачем обов'язків покладених на нього умовами договору щодо виконання робіт, відмовився від договору шляхом надіслання на адресу відповідача відповідного повідомлення. Крім того, у вказаному повідомлені містилася вимога про повернення суми у розмірі 270 627,50гривень. Мотивуючи зазначене рішення, позивач посилався на норми частини 2 ст.849 Цивільного кодексу України.
У статті 849 Цивільного кодексу України визначено права замовника під час виконання роботи. Так, згідно з частиною 1 цієї норми, замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Відповідно до ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч.3 ст.849 Цивільного кодексу України). При цьому, ч.4 ст.849 цього Кодексу, передбачено, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Отже, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (ч.2); очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (ч.3); відмова замовника від договору до закінчення робіт із виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (ч.4). Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі ст. 849 Цивільного кодексу України є різними.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі №910/2051/19.
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За приписами частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини другої статті 849 Цивільного кодексу України є підставою для задоволення вимоги про повернення сплачених коштів відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20).
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статей 849, 1212 Цивільного кодексу України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20 та від 01.06.2021 у справі №916/2368/18.
Так, частинами 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Слід зазначити, що на спростування викладених позивачем у позовній заяві обставин відповідачем долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних №17 від 19.04.2024, №18 від 19.04.2024 та №19 від 19.04.2024, складені ФОП Охмак Я.Л в односторонньому порядку (а.с.112-114).
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Однак із змісту копій поданих позивачем копій видаткових накладних вбачається, що в них відсутні особистий підпис позивача, при цьому матеріали справи не містять жодних доказів направлення (надання) позивачу таких накладних для підписання.
Окрім того, як уже зазначено вище, за наслідками виконання відповідачем робіт по виготовленню виробів із мармуру між сторонами мав бути підписаний акт приймання-передачі виробу, який в матеріалах справи відсутній.
Відповідно до ч.1-3 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст.79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять, а відповідачем не було надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б підтверджували факт виконання робіт обумовлених договором №5 від 01.03.2024 на суму 270 627,50грн , як-то акти приймання-передачі виробів.
Щодо аргументів відповідача на те, що у платіжних інструкціях №39 від 01.03.2024 та №51 від 08.03.2024 відсутнє посилання на договір №5 від 01.03.2024 суд зазначає, що в ході судового розгляду судом не виявлено та відповідачем не надано доказів існування між сторонами будь-яких інших господарських зобов'язань, ніж ті, що виникли на підставі договору №5 на виконання робіт по виготовленню виробів із мармуру. від 01.03.2024.
Посилання відповідача та те, що підтвердженням отримання виробів позивачем є довідка ТОВ "Системи Контролю Транспорту" №11 від 30.09.2024, у якій зазначено, що за адресою: м.Київ, вул.Газова, 23 автомобіль Рено НОМЕР_1 знаходився 18:09 16.06.2024 по 18:36 16.09.2024 (а.с.86), суд не приймає в якості належних доказів, оскільки у специфікації №1 та в договорі №5 відсутня адресна інформація щодо місця доставки виробів, що не дає змогу ідентифікувати, що виготовлені вироби мали бути доставлені на об'єкт, який розташований саме за адресою м.Київ, вул.Газова23.
Наданий позивачем до матеріалів справи договір №21 на транспортне обслуговування від 01.03.2024 (а.с.115), що укладений між ФОП Биковським С.В. та ФОП Охмаком Я.Л., та акт приймання-передачі наданих послуг №3681 від 16.04.2024 (а.с.111) також не містить жодних відомостей про те, який вантаж доставлявся, та що саме за адресою вул.Газова, 25 виконавець мав передати замовнику виготовлені вироби.
Крім того, відповідач не надав доказів, що в порядку та на умовах визначених у договорі №5 виконання робіт по виготовленню виробів із мармуру здійснював закупівлю сировини для виробів та погоджував її із замовником шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну пошту позивача.
Приймаючи до уваги, що мотиви відмови позивача від договору обґрунтовані ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України, а також те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів виконання робіт у строки, визначені договором, а також доказів повернення сплаченої позивачем суми попередньої оплати, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 270 627,50грн попередньої оплати за договором №5 від 01.03.2024.
Щодо правомірності нарахування позивачем штрафу у розмірі 270 627,50грн від суми договору за кожен день затримки виконання робіт, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.
Штраф як різновид неустойки може бути у конкретній грошовій сумі; у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до невиконаної його частини; у розмірі вартості предмета зобов'язання; у кратному розмірі предмета зобов'язання.
З огляду на викладене, пеня - це безперервно наростаюча сума за кожний день прострочення протягом визначеного часу, штраф - стягується одноразово у формі, визначеній договором.
Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що виконавець за даним договором несе відповідальність у разі затримки виконання робіт понад строк передбачений п.5.2. цього договору, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 2% від суми договору за кожен день протягом перших 4 тижнів затримки та 10% за кожен наступний тиждень, але не більше 100% від суми договору.
Як вбачається з долученого до заяви про збільшення позовних вимог розрахунку (а.с.39), позивач фактично нараховує штраф за кожен день затримки виконання робіт, що не відповідає нормам діючого законодавства, та правовій природі штрафу (яка підлягає до стягненню одноразово у формі, визначеній договором).
При цьому, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №904/3315/18.
Таким чином, погоджений сторонами в п.6.2 договору штраф, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків виконання робіт, у зв'язку з чим позивач за неналежне виконання умов договору та відповідно до вимог чинного законодавства має право на нарахування пені за період з 16.03.2024 по 04.06.2024.
Здійснивши перерахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період з 16.03.2024 по 04.06.2024, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 16 777,43грн. Позовні вимоги в частині стягнення 253 850,07грн пені заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Однак, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів які б свідчити про належне виконання ним зобов'язання щодо виконання робіт у визначений договором строк.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 287 404,93грн, з яких: 270 627,50грн основного боргу та 16777,43грн неустойки.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Охмака Ярослава Леонідовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 )
на користь Фізичної особи-підприємця Місечка Володимира Максимовича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 )
- 270 627,50грн основного боргу;
- 16777,43грн неустойки;
- 4311,08грн судового збору.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 253 850,07грн неустойки.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 17.12.24
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 1- у справу;
2-3 сторонам через "Електронний суд"
.