18 грудня 2024 року
м. Київ
справа №240/24720/22
адміністративне провадження № К/990/40782/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Гімона М.М., Бившевої Л.І.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі №240/24720/22 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024, задоволено адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.06.2022 №0030250712 про встановлення факту завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 479825,00 грн; від 28.06.2022 №0030260712 про нарахування фінансових (штрафних) санкцій за ненадання платником податків контролюючим органом документів в розмірі 1020,00 грн; від 28.06.2022 №0030280712 - про встановлення факту заниження податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 98570,00 грн, та нарахування штрафної санкції в сумі 9857,00 грн, разом 108427,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі №240/24720/22.
Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2024 касаційну скаргу залишено без руху, установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження, надання оригіналу документа про сплату судового збору, доказів надсилання копії касаційної скарги іншим учасникам справи.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, платіжну інструкцію від 25.11.2024 №2444, уточнено підстави касаційного оскарження, вказано, що копія касаційної скарги для позивача надавалася при першому поданні касаційної скарги, заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Головним управлінням ДПС у Житомирській області вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.11.2018 у справі №803/2400/14, від 17.05.2019 у справі №2а-2271/11/0970, від 21.08.2019 у справі №814/299/18, від 18.09.2019 у справах №826/1228/18 та №826/8066/18, від 25.09.2019 у справі №520/11437/18. На думку скаржника, Сьомим апеляційним адміністративним судом всупереч висновку Верховного Суду, сформованого у постановах від 16.03.2023 у справі №280/3292/20, від 26.11.2018 у справі №803/2400/14, від 17.05.2019 у справі № 2а-2271/11/0970, від 21.08.2019 у справі №814/299/18, від 18.09.2019 у справах №826/1228/18, № 826/8066/18, від 25.09.2019 у справі №520/11437/18, від 05.05.2020 у справі №826/678/16, від 16.04.2020 у справі №826/7760/15, від 29.05.2020 у справі №826/27811/15, від 13.11.2020 у справі №813/6362/13-a, від 31.07.2018 у справі №808/2549/17, від 27.07.2018 у справі №810/2775/17, відповідно не враховано доводи контролюючого органу що фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи позивача не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Верховний Суд зауважує, що посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів. Скаржником не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Податковим органом не конкретизовано, в чому саме полягало неправильне застосування норм матеріального права, не обґрунтовано, в чому висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови враховував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, у постановах від 22.10.2020 у справі №160/3055/19, від 16.07.2019 у справі № 805/686/17-а, від 12.07.2019 у справі №808/109/18, від 09.07.2019 у справі №810/1762/16. Скаржником не наведено підстав щодо помилковості врахування судом апеляційної інстанції такої правової позиції Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм Податкового кодексу України, посилань на практику Верховного Суду, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження податковим органом зазначено про конституційне право особи на касаційне оскарження судових рішень, на справедливий судовий розгляд, зауважено про значну завантаженість та специфіку самої справи, необхідність віднайти підстави для касаційного оскарження, що передбачені ст.328 КАС України. Крім того, контролюючим органом вказано, що при підготовці клопотання про поновлення строків ним враховувалася позиція Верховного Суду щодо поновлення строків на оскарження незважаючи на кількість поданих касаційних скарг, що міститься в інших справах.
Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд приходить до висновку щодо його необґрунтованості, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 329 Кодексу учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Касаційну скаргу подано вп'яте, раніше подані касаційні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 07.03.2024, від 23.04.2024, від 29.05.2024, від 01.07.2024 через відсутність належного викладення підстав касаційного оскарження.
Верховний Суд зауважує, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є безумовним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Відтак скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо скаргу подає суб'єкт владних повноважень і не наводить належного обґрунтування причин, які унеможливили подання скарги у більш стислий строк.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 329, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Житомирській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі №240/24720/22.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі №240/24720/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва М.М. Гімон Л.І. Бившева