01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2010 № 4/151
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Літовцев М.І. ( за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Трансметалпродукт"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.06.2010
у справі № 4/151 ( .....)
за позовом ТОВ "Трансметалпродукт"
до Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"
про визнання недійсним кредитного договору № Т010708-К/33 від 02.10.2008р.
У березні 2010 року ТОВ „Трансметалпродукт” (позивач) звернувся до ПАТ „Сведбанк” (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва в якому просить визнати недійсним договір про надання кредиту № Т010708-К/33 від 02.10.2008 року. Окрім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.
Свої позовні вимоги ТОВ „Трансметалпродукт” мотивувало тим, що укладений між сторонами кредитний договір був підписаний під впливом обману представника відповідача, оскільки сам кредитний договір , на думку позивача, передбачає кабальні невигідні умови для товариства. Крім того, позивач стверджує, що під час укладення оспорюванного договору обидва представника , як від імені позивача (Рихальський П.В.) так і від імені відповідача (Качусов К.В.) не мали повної цивільної дієздатності.
27.04.2010 р. до господарського суду надійшла заява позивача про зміну предмету позову, відповідно до якої він просив суд визнати неукладеним кредитний договір №010708-К33 від 02.10.2008 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2010 року у справі № 4/151 в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №4/151 від 03.06.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
В своїй апеляційній скарзі, позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що в суді першої інстанції він був позбавлений можливості надати документи, які суддя витребував ухвалою від 25.03.2010р., а тому мав відкласти розгляд справи відповідно до ст..77 ГПК України. Також, позивач посилається на те, що в судовому засіданні , яке відбулося 25.05.2010 р., він надавав суду клопотання про оголошення перерви для подання додаткових доказів. Місцевим судом вказане клопотання було відхилено, внаслідок чого, позивач вважає, що суд першої інстанції порушив його права, передбачені ст..ст.22 , 38 ГПК України.
Відповідач надав відзив, в якому заперечує проти вимог викладених в апеляційній скарзі, та вважає їх такими, що не відповідають дійсності. Рішення господарського суду м. Києва від 03.06.2010 року по справі №4/151 вважає законним, об'єктивним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить його залишити без змін, а подану на нього апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансметалпродукт” - без задоволення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України”).
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача, за наявними у справі доказами.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне:
02.10.2008р. між позивачем (Позичальником) та відповідачем ( Банком) укладено кредитний договір № Т010708-К/33, відповідно до п.1.1. якого, Банк має право надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту, в розмірі, на строк та на умовах, передбачених у цьому договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, комісії та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.
Згідно п.1.2. договору, розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання даного договору складає 130 000 грн. Розмір ліміту кредитної лінії змінюється відповідно до графіку зміни розміру ліміту кредитної лінії, наведеного у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 1.3. договору передбачено строк користування кредитом - з 02.10.2008р. по 01.10.2009р. включно.
Відповідно до п.1.4 договору плата за користування кредитом у вигляді процентів становить 23 % річних.
Згідно п.1.5 цільове призначення кредитної лінії - поповнення обігових коштів.
02.08.2010р. між сторонами було укладено додаток №1 до Кредитного договору -заява на отримання кредиту у розмірі 130 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у розмірі 130 000 грн. чим виконав свої зобов'язання за вказаним договором.
Також, 02.08.2010р. сторони уклали додаток №2 до Кредитного договору -графік погашення кредиту у розмірі 130 000 грн.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали даної справи, заслухавши представника відповідача, колегія прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, з також моральним засадам суспільства;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
У вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі ст. 230 ЦК України, слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди.
При цьому, необхідно ретельно з'ясовувати -чи мала на момент вчинення правочину одна із сторін реальну можливість виконати його умови і, у випадку відсутності такої, чи замовчувала від іншої сторони її існування, або заперечувала її, що потягло за собою укладення правочину.
А також, необхідно з'ясовувати -чи невиконання стороною умов договору мало місце в результаті неправомірних дій третіх осіб.
У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” , зокрема зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюванним та може бути визнаний судом недійсним.
Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Пунктом 9.1 Кредитного договору, сторони погодили, що позичальник, укладаючи цей договір, усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.
Позичальник також свідчив про те, що під час укладення та виконання цього договору не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.
Позичальник гарантував, що на момент укладення цього договору він не є жодним чином обмеженим законом, іншим нормативним актом, судовим рішення або іншим, передбаченим чинним законодавством, способом в своєму праві укладати цей договір та виконувати усі умови, визначені в ньому.
Виходячи з вищевказаного, твердження апелянта про те, що кредитний договір був укладений під впливом обману з боку представника відповідача не приймається колегією до уваги, оскільки , як зазначено в узагальненні Верховного суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , саме позивач, як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману, чого апелянтом здійснено не було.
Таким чином, колегія прийшла до висновку, що позивач, в порушення ст. 33 ГПК України не довів наявність обману на момент підписання договору та факт неправомірного використання ним Банком.
Щодо тверджень апелянта стосовно того, що кредитний договір укладений сторонами без повної цивільної дієздатності колегія вважає зазначити наступне.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Статтею 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
В п. 9.2 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.99 року N 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено , що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).
