Єдиний унікальний № 371/1384/24
Номер провадження № 2/371/666/24
"03" грудня 2024 р. м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Геліч Т.В.
секретаря судового засідання Семерей Л.М.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на частку у спільному майні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Миронівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про припинення права на належну відповідачу 1/3 частини квартири квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній часткові власності відповідача, та визнання за нею, позивачкою, право власності на 1/3 частку даної квартири зі на користь відповідача грошової компенсації у розмірі 200 000 грн із позивача, ОСОБА_1 .
В обгрунтування позову вказала, що їй належить 2/3 частини зазначеної квартири, інша частина 1/3 частка квартири належить відповідачу.
Позивач також зазначила, що відповідач у зазначеній квартирі ніколи не проживав, ремонтні роботи ніякі не проводив, коштів на утримання цієї квартири не виділяв. На сьогодні всі поточні та капітальні роботи у вказаній квартирі здійснює позивач зі своїм чоловіком, ОСОБА_4 за власні кошти. Відповідач кошти на утримання квартири не надавав та не надає, як співвласник не бажає вирішити питання щодо спільного використання квартири, не сплачує комунальних послуг, не несе витрат на утримання квартири, чим порушує її права розпорядження та користування майном.
Належна відповідачу частка квартири є незначною, квартира є неподільною, розподіл і виділ їхніх часток є технічно неможливим. Зазначає, що припинення права відповідача на 1/3 частку у спірній квартирі не завдасть йому істотної шкоди, оскільки він фактично не проживає у цій квартирі та забезпечений іншим житлом. Припинення права відповідача на 1/3 частки у квартирі, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації на користь відповідача не завдасть істотної шкоди йому та членам його сім'ї. Позивачкою внесено на депозитний рахунок суду кошти у розмірі 200 000 грн. для забезпечення стягнення компенсації.
Позивач просить припинити право ОСОБА_3 на 1/3 частки в майні, квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній часткові власності відповідача, зі стягненням відповідної грошової компенсації в розмірі 200 000 грн. із позивача, ОСОБА_1 .
Визнати право власності на 1/3 частку в майні, квартирі АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 274 ЦПК України визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
В підготовчому судовому засіданні позивач вимоги підтримала, просила їх задовольнити.
Представник позивачки підтримала позов в повному обсязі, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у підготовчому судовому засіданні позов визнав, просив задовольнити позовні вимоги, також подав суду заяву про визнання позову.
Враховуючи визнання відповідачем позову суд, відповідно до положень частини третьої статті 200 ЦПК України, ухвалив рішення у підготовчому засіданні.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві власності належить 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме житло на 1/3 частку квартири від 19.08.2008 року, зареєстрованим у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.10.2008, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20475794 від 06.10.2008 року, договором дарування 1/3 частки квартири, зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на № 362243116 від 17.01.2024.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем було змінено прізвище з « ОСОБА_3 » (при народженні) на « ОСОБА_3 », що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00001233473 від 01.09.2009.
Відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/3 частка зазначеної квартири, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме житло на 1/3 частку квартири від 19.08.2008 року, зареєстрованим у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.10.2008, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 20475794 від 06.10.2008 року.
З даних технічного паспорту вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , має загальну площу 58,80 кв.м., житлову 26,8 кв.м та складається із однієї кімнати площею 26,80кв.м., кухні площею 9,8 кв.м, ванної кімнати площею 3,30 кв.м, туалету площею 1,90 кв.м, коридору площею 4,10 кв.м., коридору площею 9,20 кв.м., кладової площею 1,10 кв.м.
Згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомості від 13.09.2024 року № 23/24, проведеного приватним підприємством «АРХБУДРЕНЕСАНС» за технічними показниками 1/3 частка спірної квартири є незначною і не може бути виділена в натурі та об'єкт неможливо поділити. 2/3 частки квартири належить співвласнику ОСОБА_1 та 1/3 частка належить співвласнику ОСОБА_3 . За технічними характеристиками це квартира загальною площею 58,80 кв.м, житловою - 26,80 кв. м.
Згідно з висновком про оціночну вартість, складеного сертифікованим оцінювачем ФДМУ вартість 1/3 спірної квартири становить 200000 грн.
Під час розгляду справи позивачкою 10.10.2024 та 02.12.2024 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Київській області сума грошових коштів у розмірі 200000 грн., що відповідає вартості 1/3 частки квартири, що підтверджується квитанціями № 2.77695269.1, 2.68258269.1.
Відповідно до актів від 27.08.2024, 29.10.2024, 19.01.2021, 09.08.2024, 22.02.2024 обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, що складених депутатом Миронівської міської ради у присутності свідків у квартирі квартира АДРЕСА_1 фактично проживають 2 особи: позивачка, її чоловік ОСОБА_4 .
Відповідно до наданих повідомлень за спожиті комунальні послуги, зазначені послуги оплачуються позивачкою.
Судом встановлено, що спірна квартира потребує ремонту, позивачка зверталась до відповідача, як до співвласника квартири щодо проведення ремонтних робіт, проте останній участі у цих роботах не бере.
Судом також встановлено, що між сторонами не підтримують стосунків, спільне проживання неможливе, відповідач має інше місце проживання. Зазначені обставини відповідачем не заперечувались та не спростовувались.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У ст. 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Принцип непорушності права власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений у ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Права власника квартири визначені у ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України і передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, розпоряджатись ним на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
Судом встановлено, що виділення відповідачу в натурі належної йому 1/3 частини спірної квартири є неможливим, спірна квартира є неподільною.
Також встановлено, що між сторонами відсутнє погодження щодо спільного володіння та користування спірною квартирою, оскільки вони не підтримують взаємовідносини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною 3 вказаної норми встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним (таким, яке можна поділити без втрати цільового призначення майна). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Згідно зі ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналогічна позиція визначена у постанові Верховного суду України у справі за №6-37цс13, а саме, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Із роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Згідно з п.7 цієї Постанови, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.
Вимоги про встановлення порядку користування спірною квартирою не заявлені.
У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що оскільки суд за чинним законодавством вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватись ним.
На підставі аналізу доказів у справі суд дійшов висновку, що частка відповідача у спірній квартирі є незначною, сторони не можуть проживати в одній квартирі, тому право відповідача на належну йому частку слід припинити, стягнувши на його користь компенсацію вартості частки, що внесена позивачкою на депозитний рахунок, та визнати за позивачкою право власності на належну відповідачу частку у спільній власності у спірній квартирі, оскільки є доведеним, що спільне володіння та користування сторін спірною квартирою є неможливим, можливість реального поділу квартири між сторонами та виділ належної відповідачу частки у виді повноцінного самостійного житла відсутня.
На думку суду, таке припинення права власності не завдасть шкоди відповідачу, оскільки він забезпечений іншим житлом.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жодних доказів, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на 1/3 частку у квартирі може завдати істотної шкоди його інтересам та інтересам членів його сім'ї, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, відповідачем суду не надано.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Відповідач визнав позов, подав суду відповідну заяву, яку підтримав у судовому засіданні.
Матеріали справи та позиція сторін також вказує на те, що відповідач визнав обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а також враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та усі обставини даної справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення даного позову.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 49, 77, 78, 80, 81, 82, 137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/3 частку в майні, квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку в майні, квартирі АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з його дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про сторони:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Повне судове рішення складене 13.12.2024.
Суддя Тетяна ГЕЛІЧ