16 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 990/227/24
адміністративне провадження № П/990/227/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Гончарової І.А.,
суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання - Калініна О.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Друцької О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення,
11 липня 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, комісія, відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії, вчинені 11 червня 2024 року ВККС України, щодо продовження дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;
визнати протиправним і скасувати рішення ВККС України від 11 червня 2024 року № 104/ко- 24.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 липня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Гончарова І.А. - головуючий суддя, судді: Бившева Л.І., Олендер І.Я., Ханова Р.Ф., Юрченко В.П.
Ухвалою від 31 липня 2024 року Верховний Суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 26 серпня 2024 року о 12 год. 30 хв.
26 серпня 2024 року судове засідання не відбулося у зв'язку з перебуванням суддів Верховного Суду Бившевої Л.І. та Юрченко В.П. у відпустці. Розгляд справи було відкладено на 07 жовтня 2024 року.
07 жовтня 2024 року розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Верховного Суду Ханової Р.Ф. у відпустці. Наступний розгляд справ було призначено на 18 листопада 2024 року.
15 листопада 2024 року від ВККС України надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що з огляду на положення статей 88, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення ВККС України від 11 червня 2024 року № 104/ко-24 є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання комісії не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду. Вказані висновки, на думку відповідача, відповідають правовій позицій, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 07 березня 2024 року у справі № 9901/541/18, від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/396/19.
18 листопада 2024 року в судовому засіданні Суд задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи з метою підготовки заперечення на клопотання ВККС України про закриття провадження у справі. Розгляд справи було відкладено на 16 грудня 2024 року.
16 грудня 2024 року позивач в судовому засіданні надав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.
На обґрунтування заперечення ОСОБА_1 зазначив, що рішення ВККС України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, може бути оскаржене навіть за відсутності відповідного рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), ухваленого за рекомендацією ВККС України. Позивач зазначив, що закриття провадження у справі з підстави того, що рішення відповідача не підлягає самостійному судовому оскарженню слід розцінювати як звуження обсягу конституційного права судді на оскарження рішень, дій та бездіяльності ВККС України. В обґрунтування своєї позиції позивач посилався на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, а також висновок Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України від 12 грудня 2024 року.
Вирішуючи клопотання ВККС України про закриття провадження у справі, Суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України в порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС України.
За правилами статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);
2) професійна етика;
3) доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.
Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є:
1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі;
2) рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
Частинами першою, другою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення ВККС України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад членів ВККС України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС України, який провів кваліфікаційне оцінювання;
3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;
4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно із частинами сьомою, восьмою статті 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення ВККС України можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом. Рішення ВККС України щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Аналіз вказаних норм свідчить, що рішення ВККС України, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене до суду, але за умови, що за відповідною рекомендацією прийнято рішення і тільки разом з таким рішенням.
За приписами статей 1, 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, у тому числі й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС України.
Отже, вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС України про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар'єри судді, є обов'язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки та може бути оскаржене в судовому порядку.
До того ж рішення ВККС України про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС України про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС України.
Ураховуючи те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС України) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього кваліфікаційного провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах кваліфікаційного провадження ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС України. У разі виявлення обставин, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об'єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді втрачає юридичне значення.
Отже, визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС України, яке власне має рекомендаційний характер для ВРП.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що передбачене частиною першою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» оскарження рішення ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. В іншому випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом і ВРП, що є неприпустимим.
Ця позиція Суду відповідає усталеній і послідовній практиці Верховного Суду.
Зокрема, у постановах від 07 березня 2024 року у справі № 9901/541/18 та від 07 листопада 2024 року у справах № 990/115/24, № 990/13/24, № 990/69/24 (у яких предметом оскарження було рішення ВККС України у межах кваліфікаційного оцінювання судді) Велика Палата Верховного Суду вкотре сформулювала висновок про те, що звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС України із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватися разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Посилання позивача на те, що рішення ВККС України, яким його визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено подання до ВРП про звільнення з посади судді оскаржується, зокрема, з підстав, передбачених частиною третьою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», указаним висновкам не суперечить й не дає підстав уважати, що з указаних підстав рішення ВККС України за наслідками кваліфікаційного оцінювання може бути оскаржене до суду окремо від рішення ВРП.
За змістом статей 88, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення ВККС України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене виключно з підстав, визначених частиною третьою статті 88 вказаного Закону, і тільки разом із рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС України.
Посилання позивача на висновки, викладені у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24, Суд відхиляє через їхню нерелевантність з огляду на різні предмети та підстави позовів у цій справі та у справі № 990/51/24.
Суд зазначає, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом не існувало рішення ВРП за відповідною рекомендацією ВККС України, разом з яким могло бути оскаржене спірне рішення ВККС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2024 року у справі № 990/115/24 ужите в пункті 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС України щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивача виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Узагальнюючи наведене, можна констатувати, що спірне рішення ВККС України є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС України не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду, а тому вимоги про визнання його протиправним і скасування на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оскаржувані позивачем дії ВККС України у процедурі кваліфікаційного оцінювання не створюють для нього самостійних правових наслідків у вигляді встановлення, зміни або припинення його прав чи обов'язків. Ці дії є процедурними та спрямованими на реалізацію вимог закону стосовно проведення кваліфікаційного оцінювання та ухвалення рішення ВККС України за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя, яке за змістом статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути оскаржене виключно з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, та в силу частини восьмої статті 101 цього ж Закону разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Процедурні рішення, які передують прийняттю комісією рішення про підтвердження/непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, не можуть бути самостійним предметом судового оскарження, оскільки не порушують права учасників цих відносин і, відповідно, не породжують для них права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
За правилом частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У цьому випадку такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі є не порушення правил предметної підсудності, а передчасне звернення до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Керуючись статтями 238, 241-243, 248, 250, 266, 295 КАС України, Суд
Клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі задовольнити.
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Повний текст судового рішення складено 18 грудня 2024 року.
Судді І. А. Гончарова
Л. І. Бившева
І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова
В. П. Юрченко