Так, 02.10.2008 до Банку була надана заява від імені директора ТОВ “Трансметалпродукт” про надання кредиту в сумі 130 000 грн. з виплатою 23% річних за користування кредитними коштами на строк 12 місяців, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно статуту відповідача, який був затверджений рішенням Загальних зборів ТОВ “Трансметалпродукт”, протокол №5 від 15 вересня 2005 року, Вищим органом управління Товариством є Збори Учасників. Виконавчим органом Товариства є директор.
У відповідності до протоколу зборів № 1 від 9 січня 2004 року директором ТОВ “Трансметалпродукт” був призначений Рихальський П.В. та з 3 лютого 2004 року, згідно наказу № 3 від 3 лютого 2004 року, прийнятий на роботу на зазначену посаду.
Згідно протоколу зборів учасників № 10 ТОВ “Трансметалпродукт” від 20 вересня 2008 року було прийнято рішення укласти договір про оформлення кредиту з ВАТ “Сведбанк” в розмірі 1300 000 грн., за річною ставкою 23% терміном на 1 рік, на поповнення обігових коштів та уповноважено директора ТОВ “Трансметалпродукт”на підписання від імені Товариства зазначеного договору.
Банк, в особі Голови Правління Тігіпка С.Л., який діяв на підставі Статуту, уповноважив директора Житомирської філії - керуючого Житомирським регіональним департаментом ВАТ “Сведбанк” Качусова Костянтина Валентиновича, відповідно до довіреності б/н від 24.01.2008 здійснювати від імені Банку, зокрема такі дії: укладати, підписувати, змінювати та розривати договори та підписувати інші документи щодо кредитування юридичних та фізичних осіб у національній та іноземній валютах, банківських металах на умовах, затверджених відповідними органами Банку.
Окрім того, в картці із зразками підписів і відбитки печатки зазначено, що особу директора ТОВ “Трансметалпродукт” Рихальського П.В. було встановлено, а його повноваження перевірені приватним нотаріусом Новоград-Волинського нотаріального округу Качан В.О.
Також, Качусова К.В. цією довіреністю, від імені Банку було уповноважено укладати, підписувати, змінювати та розривати договори та підписувати усі пов'язані з ними документи щодо оренди та суборенди приміщень і транспортних засобів, отримання комунальних послуг, послуг з охорони, телефонізації службових приміщень, послуг поштового (спеціального) зв'язку, послуг з пожежного нагляду, обслуговування транспортних засобів, службових приміщень, меблів, комп'ютерної, офісної, банківської та побутової техніки, паркування автотранспорту, служби інкасації НБУ або інших банків по перевезенню готівки та інших цінностей, виготовлення (розроблення) науково-технічної продукції (документації), розміщення реклами в пресі, на білл-бордах, сіті-лайтах громадського автотранспорту тощо.
Відтак, зазначені документи підтверджують повноваження представників сторін на укладення кредитного договору та спростовують доводи позивача викладені в апеляційній скарзі.
Як було вищезазначено, підставою недійсності господарського зобов'язання за статтею 207 ГК України є його невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладення зобов'язання з порушенням господарської компетенції (правосуб'єктності).
Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.
На думку колегії , позивач не довів суду доводи викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що обидва представники сторін не мали повного обсягу цивільної дієздатності на момент укладення спірного договору .
Таким чином колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Крім того, скаржник стверджує про порушення відповідачем статті 654 ЦК України в частині недотримання форми укладення змін до договору. З цим твердженням колегія погодитися не може виходячи з наступного.
Вказаною вище статтею передбачено, що зміна договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Пунктом 1 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Як вбачається з договору, сторонами було досягнуто згоди, щодо порядку та форми внесення змін - без укладення будь-якої додаткової угоди. Тобто, при укладенні договору не було порушено норм чинного законодавства України і позивач погодився з даними умовами шляхом підписання кредитного договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою, хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Таким чином, істотними умовами кредитного договору як цивільного чи господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.
При укладенні договору позивач і відповідач визначили, що:
- предмет кредитного договору, відповідно до п.1.1 є надання грошових коштів у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених кредитним договору, а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитного лінією та виконати свої зобов'язання к повному обсязі у строки, передбачені кредитним договору.
- ціна кредитного договору, відповідно до п.12, встановлено у вигляді кредитної лінії у розмірі 130 000 грн.
- строк кредитного договору , відповідно до п.1.3 встановлено з 02.10.2008 по 01.10.2009 включно з урахуванням графіку;
Відповідно до п.9.9. кредитного договору, сторони цього договору погодили, що з укладенням договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія вважає, що сторонами кредитного договору було досягнуто згоду з усіх істотних умов, що підтверджує правомірність його укладання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Банк зі своєї сторони виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав позивачу кредит.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач своїм підписом на кредитному договорі засвідчив свою згоду з усіма умовами кредитного договору.
Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 638, 639, 640 ЦК України передбачені загальні вимоги для укладення правочину (договорів). Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Таким чином , судом було встановлено про те, що при підписанні спірного договору, були дотримані всі вимоги, а саме : договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, дійсність договору підтверджена його фактичним виконанням, а тому у колегії не має підстав вважати, що договір є неукладеним.
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що кредитний договір укладено відповідно до положень чинного законодавства України, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2010р. у справі №4/151 залишити без змін.
2 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансметалпродукт” залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №4/151 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді